До початку російського вторгнення Україна мала найбільшу після Росії кількість артилерійських систем у Європі, що призвело до значних втрат РФ на початковому етапі війни

Зараз у Збройних Силах України триває прискорена модернізація гарматної артилерії, починаючи з пострадянських систем 122 та 152 мм на західні системи 105 та 155 мм. Скільки гаубиць цього типу потрібно Україні і хто може їх постачати? Про це йдеться в аналітичній публікації Defence24, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

До початку російського вторгнення Україна мала найбільшу після Росії кількість артилерійських систем у Європі. Це призвело до значних втрат РФ на початковому етапі війни, коли українська артилерія масованим вогнем із гармат і пускових установок знищила багато ворожих підрозділів (і те саме відбувалося в іншому напрямку). Велика кількість як буксируваної, так і самохідної артилерії дозволяла гальмувати багато атак росіян, але вони не змогли зупинити одного з найбільших супротивників – матеріально-технічне забезпечення.

У цій статті не братимуться до уваги артилерійські системи, які поставлені в Україну під час російського вторгнення, через їх тимчасовий і часто «екзотичний» характер для України, як-от литовська 105-мм М101 або давно знята з експлуатації 130-мм М-46, з Хорватії. Також не будуть додані в статистику протитанкові гармати, якими, звичайно, може слугувати артилерія, вражаючи противника непрямим вогнем з осколково-фугасних боєприпасів, таких як Д-44 або МТ-12 Рапіра, причому як буксируваних, так і самохідних.

Тож давайте подивимося, скільки артилерійських систем в Україні було до початку російського вторгнення:

Буксировані системи:

• Д-30 – 75 одиниць
• Д-20 – 130 одиниць
• 2А36 Гіацинт-Б – 180 одиниць
• 2А65 Мста-Б – 130 одиниць

Разом: понад 515 одиниць

Самохідні системи:

• 2С1 Гвоздика – 292 одиниці
• 2S3 Акація – 256 одиниць
• 2S5 Гіацинт-S – 18 одиниць
• 2S7 Піон – 96 одиниць
• 2С19 Мста-С – 59 одиниць
• 2С22 Богдана – 1 одиниця

Разом: 722 одиниці

Зараз ці цифри постійно змінюються через втрати українських артилеристів та озброєння, яке захоплене у росіян. Крім того, постає питання запчастин, яких починає не вистачати на деяких видах артилерії, тому їх ремонт інколи відбувається на основі втрати іншої техніки. Ще однією проблемою у забезпеченні боєздатності пострадянської артилерії є боєприпаси, які в Європі калібру 152 мм виробляють лише 3-4 країни. Ще гірша ситуація з боєприпасами калібру 122 мм, які використовуються для 2С1 «Гвоздика» або буксируваного Д-30 та імпортуються, наприклад, з Пакистану чи Ірану. Це означає, що процес доставки затягується.

Тому потрібно буде поступово переходити на західні системи, щоб вирішити, наприклад, проблеми боєприпасів. Йдеться, звісно, ​​про відносно нові системи, за параметрами схожі на українську 2С19 «Мста-С» (у випадку 155-мм артилерії). Старіші версії, такі як M109A3/A4, будуть щонайбільше мостом, який також доведеться замінити на щось краще через кілька років. Наразі українці поглиблено знайомляться із сучасними артилерійськими системами, такими як AHS Krab чи словацька Zuzana 2, тож уже добре розуміються на окремих видах САУ, маючи двоє і більше виробів у певній категорії, як-от колісний Caesar та Zuzana 2. Цей досвід стане втіленням у деяких майбутніх закупівлях для українських артилеристів.

Ймовірно, першими на заміну будуть 122-мм системи через недостатню кількість боєприпасів до них і низьку дальність стрільби порівняно із 152-мм системами. Більшість поставок ефекторів цього калібру незабаром надійде з-за меж Європи, а запаси, які поставляються, наприклад, з D-30, дуже швидко витрачаються. Таким чином, просто виведення D-30 і 2S1 Гвоздика означає заміну приблизно 350 артилерійських систем. Тут постає питання, який калібр оберуть українці: 155 мм – як Польща замінила «Гвоздику» на «Краби», чи 105 мм системи, як Hawkeye (105 мм гаубиця на Humvee). Який це буде тип артилерії: буксирувана чи самохідна?

У першому варіанті кількісно замінити досить просто через досі велику чисельність західних буксируваних гаубиць цього калібру (M777, FH70 або TRF1). У випадку із самохідними гаубицями, швидше за все, буде обрана система колісної тяги, як і у випадку із закупівлею Dan M2. Тут перспектива також хороша, завдяки збільшенню виробництва французьких Caesars або продовженню виробництва чеських і словацьких артилерійських систем на базі Dan Wz. 77. Навіть, якщо буде ухвалено рішення про перехід на калібр 105 мм, самохідні комплекси на базі 105-мм гаубиць також доступні на ринку.

