Зруйнувавши репутацію своєї країни як надійного постачальника енергоносіїв, яку Радянський Союз підтримував навіть у розпал холодної війни, у Путіна вкрай обмаль існуючих експортних потужностей, і він має труднощі у розробці нових потужностей з огляду на льодові умови та проблеми арктичного судноплавства

У той час як Росія завдає ракетних ударів по Києву та іншим великим містам України, плани президента Володимира Путіна посіяти побоювання з приводу морозів у Європі цієї зими ось-ось дадуть зворотний ефект. Якщо Росії потрібно продавати свій природний газ, то Європа більше не потребує цих постачань. Газ стає ринком покупця. Енергетична криза не повинна загрожувати об’єднаній підтримці України, не кажучи вже про комфорт європейців цієї зими, незважаючи на махінації Путіна. Про це йдеться в авторській колонці Джеффрі Сонненфельда, професора практики менеджменту Лестера Крауна у Єльській школі менеджменту на сторінках Financial Times, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Звичайно, ймовірний саботаж діючого газопроводу «Північний потік-1» та невідкритого газопроводу «Північний потік-2» призвів до відключення двох джерел російського газу, але вони більше не потрібні ЄС. Аналогічно, нові загрози Путіна перекрити постачання російського газу українською газотранспортною системою покликані викликати нові побоювання в Європі. Але європейці мають бути задоволені вибухом газових ринків, які трансформуються цієї осені.

Велика увага була зосереджена на стороні попиту в ринковому рівнянні: скороченні або знищенні попиту, нормуванні та відмові від природного газу. Проте, базові економічні аргументи свідчать про те, що ми не повинні забувати про сторону пропозиції. Аналіз основних моделей постачання газу свідчить, що, всупереч поширеній думці, Європа отримує достатньо звичайного газу та зрідженого природного газу на світових ринках, щоб повністю замінити уже втрачені постачання з Росії.

Ба більше, ЄС може повністю замінити усі останні краплі російського газу без необхідності зниження попиту або навіть альтернативних джерел енергії. Після вторгнення в Україну у лютому 2022 року, частка поставок російського газу до ЄС різко впала з 46% до 9%. Цей розворот частково відбувся завдяки збільшенню постачання газу з Норвегії та Алжиру. Крім того, різке зростання імпорту зрідженого газу із США та інших країн дозволило також замінити російський газ. Цей новий сплеск поставок до ЄС зараз, за нашими розрахунками, наближається до 40% від загального обсягу світових поставок зрідженого газу.

Цю революцію легко не помітити, оскільки вона є дуже новою. Але огляд кожного великого проекту з розробки зрідженого газу, терміналу зрідження та виробничого родовища показує, що лише цього року очікується понад 100 млрд кубометрів додаткових поставок. Це означає 20-відсоткове збільшення загального обсягу поставок зрідженого газу. Оскільки попит на зріджений газ в інших країнах світу, особливо в Китаї, знижується, нових джерел доставки цілком достатньо, щоб повністю подолати залежність Європи від російського газу з «Північного потоку» та українських транзитних трубопроводів. Ось вам і путінський «дефіцит газу».

Безумовно, зріджений газ коштує дорого, і споживачі та підприємства зі зрозумілих причин стурбовані стрімким зростанням цін на енергію. Але це не стосується того, чи вистачить Європі газу, аби повністю замінити російські поставки. Європейські уряди вже надають велику увагу фіскальним пільгам для споживачів як щодо опалення будівель (42% споживання газу в ЄС), так і витрат на електроенергію (28% споживання газу), з величезними субсидіями й трансфертними платежами в безпрецедентних масштабах.

Європейська промисловість, на частку якої припадає 30% споживання газу, давно побоювалася структурно вищих цін на газ, але дані свідчать про те, що потенційний економічний вплив значно менший, ніж передбачалося. На сектори з найбільшим споживанням природного газу — виробництво металів, хімікатів, паперу, коксу, добрив та переробку нафтопродуктів/мінералів — припадає чверть споживання природного газу в регіоні, але лише 3% від загальної валової доданої вартості в Європі, і менше 1% усієї європейської робочої сили.

Усі дані свідчать про те, що, попри побоювання з приводу скорочення пропозиції, Європа отримує достатньо природного газу та зрідженого газу на світових ринках, щоб повністю замінити російський газ. Путін, навпаки, щорічно втрачатиме, за нашими скромними оцінками, 100 мільярдів доларів через недоотримані продажі газу.

Зруйнувавши репутацію своєї країни як надійного постачальника енергоносіїв, яку Радянський Союз підтримував навіть у розпал холодної війни, у Путіна вкрай обмаль існуючих експортних потужностей, і він має труднощі у розробці нових потужностей з огляду на льодові умови та проблеми арктичного судноплавства. Єдиний трубопровід, який з’єднує Росію з Китаєм, забезпечує 10% пропускної спроможності європейської трубопровідної мережі РФ, і Китай не поспішає будувати нові. Тож від цього газового шантажу у програші залишаються лише Путін та його посіпаки.