ЄС у його чинній конструкції ризикує виродитись у просту географічну одиницю на євразійському суперконтиненті у геополітичній грі великих держав

Передріздвяний візит президента України Володимира Зеленського до Вашингтона безсумнівно, знаменує собою вирішальний поворотний момент — момент Черчілля у війні Росії проти слов’янських сусідів. Зустріч 21 грудня 2022 року з президентом Джо Байденом у Білому домі та тим паче вражаючий виступ Зеленського перед обома палатами Конгресу США, схоже, закріпили обіцянку Вашингтона продовжувати озброювати Київ. Про це йдеться в авторській колонці Вольфґанґа Петріча, президента Австрійського інституту міжнародної політики на сторінках Der Standaard, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Насправді зобов’язання Байдена — «стільки, скільки потрібно» — і відмова Зеленського від евакуації («мені потрібна зброя, жодної евакуації») — нагадують вислів прем’єр-міністра Великобританії Уїнстона Черчілля «Ми ніколи не здамося». Тим не менш, відмінності значні, і їх не варто сприймати як дешеві історичні паралелі: нацистська Німеччина знаходилася на вершині своєї військової експансії у середині 1940-х років; Британія Черчілля неподалік від прірви. Київ же, всупереч очікуванням, не був завойований: за короткий час Зеленський перетворився з політичного дилетанта на харизматичного лідера українського спротиву.

Незважаючи на втрату понад 20% своєї території, Україна наразі має військову перевагу завдяки західній допомозі у сфері озброєнь. Тому можна припустити, що війна та подальша руйнація цивільної інфраструктури на східній околиці Європи — за кількасот кілометрів від Відня — триватимуть у 2023 році і навіть загостряться. Тому що для Володимира Путіна військова поразка не є варіантом. Лише нещодавно президент Росії відкинув тактичну пропозицію Зеленського щодо переговорів. Потім міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров коротко повторив початкові військові цілі Москви – демілітаризацію та денацифікацію. Нині обидві сторони, здається, переконані, що вони можуть нав’язати військове рішення.

Не лише гроші

Але що це означає для Європи? Як ЄС впорається з ескалацією війни, що триває, по сусідству з порушенням табу на ядерні загрози?  Своїм перельотом через Атлантику, Зеленський дав зрозуміти, що нині він не має іншого політичного спрямування, крім Вашингтона. Зупинка у Брюсселі не здавалася йому необхідною. ЄС, ймовірно, стане важливим для України лише для фінансування відбудови. Варто побоюватися, що до цього часу потрібно ще більше часу. Однак, це збільшить політичні та економічні витрати до величезних розмірів. Захід може впоратися із фінансовими проблемами. Але як щодо політичних витрат, коли йдеться про узгодження післявоєнного сценарію для України та Росії, що відповідає міжнародному праву?

Шанс Європи

Зміна влади у світі після початку фінансової кризи 2008 року давно змушувала Європу та США залучати євразійських гігантів – Китай та Індію до вирішення глобальних і дедалі частіше регіональних проблем. Це ставить абсолютно нові завдання перед системою міжнародних відносин, що склалася. Сумнівно, щоб Організація Об’єднаних Націй надала відповідну платформу для припинення війни. Це також може бути можливістю для Європи. У геополітичних інтересах, глобальна м’яка сила ЄС може відіграти важливу роль у припиненні війни. Наприклад, із презентацією європейського плану Маршалла. Нагадаємо: після 1945 року Німеччина була включена до реорганізації Європи, ініційованої США, як і європейські держави-переможниці. Однак, сьогодні завдання не в тому, щоб повторити помилки 1989/91 року, коли російська економіка втратила катастрофічні 40% свого внутрішнього валового продукту. Хоча раннє інституційне зближення Москви з Заходом, легковажний провал архітектури європейської безпеки і зневага потребами безпеки Росії на шкоду собі, не стали причиною цієї злочинної війни, з роками вони зробили її більш правдоподібною; принаймні для населення Росії.

Військова безпека

Збочений історичний ревізіонізм Путіна, провал демократичної модернізації у пострадянській Росії; прийняття анексії Криму та віра в неоліберальну тезу про сприяння демократичним змінам в авторитарних державах за допомогою економічного обміну — ось віхи на шляху до нинішньої війни. Якою може бути відповідь Європи на грубе порушення міжнародного права Росією? ЄС має набути політичної дієздатності і наважитися зробити рішучий крок до європейської державності та стратегічного самоствердження. Це має означати не мілітаризацію європейського мирного проекту, а його захист. ЄС має майбутнє, якщо він також захищатиме свої власні демократичні цінності. Ви повинні дивитися на це тверезо: у цьому конфлікті, який виходить далеко за межі військової агресії Росії, на карту поставлено не що інше, як майбутнє проекту об’єднання Європи. Тому що ЄС у його чинній конструкції ризикує виродитись у просту географічну одиницю на євразійському суперконтиненті у геополітичній грі великих держав. Цю європейську антиутопію надає нам Росія. Історія покаже, чи справді Зеленський мав момент Черчілля у Вашингтоні. Але момент Черчілля для Європи наступив саме зараз.