В основному, помилки стосувалися спроби порівняти ситуацію в Україні з тією, що спостерігалась в Афганістані, а також недооцінки людського фактору – у випадку опору з боку України та всемогутньої корупції в російській армії

Не тільки російські спецслужби підготували недостовірну аналітику щодо початку агресії проти України. Помилки в аналізі ситуації, пов’язаної з початком російсько-української війни, виявились і у американських спецслужб та їхніх партнерів по НАТО. В основному, вони стосувалися спроби порівняти ситуацію в Україні з тією, що спостерігалась в Афганістані, а також недооцінки людського фактору – у випадку опору з боку України та всемогутньої корупції в російській армії. Про це йдеться в аналітичній публікації Адама Явора, полковника контррозвідки та колишнього експерта ЄвроПолу на сторінках InfoSecurity24, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

15 років підготовки до війни

У вересні 2022 року доктор Ендрю Монаган, директор і засновник Russia Research Network, під час конференції «Війна Росії з Україною та її глобальний вплив» заявив, що Росія, всупереч поширеній думці, не лише дивиться назад. Фактично, вона намагається дивитися вперед і передбачати майбутні виклики. З цієї причини російські горизонти стратегічного планування часто простягаються на 15 років у майбутнє. Він звернув увагу на виступ Путіна у 2014 році на Валдайському клубі, коли він заявив, що структурні зміни в міжнародних відносинах призводять до міжнародної війни або серії конфліктів високої інтенсивності. Паралельно відбулася анексія Криму та збройний конфлікт у Донецьку та Луганську. За словами Монагана, Росія прагне з’єднати Атлантику з Тихим та Індійським океанами через Північний морський шлях і додаткову інфраструктуру, зміцнюючи свої можливості як країни, орієнтованої на збільшення морського експорту. З точки зору економічних відносин, мета полягає в тому, щоб побудувати ринки товарів, зброї, вуглеводнів і сільського господарства, а також створити зв’язки з тим, що визначає пост-західний світ, який включає MENA і всю Африку. Ключове значення тут має Крим, який є відправною точкою експорту зерна до Середземномор’я і далі до Індійського океану.

Російські аналітики не звернули уваги на те, що у березні 2019 року – в рамках загальних зборів Академії військових наук – відбулася наукова конференція з питань розвитку військової стратегії, під час якої начальник Генштабу Збройних Сил РФ генерал Валерій Герасимов прочитав лекцію «Вектори розвитку військової стратегії», яка містила основні тези змін російської військової доктрини. Тоді він заявив, що оборонний характер військової доктрини РФ передбачає комплекс превентивних заходів для нейтралізації загроз державній безпеці, а стратегія має стосуватися прогнозування характеру майбутніх війн, розробки нових стратегій і підготовки збройних сил для війни. За його словами, головною загрозою для Росії вважають «агресивний вектор зовнішньої політики США та їх союзників, спрямований на ліквідацію державності небажаних країн». Тому відповіддю на американську загрозу має стати «стратегія активного захисту». Герасимов представив її як «комплекс заходів щодо випереджувальної нейтралізації загроз державній безпеці». Він також звернув увагу на нові сфери протистояння в сучасних конфліктах і констатував, що бойові методи дедалі більше змішуються з комплексом невійськових заходів, але «основний зміст військової стратегії стосується питання підготовки війни та її ведення збройними силами». На практиці це означає превентивні наступальні дії, які Росія може вжити під час потенційної кризи. Варто зазначити, що згідно з офіційним російським військовим словником, «активна оборона» — це термін, що означає «оборонні дії однієї з воюючих сторін з метою не тільки збереження території, але, перш за все, виснаження і знекровлення великих сил супротивника». При аналізі цієї концепції у центрі уваги були передусім питання, пов’язані з потенційними діями Росії у сферах тіньової економіки та інформаційних операцій, не враховуючи, що у російській військовій думці вони трактуються як передвісники повномасштабної військової операції.