Наступними кандидатами на заміну будуть буксирувані D-20 і самохідні 2S3 Акація (частково), хоча б через вік. Можна сказати, що тут росіяни приходять на допомогу, залишаючи на полі бою «Акації» та Д-20 з боєприпасами до них. Але через вік вони будуть виводитися партіями, не виключено, що «Акація» стане базою для нового типу техніки (шасі 2S3 використовується у багатьох спецавтомобілях). Також існує ймовірність, що вони навіть будуть переобладнані в артилерійські системи 2S5 Гіацинт-S, завдяки майже ідентичному шасі та наявності буксируваного 2A36 Гіацинт-B зі значно кращою дальністю. В даний час «Акації» частково замінені системами M109A3/A4 з резервів норвезької та бельгійської армій. Це дозволяє провести заміну 1:1 з незначним збільшенням можливостей українських артилеристів, але це не є задовільним рішенням. Деякі з поставлених в Україну М109 також були серйозно пошкоджені або знищені.

Системи 2S5 Гіацинт-S, які в даний час замінюються на «Краби», також, ймовірно, будуть виведені з експлуатації. Через їх невелику кількість, менше 20 одиниць, вони будуть на озброєнні до повного знищення. Вони не забезпечують захист екіпажу від осколків, оскільки є лише самохідною версією буксируваного 2A36 Гіацинт-B. Їх радіус дії можна порівняти навіть з «Крабом» або «Цезарем», але їх розділяє різниця в поколіннях у багатьох інших аспектах, таких як точність стрільби, мобільність і захист екіпажу. Їх повне виведення, очевидно, далека перспектива, але ми вже бачимо їх заміну набагато сучаснішою технікою. У випадку з буксируваною версією, ця буде надалі використовуватися через те, що є основною буксируваною гарматою в українських сухопутних військах. Свого часу системи цього типу брали участь в артилерійських навчаннях у Польщі. Не виключено, що їх кількість в українських Збройних силах збільшиться через дедалі частіші надходження цього виду зброї до росіян.

Деякі артилерійські системи будуть незамінними за вогневою потужністю, наприклад 2С7 «Піон», які наразі не мають сучасного аналогічного рішення на Заході. За дальністю їх можна замінити такими системами, як PzH 2000 зі спеціальними боєприпасами з дальністю навіть більшою, ніж у «Піонів», але без такої руйнівної сили. Тут дальність дозволяє уникнути зустрічного вогню багатьом російським ствольним системам і деяким ракетним системам. Поступово виникне проблема з боєприпасами, які зараз не виробляються за межами Росії.

Підсумовуючи, за кілька років, ймовірно, буде виведено близько 600-800 гармат, як буксируваних, так і самохідних, заміна яких буде дуже великим і дорогим заходом, який, однак, істотно збільшить потужність української армії і дозволить витіснити росіян зі своєї території. Це космічна чисельність порівняно із більшістю країн НАТО, які рідко мають більше 200-300 одиниць гарматної артилерії у всіх збройних силах. Процес обміну буде поділено на багато етапів через те, що тривають бойові дії та формуються нові українські підрозділи, які повинні мати техніку для навчання, а згодом і для ведення бойових дій. Таким чином, відкликання даного виду техніки спочатку означатиме використання її для резерву чи навчання.

Така величезна кількість артилерійських систем, що підлягають заміні, означає, що жодна країна сама не зможе поставити їх в Україну в задовільні терміни. Необхідне міжнародне співробітництво, не лише в рамках НАТО. Ці поставки також мають бути певною мірою оптимізовані з точки зору логістики, щоб українці могли ефективно забезпечувати функціонування нових/відомих типів 105/155-мм артилерійських систем. В даний час до цієї структури можуть входити польські «Краби», словацькі Zuzana 2 або німецькі PzH ​​2000. Однак, нещодавно українці закупили систему RCH 155, яка є мініатюрним PzH 2000 на шасі KTO Boxer, тому процес уніфікації артилерії в даному випадку не найважливіший для України.

З іншого боку, для України було замовлено ще 16 Zuzana 2. Виникає питання про виробничі потужності окремих артилерійських заводів, оскільки Україна може потребувати більшої кількості нових АГС вже через 2-3 роки після вичерпання ресурсів запасних частин та боєприпасів. Наразі лише «Краби» задовольняють певною мірою потребу України в отриманні сучасної артилерії у більшій кількості, але виробничих потужностей HSW ще довго не вистачить, аби хоча б частково задовольнити потреби України. Колісну систему можуть поставити чехи та словаки в рамках співпраці або французи після того, як Nexter збільшить виробничі потужності Caesar.

Не виключено, що, наприклад, для частини української артилерії рішенням буде переобладнати її 155-мм гарматами, наприклад, 2С19 Мста-С, яку в цьому калібрі розробив російський ВПК. Це значно подовжило б термін служби цієї артилерійської системи та підвищило її можливості. Звісно, ​​це вимагало б від українських інженерів розпочати роботу в цьому напрямку, наприклад у співпраці із західними партнерами, і це призвело б до значної економії коштів. Хтозна, можливо, ми станемо свідками модернізації пострадянської техніки новими гарматами чи відновлення виробництва, наприклад, української 2С2 «Богдана», яка поєднує в собі можливості українських інженерів із зразками західних країн.