Ці самовільні «червоні лінії» вплинули на фундаментальний стратегічний підхід Володимира Путіна — дозволили йому повернутися до війни на виснаження

Залишився місяць до річниці російського вторгнення в Україну, тому настав час прийняти стратегічний погляд на подальшу реакцію Заходу та шлях до успішного завершення війни в Україні. Українська хоробрість і жертовність, а також значна підтримка з боку країн-членів НАТО та Європейського Союзу допомогли запобігти першій поразці України. Проте, зараз надзвичайно важливо подвоїти зусилля союзників, щоб допомогти Україні вигнати росіян і створити умови для сталого миру. Це включає поставку зброї, яку союзники неохоче надавали українцям, тому НАТО має активізувати свої зусилля та взяти активну участь у захисті України у відповідь на незаконну війну.

Про це йдеться в авторській колонці Фрідріка Йонссона, колишнього представника Ісландії у Військовому комітеті НАТО та Ерлінгура Ерлінгссона, колишнього запрошеного співробітника Центру трансатлантичних відносин SAIS Університету Джона Гопкінса та колишнього заступника голови місії НАТО у посольстві Ісландії у Вашингтоні на сторінках The Hill, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

На щастя, Захід уже має засоби та структуру для планування, координації та виконання цієї посиленої підтримки задля припинення війни. Союзники у НАТО можуть зробити це шляхом розгортання підрозділів протиповітряної оборони в Україні (починаючи із заходу країни), матеріально-технічного забезпечення, технічного обслуговування та ремонту військової техніки.

Союзникам у НАТО варто також відмовитися від самовільних обмежень на постачання зброї, яка може змінити імпульс на користь України. Це бойові броньовані машини (БМП), танки, безпілотники, дальня артилерія (ATACMS) і винищувачі. Вищезазначені кроки для посилення матеріальної підтримки НАТО мають бути конкретизовані та впроваджені з початку 2023 року.

Розгортання персоналу НАТО дозволило б Україні зосередитися на відновленні окупованої території. Підтримка України вже призвела до знищення значної частини наступальної потужності російської армії. Це, у поєднанні з розвіюванням міфу про російську військову міць і відродженням Західного альянсу, обійшлося порівняно низькими фінансовими витратами для союзників, тому навіть для тих, хто керувався вузькими національними інтересами, підтримка України була і продовжує бути надзвичайно важливою.

Перед початком війни, багато західних урядів і експертів передрікали розпад України; Інструктори НАТО були виведені, а посольства евакуйовані, що послабило стримування. Несподіваний український успіх на полі бою дійсно змусив Захід переглянути свій підхід і значно збільшити поставки оборонної зброї та іншої підтримки.

Проте, чинні самовільні обмеження, заяви, що виключають пряме втручання, і обмеження на виділення підтримки, включно з певними видами зброї, безпідставно продовжують війну. Це включає фіктивні червоні лінії, щоб уникнути потенційної ядерної відповіді з Росії на будь-яку кількість кроків зі сторони Заходу. Хоча їх не варто сприймати легковажно, ці занепокоєння перебільшені та не підтверджені доказами. Зрештою, російські лідери знають, що перший ядерний удар назавжди підірве російську державу та зробить її поза законом у міжнародній системі, посилюючи чинні потужні санкції на невизначений термін.

Ці самовільні «червоні лінії» вплинули на фундаментальний стратегічний підхід Володимира Путіна — дозволили йому повернутися до війни на виснаження. Його мета, як це було доведено успішно проти Грузії у 2008 році та України у 2014 році, полягає в тому, щоб пережити будь-які санкції або реакцію Заходу і досягти фактичної перемоги. Також здається очевидним, що заява Росії про відкритість до переговорів є простою тактикою зволікання.

Таким чином, дозволити цій війні затягнутися, позбавляючи українців засобів забезпечити остаточний результат на полі бою, становить фундаментальний ризик для єдності Заходу. У той час як нинішнє російське екстремістське політичне середовище вважає втрату України – неприйнятною та принизливою, втрата для колективного Заходу може хибно вписатися у внутрішній наратив Росії про жертви та оточення. Попри свою пафосну риторику, Росія не хоче прямої конфронтації з НАТО.

Оскільки Організація Об’єднаних Націй та Організація з безпеки та співробітництва у Європі паралізовані, лише НАТО має інструменти, організацію та засоби, щоб протистояти цій незаконній російській кампанії. Це значно покращить безпеку в майбутньому на континенті та за його межами. Дозволити Росії виснажувати Україну та Захід лише гарантує, що майбутній конфлікт НАТО з РФ стане питанням часу, наражаючи наших союзників у Балтії та інших країнах на потенційні жахи, які ми бачили в Бучі та Маріуполі.

Ми не повинні забувати, що хоча Україна бореться за власне виживання, вона також бореться за ту саму архітектуру безпеки, яка підтримує здебільшого мирну міжнародну систему з 1945 року. Якщо реваншистська Росія досягне будь-якої перемоги у цій війні, вона неминуче призведе до великого конфлікту в майбутньому. Це також спокусить інші країни розпочати власні військові авантюри з метою територіальної експансії, не боячись сильної та стійкої відповіді Заходу. Незаконний напад Росії на Україну є перевіркою нашої готовності захищати принципи національного суверенітету та верховенства права. Ми повинні діяти зараз, щоб пізніше не шкодувати про бездіяльність.