Також неправильно витлумачили слова Путіна про те, що розпад Радянського Союзу був «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття», припустивши, що він думає про його відновлення. Власне, це було риторичне «ключове слово» про розвал Російської імперії як такої, в історії якої Радянський Союз був лише кривавим проектом на кілька десятиліть. Метою дій Путіна є відродження Росії як великої держави та відновлення визнаної сфери впливу на її колишніх територіях. А головною метою зовнішньої політики Росії з часів Петра Першого, коли вона стала невід’ємною частиною європейської геополітики, була боротьба за контроль над низовиною між Москвою та Берліном. Наприкінці Другої світової війни Росія досягла найбільшої географічної безпеки, яку вона коли-небудь мала у своїй історії. Втрата цієї стратегічної глибини наприкінці холодної війни та розпад Радянського Союзу знову розпалила довготривалу невизначеність. Влада сучасної Росії, всупереч видимості, усвідомлює, що відтворити оперативну глибину часів радянської Росії наразі неможливо, тому їй найближче бажання повернутися до держави часів імперії Романових. Це означає, з одного боку, необхідність підпорядкувати країни Балтії та Україну або привести до їх дефрагментації всіма доступними методами, включно з військовими, а з іншого боку, налагодити міцні економічні відносини з Німеччиною, поставивши їх у залежність від енергопостачання. Для Росії потенційно тісно пов’язана Україна з НАТО була б загрозою для її національної безпеки. Як сказав Сергій Караганов (російський політолог, який вважається близьким соратником Путіна і Сергія Лаврова), це буде «вістря, спрямоване в серце Росії».

У 2021 році радник Сергія Шойгу Андрій Ільницький представив концепцію доктрини «ментальної війни», в якій заявив, що Захід, ведучи її проти Росії, хоче змінити її цивілізаційні основи. У той час це вважалося абстрактним формулюванням, яке означало, що «база цивілізації» в Росії є чимось історично безперервним. Таким чином, окрім того, що у ХХ столітті вона змінювалась щонайменше двічі – у 1917 році, коли розвалилася Російська імперія і прийшли комуністи, і у 1991 році, коли розвалилася радянська імперія. Те, що нинішня політична система співвідносна з нинішнім, загальноросійським сприйняттям власної історії, не враховувалося. Бо Росія – це імперія. На жаль, у більшості неросійських публікацій на цю тему не враховується така точка зору. У травні 2021 року колегія Міноборони РФ заявила, що «ситуація у світі, і особливо на західному стратегічному напрямку, характеризується зростанням військових загроз». У цей час Росія також почала зосереджувати війська та важку техніку біля кордонів України. 2 липня 2021 року Путін підписав нову Стратегію національної безпеки РФ. Микола Патрушев, який вважається її головним архітектором, заявив в інтерв’ю «Російській газеті» у травні 2021 року, що «нова редакція Стратегії національної безпеки звертає увагу на правомірність прийняття симетричних і асиметричних заходів для придушення та запобігання ворожим діям, які загрожують суверенітету і територіальній цілісності Російської Федерації».

Афганська калька

Влітку 2021 року стартувала організована російськими та білоруськими спецслужбами операція «Шлюз», метою якої було, з одного боку, спрямувати хвилю мігрантів у бік Польщі та країн Балтії та спровокувати прикордонний конфлікт, а з іншого боку, реалізувати прогнозний сценарій, спрямований на внутрішню поляризацію. Водночас навчання «Захід-2021» проходили на заході Росії та в Білорусі. За словами голови української військової розвідки генерала Кирила Буданова, який, серед це були дії, спрямовані на те, щоб відвернути увагу від прогресуючої концентрації російських військ на кордоні з Україною. Ці дії Росії почали трактувати як спробу спровокувати обмежений збройний прикордонний конфлікт з метою часткової анексії або підпорядкування країн Балтії. Це також збіглося з окупацією Талібаном Афганістану, коли чотири американські розвідувальні служби (ЦРУ, DIA, Управління директора національної розвідки та Управління розвідки Державного департаменту), підготували обширні звіти про Афганістан. Однак, ніхто з них не передбачав такого швидкого падіння Кабула. Цей специфічний провал спецслужб США в аналізі Афганістану вплинув на подальші оцінки ситуації в Україні. У підсумку, урядові експерти США недооцінили потенціал опору України та переоцінили військовий потенціал Росії.

Недооцінка рішучості українців до запеклої оборони мала серйозні політичні наслідки. Деякі аналітики заперечували проти надання Україні військової допомоги, оскільки «це не мало б значення» для відбиття російського вторгнення. Було небажання надавати військову допомогу Україні напередодні нападу, побоюючись, що такий крок буде сприйнятий у Москві як провокація. На цю тенденцію звернув увагу і професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тарас Кузьо у тексті, опублікованому в «Геополітичному моніторі». Він пише, що більшість західних експертів з російської армії зійшлися на тому, що Росія має настільки потужну армію, що розгромить Україну за два-три дні. Вони також виступали проти її озброєння. Другим прикладом того, як погляди експертів впливають на тих, хто приймає рішення, був згаданий страх повторення Афганістану. Віра в те, що Україна швидко зазнає поразки, спонукала західні уряди та НАТО розглянути можливість надсилання лише військової техніки, придатної для партизанської війни проти окупаційних сил. Прості розрахунки диспропорцій в техніці та чисельності на шкоду Україні свідчили про її приреченість на неминучу поразку. Ці чинники сприяли песимістичним прогнозам поразки України, які проштовхували Пентагон, розвідка США, німецькі та західноєвропейські політики та аналітичні центри, такі як RUSI (Королівський інститут об’єднаних служб), який у тексті, опублікованому лише за 9 днів до вторгнення, окреслив розширений список успіхів, яких Росія досягне у разі нападу – жодного з яких врешті-решт не відбулося. Він описав Україну як корумповану, глибоко розділену країну з «широким проникненням» агентів російської розвідки в українську політику та уряд.

