Від постачання цієї зброї залежить життя сотень тисяч мирних жителів

Кожна повномасштабна війна є ще й полігоном для випробування нової зброї в бойових умовах. Світові виробники зброї та військової техніки, командири та військові аналітики ретельно аналізують кожен день і годину війни, використовуючи різні джерела. Їх мета, серед іншого, визначити найефективнішу зброю. Про це йдеться в аналітичній публікації Belsat, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Від партизанської зброї до далекобійної артилерії

Ключову роль у протидії російській агресії відіграють західні поставки військової техніки. Міністр оборони України Олексій Резніков тривалий час домагався впровадження стандартів озброєння НАТО у Збройних Силах України. Зброя НАТО – від протитанкових гранатометів до високоточних реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) – незмінно демонструє свою ефективність на фронтах російсько-української війни. Влітку Резніков відкрито закликав союзників використовувати війну України з Росією як спосіб випробування новітньої військової техніки.

«Я вважаю, що для наших партнерів у Польщі, США, Франції, Німеччині й Туреччині це хороша можливість випробувати свою зброю. Тож дайте нам інструменти, ми закінчимо роботу. А ви, у свою чергу, отримаєте нову інформацію… Ми зацікавлені у випробуванні сучасних систем для боротьби з ворогом», – зазначив тоді Резніков.

Проте, аргументи українського міністра вже давно наштовхуються на побоювання Заходу щодо «ескалації конфлікту» та непередбачуваною реакцією Володимира Путіна в разі надання Україні новітньої потужної зброї.

Ставки на партизанську війну

Напередодні широкомасштабного російського вторгнення на Заході не вірили, що українські збройні сили зможуть довго чинити організований опір російській армії, яку дехто називав «другою армією світу». Таким чином, Захід вирішив допомогти українцям розгорнути масовий партизанський рух після того, як росіяни окупували значну частину України, включно із центральними регіонами.

Поставки великої кількості ручних протитанкових комплексів американського Javelin і шведсько-британського NLAW, а також переносних зенітних ракетних комплексів Stinger – відповідали потребам партизанської війни.

На перших етапах війни удари із засідок за допомогою Javelin і NLAW по російській бронетехніці, яка, зазвичай, йшла по дорогах щільними колонами, мали завдати окупантам лише незначної шкоди. Проте, ключову роль у розгромі росіян у битві під Києвом і припиненні їхнього наступу на інших напрямках відіграла артилерія української армії, яку застосовували масовано і з високою точністю.

Росіяни винесли уроки з поразок у перші місяці війни і влітку почали атакувати позиції української армії на сході України лише за підтримки потужного артилерійського вогню. У червневих і липневих боях чисельна перевага російської армії в артилерії створила похмуру картину на полі бою: співвідношення обстрілів досягало 10:1 на користь росіян.

Дефіцит боєприпасів для української армії давався взнаки. Запаси радянських 152-мм реактивних снарядів закінчувалися. Східні країни НАТО (колишні члени Варшавського договору) надсилали ракети в Україну, але їх запаси також закінчувалися. Україні також не вистачало боєприпасів до радянських реактивних систем залпового вогню «Град», «Смерч» і «Ураган».

У цих драматичних обставинах Захід мав, принаймні, частково подолати страх ескалації та розпочати постачання 155-мм артилерії, а згодом і високоточних РСЗВ.

Чим воюють зараз українці?

Західні (включаючи турецькі) військові поставки в Україну можна умовно розділити на чотири категорії:

Стара радянська техніка, а також боєприпаси радянського типу з країн, які колись входили до Варшавського договору

Це дуже широкий асортимент зброї. Незважаючи на застарілу конструкцію та недбалий вигляд такого обладнання, воно надзвичайно важливе для України. Основу арсеналу Збройних сил України з лютого 2022 року досі становить пострадянська зброя, хоча й частково модернізована. Тому Україні вкрай важливо замінити втрачену в боях бронетехніку аналогічною технікою, яка знайома українським військовим і не потребує тривалого перенавчання екіпажів.

Польща і Чехія передали Україні кілька сотень танків Т-72 зі своїх запасів, а також кілька десятків БМП-1 і САУ Goździk.

Деякі з поставлених танків Т-72 є ранніми модифікаціями, які не використовувалися з часів холодної війни, знаходяться на базах зберігання та потребують модернізації, наприклад додавання динамічного захисту. Проте, ці поставки є не лише важливими, але й неоціненними для українських бронетанкових підрозділів.

Старе західне озброєння

Класичним прикладом цієї категорії є поставлені в Україну бронетранспортери М113, фактично ветерани армії США, розроблені наприкінці 1950-х рр. Ці машини пройшли всі «американські» війни, починаючи з в’єтнамського конфлікту. M113 – надійний, незважаючи на свій вік, і залишається на озброєнні армії США та десятків інших країн.

До такої зброї належить і американська САУ М109, яка була розроблена у 1960-х роках, але завдяки сучасній модернізації залишається дуже небезпечною.

Десятки гаубиць Western FH70 часів холодної війни також присутні на українських фронтах. Їх виробляли західна Німеччина, Італія та Велика Британія.

