Дейтонські угоди зробили Боснію нефункціональною державою і Україна повинна чинити опір тиску для укладення подібної недосконалої мирної угоди

За останні кілька місяців Україні вдалося довести багатьом своїм критикам, що вони не мають рації, розпочавши контрнаступ і визволивши великі частини своєї території з-під російської окупації. Але українських військових успіхів і відступу Росії було недостатньо, щоб переконати західних союзників Києва збільшити підтримку. Натомість, на український уряд чинився певний тиск. Голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі, зокрема, закликав до дипломатії, наполягаючи на тому, що Україна не може звільнити решту своїх територій. Інші члени адміністрації президента Джо Байдена публічно не підтримали його заклики до переговорів, але президент України Володимир Зеленський відчував наполегливість сигналізувати про відкритість до переговорів. Про це йдеться в авторській колонці Хамзи Карчича, доцента факультету політичних наук Сараєвського університету на сторінках Al-Jazeera, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Як боснієць, спостерігаючи за тим, що відбувається, я відчуваю тривогу. Я відчуваю, що Україну, можливо, чекає доля Боснії – держави, яка стала нефункціональною через глибоко помилкову мирну угоду. Звичайно, ми не можемо провести повну паралель між Україною та Боснією і Герцеговиною. Коли у 1992 році на мою країну напали, Організація Об’єднаних Націй запровадила ембарго на постачання зброї, яке обмежило її здатність захищатися. Ворог втратив багато території і не зміг зупинити геноцид.

Європейське співтовариство, попередник Європейського Союзу, і ООН відправили дипломатів, які проводили політику розділення, прикриту мовою миру. «Не мрійте», — сказав британський посередник Девід Оуен боснійцям, коли вони сподівалися на військове втручання Заходу.

Натомість, Україна користується як дипломатичною, так і військовою підтримкою після повномасштабного вторгнення Росії. Постачання зброї, зокрема, дозволило Києву не лише зірвати російські плани щодо повної окупації країни, а й розпочати успішний контрнаступ.

Але на кшталт того, як боснійські урядові сили наступали влітку та восени 1995 року і були зупинені тиском Заходу щодо мирних переговорів, українцям також незрозумілим чином наказано скласти зброю в той час, коли вони мають перевагу на полі бою.

У випадку з Боснією цей несвоєчасний поштовх до переговорів поставив Сараєво у слабку позицію. Це не дозволило їм звільнити більше території і надало Сербії та сербським повстанським силам набагато більше важелів впливу на переговори, ніж вони повинні були мати.

Оскільки Росія ще утримує більшу частину Донбасу та частини Херсонщини та Запорізької області, Україна може опинитися в аналогічній ситуації. Якщо тиск Заходу триватиме, Зеленський зіткнеться з важким вибором, який перед президентом Боснії Алією Ізетбеговичем зробив Річард Голбрук, американський дипломат і головний перемовник у Дейтоні 1995 року.

«Ви хочете, щоб ми домовилися про єдину боснійську державу, яка обов’язково мала б відносно слабкий центральний уряд, чи ви б дозволили Боснію розділити, залишивши вам твердий контроль над набагато меншою країною?» — запитав Голбрук Ізетбеговича.

Боснійський президент вирішив зберегти територіальну цілісність країни. Однак, для реінтеграції сербських повстанців ключовою поступкою було створення високоавтономного політичного утворення під назвою Республіка Сербська, яка отримала право вето в боснійському уряді.

У підсумку, сили, ворожі до єдності Боснії, отримали можливість блокувати будь-який виконавчий чи законодавчий крок боснійських державних установ. Усе – від засідання боснійського парламенту та ухвалення закону до проведення виборів – може бути заблоковано в будь-який час цими силами.

Ці права вето, по суті, означають, що функціонування країни та її стабільність можуть бути підірвані сепаратистами, які дедалі більше розпалюють конфлікт.

Якби Зеленський зараз погодився на мирні переговори, перед ним був би такий самий вибір: віддати українську територію Росії або погодитися на утворення лояльних до Кремля автономних областей.

Президент України пообіцяв звільнити окуповані території, зокрема Крим. Якщо він піде на компроміс щодо територіальної цілісності України, це підірве його становище вдома та послабить моральний дух армії. Це також зробило б предметом обговорення всю міжнародно визнану територію України, а не лише ті частини, які зараз окупувала Росія. Таким чином, ніколи не буде гарантії, що країна буде в безпеці від майбутніх вторгнень або територіальних претензій.

Якби Зеленський дозволив автономію на сході, він спостерігав би за утворенням Республіки Сербської. Це фактично надало б проросійським повстанцям право голосу в управлінні Україною, ймовірно, через право вето, подібне до тих, які має Республіка Сербська, що зробило б державу нефункціональною, як Боснія. Це не тільки загальмує розвиток країни, але й заблокує її інтеграцію в ЄС і НАТО. Україна може навчитися з боснійського досвіду, щоб не робити тих самих помилок.

Вона має протистояти тиску щодо початку мирних переговорів. Український піар-лобістський апарат уже робить велику роботу і має продовжувати. Але найкращим піаром і протиотрутою від втоми від війни, яка вже охопила західні суспільства, є військовий успіх – як продемонстрував літній контрнаступ.

Україні необхідно активізувати свої зусилля, щоб змінити факти на місцях. Хоча повного звільнення шляхом бойових дій неможливо досягти, здобуття великої та досить переконливої перемоги проти російських окупантів надасть набагато сильніший важіль, щоб вимагати повного виведення російської армії з території України та захистити її територіальну цілісність. ​

За столом переговорів військова ситуація є найважливішим фактором формування мирного врегулювання. У випадку Боснії це визначило кордони Республіки Сербської та дозволило їй панувати над територіями, які були етнічно очищені від боснійських мусульман. Київ і Захід не повинні допустити цього в Україні.

Порочний мир зробив мою країну глибоко нефункціональною та підривав її безпеку та розвиток. Цим охоче скористалася Росія, яка отримала місцевого клієнта в особі керівництва Республіки Сербської та здатна підірвати стабільність на Балканах і в Європі загалом. Зеленському варто було б нагадати своїм західним партнерам про цей прецедент і закликати їх не висувати безпідставних вимог щодо швидких мирних переговорів.