Помилки розвідувальних служб США та союзників у прогнозуванні перебігу потенційної війни в Україні не були рідкістю, зазначив професор Школи публічної політики та глобальних справ Університету Британської Колумбії Х’ю Гастерсон. Російська розвідка також помилилася щодо України, повторивши свої катастрофічні помилки ще в 1979 році, коли стверджувала, що афганці зустрінуть її війська з квітами. З іншого боку, повну байдужість продемонстрували аналітики німецьких і французьких служб, які не вірили, що Росія нападе на Україну, незважаючи на явні докази. Генерал Ерік Відо, який на той час очолював Управління військової розвідки Франції (DRM), вважав, що попри концентрацію російських військ на кордоні з Україною, війни не буде. Начальник Генштабу збройних сил Франції генерал Тьєррі Буркхард в інтерв’ю Le Monde визнав, що французькі «спецслужби радше вважали, що вторгнення в Україну буде пов’язане з величезними витратами (для Росії – прим. ред.) і що у росіян були інші варіанти досягнення своїх цілей». Також Бруно Каль, голова BND, був здивований нападом Росії під час свого перебування в Україні. Незважаючи на тижні попереджень американської розвідки, він мало що знав про наближення вторгнення.

Як зазначає д-р Думітру Мінзарарі для Німецького інституту міжнародних справ і питань безпеки, одним із головних факторів, що спричиняють неправильне уявлення про Росію, є різне бачення культури зовнішньої політики. Для Заходу – особливо з країн ЄС – переговори є невід’ємною частиною його культури політичного консенсусу та суттю дипломатії. Незважаючи на те, що США більш тверді по відношенню до Росії, як і ЄС, вони не повністю розуміють російську зовнішньополітичну культуру. Ініціювання переговорів, на думку Росії, коли у вас мало важелів впливу, є лише ознакою слабкості. Росіяни сприймають гонитву за переговорами як неможливість нав’язати свою волю, оскільки ті, хто при владі, не повинні говорити, але можуть діяти і нав’язувати бажаний результат. Зовнішня політика сучасної Росії ґрунтується на уявній слабкості Заходу. Принцип її внутрішньої політики, згідно з яким «сила має право», є також основою її зовнішньої політики.

Людський фактор

У березні 2022 року Авріл Хейнс, директор національної розвідки, під час слухань у комітеті з розвідки Сенату визнала, що ЦРУ погано справляється з «передбаченням військових викликів, з якими [Путін – ред.] стикається у своїй власній армії». Також директор Розвідувального управління Міністерства оборони США (DIA) генерал Скотт Беррієр заявив, що, на його думку, «виходячи з різних факторів, українці були не настільки готові, як я вважав, тому я поставив під сумнів їхнє бажання воювати, і це було погане судження з мого боку», і «оцінка морального стану та волі до бою є дуже складним аналітичним завданням». Розвідка США не змогла визнати важливість нестримної корупції та некомпетентності в режимі Путіна, особливо в російській військовій та оборонній промисловості.

За даними CNN, представники розвідки під час слухань у сенатському комітеті захищали свої аналізи напередодні війни в Україні, стверджуючи, що більшість їхніх прогнозів були точними, а їхні оцінки того, що українська армія буде розгромлена, а Київ попаде в руки Росії протягом днів було виправдано наявною на той час інформацією – насамперед даними про кількість солдатів і техніки, якими володіють Росія та Україна, а також дослідженнями російської військової доктрини. Однак, аналізи розвідки недооцінили людський фактор. Нинішні та колишні співробітники розвідки визнали, що розглядаючи лише військовий «потенціал», упускаються звичайні людські фактори, які можуть виявитися вирішальними. Оцінка волі населення до боротьби – це мистецтво, а не наука, яка не піддається аналізу, заснованому виключно на даних. Це ключовий елемент у визначенні того, наскільки ефективним буде воля до боротьби.