Відносно нове озброєння країн-членів НАТО, яке у 2022 році використовуватиметься у збройних конфліктах

До цієї групи в першу чергу входять американські ракетні системи залпового вогню M142 HIMARS, які вже стали українською легендою. Розроблені наприкінці 1990-х років високоточні РСЗВ великої дальності вже використовувалися в операціях США в Афганістані та Сирії. Крім того, HIMARS в Сирії, ймовірно, також були націлені проти росіян. За деякими даними, у лютому 2018 року американці завдали ударів по росіянам із групи найманців «Вагнера» біля Хішама в Сирії, використовуючи, зокрема, HIMARS.

Бойовий досвід має і старший родич HIMARS – реактивна система залпового вогню РСЗВ М270. Ці транспортні засоби використовувалися у війні в Перській затоці 1991 року та під час вторгнення в Ірак 2003 року. Ізраїльська армія також використовувала їх у Другій Ліванській війні у 2006 році.

Для HIMARS, і для M270, війна в Україні є найсерйознішим досвідом їх застосування. На українських фронтах американські РСЗВ продемонстрували всю свою міць у тій сфері, для якої вони були призначені – класичній інтенсивній війні між двома великими арміями.

Відносною новинкою є американська гаубиця M777, яка надійшла на озброєння США у 2005 році. Ця зброя добре зарекомендувала себе в Афганістані, Іраку та Сирії. Проте, як і у випадку з РСЗВ, М777 продемонстрував свої можливості лише під час російсько-української війни.

Німецька PzH 2000 (Panzerhaubitze 2000) — одна з найсучасніших самохідних установок у світі. Однак, ця гаубиця також встигла зарекомендувати себе в реальних бойових діях в Афганістані, де її використовувала голландська армія. Афганське бойове хрещення дозволило виявити деякі недоліки PzH 2000, завдяки чому вдалося внести певні модифікації.

Після короткочасних боїв у французьких кампаніях в Афганістані та Малі, CAESAR також потрапив в Україну для ведення високоінтенсивної, широкомасштабної війни.

Поставлені в Україну американські боєприпаси Switchblade (також відомі як «дрони-камікадзе») раніше активно використовувалися американськими військовими в різних антитерористичних операціях на Близькому Сході.

Найбагатшу біографію можна знайти у турецького військового безпілотника Bayraktar TB2, який за вісім місяців війни набув статусу культового. Туреччина раніше використовувала його в різних операціях проти курдських повстанців, як на своїй території, так і в Сирії проти армії диктатора Башара Асада. У Лівії безпілотники Bayraktar воювали разом із міжнародно визнаним урядом країни проти повстанського руху Халіфи Хафтара.

Проте, всесвітню популярність Bayraktar отримав під час Другої Карабаської війни у ​​2020 році – азербайджанська армія ефективно використовувала його проти вірмен. В Україні ж, незважаючи на постійну медійну популярність, умови не сприяють використанню Bayraktars. Безпілотники борються зі щільною протиповітряною обороною російської армії, а останніми місяцями українці дедалі частіше використовують їх не як ударну зброю, а як розвідку та підтримку артилерії.

Дебютанти — зброя, яка не використовувалася в боях до 2022 року

Такого обладнання поки небагато. Наприклад, вперше були використані польські самохідні гаубиці Krab (Польща передала українцям щонайменше 18 таких гармат) і словацькі гармати-гаубиці Zuzana 2 (у травні передали вісім штук). Нещодавно, Німеччина, Данія та Норвегія заявили, що профінансують виробництво у Словаччині, а згодом передадуть Україні ще 16 таких машин. І «Краб», і «Зузана» використовують 155-міліметрові снаряди стандарту НАТО, що є дуже важливим з точки зору логістики – снаряди такого калібру набагато легше отримати західним союзникам України.

Вперше у континентальній війні з’явилися австралійські бронетранспортери Bushmaster – уряд Австралії подарував Україні 90 таких машин. Вони успішно пройшли бойове хрещення, хоча багато експертів побоюються, що Bushmaster не потрапить в осінню війну через колісне, а не гусеничне шасі.

Найголовнішими «новачками» цієї війни є системи протиповітряної оборони, які зрештою почали постачати в Україну після того, як Росія почала тероризувати українських мирних жителів ракетними ударами по критичній інфраструктурі.

Хоча німецька САУ Gepard перебуває на озброєнні німецької армії з 1970-х років, у 2022 році її вперше застосували у великій війні. Україна отримала 30 «Гепардів». Система настільки хороша, що може ефективно перехоплювати низьколітаючі цілі – наприклад, іранські безпілотники Shahed-136, які Росія використовує для знищення критичної інфраструктури в Україні.

Також почалися поставки норвезько-американського зенітно-ракетного комплексу NASAMS, здатного захистити Україну від російських ракет. Також Німеччина поставила Україні систему ПРО IRIS-T SLM, яка, за словами української влади, вже показала «стовідсотковий результат».

Втім, кількість сучасних зенітних систем на озброєнні України поки що невелика. Україні зараз потрібні нові ракети та безпілотники-камікадзе. Від постачання цієї зброї залежать життя сотень тисяч мирних жителів.