Єдина країна, яка нині має тотальну військову економіку, бо не має іншої альтернативи — це Україна, яка без допомоги Заходу була б нежиттєздатною

Із початком російського вторгнення в Україну, частина ділового світу також трансформувалась. Європа перебудовує свій енергетичний ринок, Росії доводиться мати справу із безпрецедентними санкціями. Україна сумує не лише з приводу численних людських жертв, але й з приводу безпрецедентного руйнування своєї економіки. Про це йдеться в інтерв’ю Адама Туза, директора Європейського інституту Колумбійського університету у Нью-Йорку австрійському виданню Der Standaard. Foreign Ukraine пропонує з ним ознайомитись.

Der Standaard: На початку війни ви сказали, що економічний процес відокремлення Європи від Росії буде болючим для обох сторін. Чи трапились якісь сюрпризи через рік після початку війни?

Адам Туз: Це – успіх, з яким Європа увірвалася на ринок зрідженого газу (ЗПГ). Звичайно, Європі надзвичайно пощастило, оскільки Китай, як великий імпортер ЗПГ, змінив свою антиковідну політику у 2022 році, а погода була сприятливою. Але за дуже короткий час саме Німеччині вдалося скоротити споживання газу та знайти нові джерела імпорту. У певному сенсі це підтвердження основної тези про те, що зміни цін можуть мати значення. Але криза не закінчилася. Думати про це було б дуже небезпечно.

Der Standaard: Чому?

Адам Туз: Хвилювання на енергетичних ринках почалися не з початком війни. Ціни на енергоносії повернулися до рівня 2021 року, але і тоді вони були у два-три рази вищими за рівень останніх 10 років. Це означає, що ми досі перебуваємо у винятковій ситуації. Той факт, що ціни злетіли ще у 2021 році, жодним чином не пов’язаний із якоюсь російською стратегією.

Der Standaard: Але?

Адам Туз: То був газовий ринок. Попит був високим, Китай багато скуповував, а обсяги на ринку ЗПГ були низькими. У 2022 році Європа, в основному, витіснила з ринку країни Азії, що розвиваються, які вже не дійшли до своїх поставок ЗПГ. Однак, якщо найближчими місяцями з Європою за доступний ЗПГ конкуруватимуть Китай, Японія та Південна Корея замість Бангладеш, Пакистану та Індії, то ви повинні постійно нагадувати собі: ринок ЗПГ – це азіатський ринок, створений для клієнтів зі Східної Азії.

Der Standaard: Окрім Європи, хіба Росія не пережила кризу напрочуд добре? Незважаючи на те, що Захід заморозив величезні російські активи та запровадив широкомасштабні санкції?

Адам Туз: Найбільше здивувало те, що Захід вдався до цих жорстких санкцій. Не дивно, що Росія може продовжувати функціонувати доти, доки продає нафту за кордон у великих кількостях і навіть за вищими цінами, ніж до кризи. Мета фінансових санкцій полягала в тому, щоб спровокувати кризу. Це також вдалося, фінансові ринки у Росії спочатку перебували під великим тиском. Але за грамотного управління — а росіяни надзвичайно компетентні — ці проблеми вирішувалися. Фінансова система Росії мала бути відокремлена від західної. І вони це зробили.

Der Standaard:  У своїй книзі про Другу світову війну ви стверджуєте, що нацистський режим зазнав поразки, бо Німеччина не могла в економічному аспекті йти в ногу із союзниками. Чи цей фактор також відіграє роль у нинішньому конфлікті? Економіка Росії крихітна порівняно з економікою Заходу?

Адам Туз: Порівнювати можливості окремих країн має сенс, коли держави ведуть тотальну війну одна проти одної. Тоді все дійсно залежить від того, хто має більше можливостей. Єдина країна, яка нині має тотальну військову економіку, бо не має іншої альтернативи — це Україна, яка без допомоги Заходу була б нежиттєздатною. Решта країн світу не здійснюють повномасштабних бойових дій, навіть Росія.

Der Standaard: Що найбільше вас турбує в Україні?

Адам Туз: Насторожує рівень інфляції, адже фінансування війни є нестабільним. Європейці та американці зобов’язалися надавати фінансову підтримку. Але українцям доводиться турбуватися про те, що вони отримуватимуть щомісяця. Коли йдеться про довгострокове фінансування держави, швидко виникають питання щодо ролі українських олігархів та корупції.

Der Standaard: Наразі це не обговорюється?

Адам Туз: Все це було придушене героїчним спротивом українців. Але лише 12 місяців тому у столицях Європи та Америки була поширена думка про те, що Україна — це, по суті, провальний політичний проект, принаймні з економічного погляду. Якщо подивитися на повідомлення ЗМІ про візит Президента України Володимира Зеленського до Вашингтона наприкінці 2021 року, то критична тональність того часу здається сьогодні, навіть образливою.

Der Standaard: Критичні дебати щодо цього ведуться в самій Україні?

Адам Туз: Так. Є українські ліві, яким на Заході надається мало уваги. Вони попереджають про те, у якому напрямку розвивається поточна економічна та соціальна політика в Україні.

Der Standaard: Чого вони бояться?

Адам Туз: Побоювання полягають у тому, що бідність серед населення стане загрозою. Умови проживання для українських сімей стають нестерпними і в цій ситуації держава намагається врятувати економіку, жертвуючи значною частиною соціального пакету і повністю дерегулює ринок праці заради його гнучкості. І попри усе, цю політику підтримують і західні експерти, які мають багато застережень у контактах з українською державою.

Der Standaard: США активно залучені до справ України. Цілі Європи та США є ідентичними?

Адам Туз: США не настільки віддані захисту демократії від автократії. Справа не в цьому. Я кажу це не з цинізмом, а тому що просто нереально уявити, про що йдеться. Метою Вашингтона є стратегічне ослаблення Росії як можливого партнера Китаю. Намір Білого дому фактично полягав у тому, щоб дистанціювати Росію від Китаю. Байден хотів спробувати відновити стосунки з Москвою. Тоді Путін ухвалив своє шалено неправильне рішення і розпочав війну. Коли з’ясувалося, що українці чинитимуть опір і росіянам нелегко перемогти, у Вашингтоні скористалися цією можливістю і відтоді використовують війну для стратегічного ослаблення Росії.

Der Standaard: Якими є наслідки для ЄС?

Адам Туз: Проблема полягає в тому, що ЄС вкрай розділений між класичною віссю Париж-Берлін та новими членами ЄС у Східній Європі. Завжди було зрозуміло, що Берлін і Париж наполягають на якнайшвидшому укладанні миру між Україною та Росією шляхом переговорів. Офіційно це ніхто не скаже, бо соромно з огляду на мужній опір українців та злочинну агресивність Росії. Але це слугує інтересам Німеччини та Франції, тим паче що, з їхньої точки зору, вже досягнуто важливого пункту: Росія не перемогла. Біда в тому, що інтереси США полягають в іншому. Але найголовніше, Польща та країни Балтії бачать речі по-різному, адже Росія не тільки не може перемогти, але й зазнає справжньої поразки. Скандинавські країни ЄС також зайняли тверду позицію.