Таким чином, американські спецслужби зробили ті ж помилки, що й російські. Їхні прогнози ґрунтувалися на хибних припущеннях, припускаючи, що настрій незадоволення, недовіри чи навіть ворожості до влади призведе до відсутності опору з боку українців. Як показали перші дні війни, це не втілилося в позицію українців після нападу Росії. Видається абсолютно абсурдним для аналітиків американської розвідки просто накладати на ситуацію в Україні копію досвіду з Афганістану. Україна – це зовсім інший театр воєнних дій. Культурно-історичні відмінності взагалі не помічалися. Порівняння з ситуацією в Афганістані, де немає нації в сучасному розумінні і складається з низки племен, єдиним зв’язуючим фактором яких є іслам, а поняття держави є чимось абстрактним, є проявом інтелектуальної аберації. В Україні, попри фактичну двомовну структуру населення, ми маємо справу із сучасною політичною нацією зі своєю історією та мистецтвом, своїм культурним кодом, яка хоче мати власну державу. Проявом цього може бути те, що Добровольчі сили територіальної оборони України в лютому-березні 2022 року першими протистояли російській армії на багатьох ділянках або єдиними, хто залишився захищати свої міста. Їхня позиція, сповнена навіть надзвичайної рішучості, дозволила відновити боєздатність регулярних збройних сил, втрачену в перші дні вторгнення.

Сила корупції

Найбільш незрозумілою помилкою, яка вплинула на аналізи перед початком російського вторгнення, було неврахування масштабів корупції в російській армії. У російських збройних силах це призводить до нестачі навичок і техніки, а в кінцевому підсумку – до зниження боєздатності. За словами Стефана Хедлунда, директора Центру російських і євразійських досліджень Упсальського університету, «спроба Росії провести військову реформу не призвела до формування сучасної структури збройних сил і не впоралася з ендемічною масовою корупцією. У підсумку, російським солдатам доводиться мати справу з некомпетентністю, нестримною корупцією та безладною командною структурою. Військовослужбовців строкової служби відправляють на передову із незначною підготовкою або зовсім без неї, багатьом з них доводиться купувати власні бронежилети, оскільки ті, які вони отримали, непридатні для використання. До цього додається повний хаос у матеріально-технічному плані під час мобільних наступальних операцій і пов’язана з цим нестача палива та продовольства у російських солдатів. У звіті журналу Survival, опублікованого Міжнародним інститутом стратегічних досліджень Великої Британії, зазначається, що пального, боєприпасів і продовольства для наступаючих сил або було недостатньо, або вони не надійшли вчасно, щоб встигати за пересуванням військ. Розтягнуті лінії зв’язку ускладнювали транспортування поранених солдатів до лікарень. Навіть на тактичному рівні російська армія неефективна, оскільки її підготовка проходила під час щорічних стратегічних навчань, які охоче демонструвалися іноземним спостерігачам і ЗМІ. Використання механізованого та загальновійськового озброєння у великих з’єднаннях вважалося сильною стороною російських сухопутних військ, особливо в порівнянні з західними арміями, які протягом 20 років були спрямовані на боротьбу з повстанцями. За винятком того, що при цьому не враховувалося те, що росіяни не вели багато бойових дій – на рівні тактичних об’єднань – у складі бригад чи дивізій, а тим більше прості загальновійськові дії, вище рівня батальйонних тактичних груп.

Аналітики не звернули уваги на слабкі сторони Росії, оскільки вони зосередилися на системах озброєння та доктрині та проігнорували ключові фактори, такі як логістика, лідерство та моральний дух. Одержимість західних аналітиків технологіями та доктриною означала, що вони не змогли передбачити нездатність Росії проводити складні операції на ранніх етапах війни. Війна, що триває, стала нещадним випробуванням для російської армії, але вона також виявила помилкові припущення західного військово-аналітичного співтовариства щодо її оцінок. Аналіз масштабів корупції, яка панує в Росії, та її впливу на боєздатність її армії не потребує використання надзвичайно складних методів розвідувальної роботи, у цьому випадку достатньо простого OSINT російськомовних ЗМІ.

Наприкінці грудня 2022 року grid.news попросив колишніх воєначальників, керівників розвідки, політичних лідерів і науковців поділитися своїми думками про 10 місяців війни в Україні. Особливої ​​уваги заслуговують дві заяви, які є своєрідним підсумком західних аналітиків. У першій заяві Кріс Догерті з Центру нової американської безпеки каже, що «протягом десятиліть багато західних спостерігачів розглядали основну звичайну війну як анахронізм з обох правильних причин (ядерне стримування, сильні альянси, економічна взаємозалежність, міжнародні заборони військової агресії). ) і поганий (шовінізм). У другій заяві професор Марк Ґалеотті наголошує, що «найфундаментальніший урок з війни в Україні – чи радше нагадування – полягає в тому, що повномасштабна війна досі є набагато менш передбачуваною, ніж передбачають наші індикатори, алгоритми, військові ігри та симуляції».