Лише поставка великої кількості БМП для взаємодії з танками, дозволить Україні зберегти здатність не лише ефективно оборонятися, але й переходити до наступальних дій

Від початку російської агресії військова допомога Україні є одним із основних напрямків діяльності союзників по НАТО та Європейському Союзу, які не входять до альянсу. Температура дискусії між державами не спадає щодо того, яку саме військову техніку потрібно постачати. Якщо ми дивилися на Україну як на хворого, якого атакувала хвороба, то іноземна допомога – це як крапельниця, яку ставлять хворому, коли його стан значно погіршується. При цьому склад цієї крапельниці часто випадковий, і якби не бажання пацієнта жити, то хвороба вже, напевно, перемогла б. Але, щоб перемогти хворобу, потрібна цілеспрямована терапія, а не чергові крапельниці. Якщо відійти від медичної аналогії, то варто визначити, що потрібно Україні для остаточної перемоги, тобто для вигнання Росії з окупованих територій? Про це йдеться в аналітичній публікації Defence24, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Що потрібно українцям?

Щодо потреб українських збройних сил, то вони потребують підтримки практично на всіх напрямках, щоб продовжувати війну з надією на перемогу. Проте, останніми днями домінує питання забезпечення України сучасними бронетранспортерами й танками. Розглянемо детальніше бронетехніку для піхоти. Якщо говорити простою мовою, то в сучасних арміях використовуються її два типи – колісні бронетранспортери і гусеничні бойові машини піхоти. Колісні доцільно використовувати в легких або середніх піхотних підрозділах. Прикладом таких транспортерів є польський Rosomak, американський Stryker, німецький Boxer чи трохи старший французький VAB. З іншого боку, бойові машини піхоти з гусеничною тягою, як правило, взаємодіють безпосередньо з танками у важких або бронетанкових бригадах. Ці бригади є важливою складовою «броньованого кулака» НАТО і незамінні як для наступальних операцій, так і для активної маневрової оборони. Найпопулярнішими є американська «Бредлі», німецька «Мардер», британська «Ворріор» або французька «АМХ».

Поповнення втрат

У Збройних силах України на початку російського вторгнення колісні бронетранспортери (БТР) були присутні насамперед, в аеромобільних, гірських військах та бригадах Національної гвардії. Мотопіхотні та бронетанкові бригади були оснащені бойовими машинами піхоти (БМП). Проте, повної одноманітності не було дотримано, оскільки під час військового конфлікту, який тривав з 2014 року, було сформовано або переформовано багато бригад, до яких була спрямована техніка. І хоча ще можна чітко відокремити танкові бригади від інших, поділ на важкі, середні та легкі бригади є складним. Дуже спрощено можна припустити, що українські механізовані бригади були озброєні важкою бронетехнікою (тобто найчастіше БМП і танки), аеромобільні частини та гірсько-морська піхота (колісними бронетранспортерами і танками) і національна гвардія (переважно колісними бронетранспортерами).

До кінця 2022 року українська армія втратила не менше половини танків і озброєнь піхоти, які були у неї до російського вторгнення. Водночас, вона забрала велику кількість техніки від російської армії та отримала іноземну допомогу у вигляді військової техніки як пострадянського, так і західного виробництва. Передана техніка сімейства БМП (ІФФ), БТР і Т-72 разом із бойовими здобутками має дати змогу не лише поповнити втрати минулого року, а й укомплектувати декілька бригад резервного корпусу. Проте, суто математичні розрахунки в цьому випадку можуть виявитися оманливими.

Техніка, що надходила з-за кордону, звичайно, мала різний ступінь ефективності, а захоплена техніка не завжди була придатна для ремонту. Залишається невідомим, скільки машин отримали більш-менш серйозні пошкодження в бойових діях і, головне, який ступінь їх природного зносу в умовах інтенсивної експлуатації. До війни українська промисловість мала значні потужності для ремонту пострадянської техніки. Однак, війна змусила, по-перше, перенести ці заводи (найбільші були в Харкові), по-друге, вони були частково зруйновані, внаслідок ракетних ударів РФ по інфраструктурі.

Крім того, комплексне обслуговування техніки російської розробки є логістичним кошмаром, наприклад, заміна двигуна в танку Т-72 займає кілька десятків людино-годин. Для порівняння, у танку «Леопард-2» чи БМП «Воїн» це менше години. Мабуть, це призвело до перевантаження української системи технічної безпеки, і на даний момент підтримка працездатності транспортних засобів є, мабуть, однією з найбільших проблем.

У цій ситуації не дивно, що Україна вже кілька місяців шукає постачання як ПТРК, так і танків. Ц пов’язано не стільки з нинішньою нестачею бойових машин (хоча їх, безумовно, знадобиться більше), скільки зі зростаючим погіршенням технічної ефективності та поповненням майбутніх бойових втрат. Можливості постачання пострадянської техніки були вичерпані, як і запчастин. Тож єдине довгострокове рішення – обладнання західного виробництва.

MRAP і M113 недостатньо

Наразі Україна отримала значну кількість гусеничних бронетранспортерів М113 та машин MRAP (Mine Resistant Ambush Protected). Це абсолютно різні машини, але жодна з них не відповідає вимогам сучасного повномасштабного конфлікту. M113 – це застарілий автомобіль у всіх аспектах. Розгорнутий понад 60 років тому, він мав конструкцію Nowy Targ завдяки використанню нових алюмінієвих сплавів.

Однак, це був компроміс між вагою автомобіля та балістичним захистом солдатів, оскільки його також мали транспортувати літаками. Він був призначений для перекидання військ на поле бою, а не для забезпечення захисту чи вогневої підтримки в прямому бою. Спроба використовувати їх як бойову машину піхоти армією Південного В’єтнаму показала, що ця машина в такій ролі не працює. Навіть наступні модифікації та розробки (наприклад, австралійська), незважаючи на посилення стійкості, не змінили її основного призначення. З іншого боку, перевагою М113 є місткість салону, що дозволяє використовувати його як автомобіль зв’язку, командування або технічної охорони. Недарма українська армія використовує їх у такій ролі. З іншого боку, базові версії оснащувалися, в основному, резервними бригадами, багато з яких ще воюють у складі підрозділів другої черги.

Подібну балістичну стійкість забезпечують броньовані HMMWV (high-mobility multipurpose wheeled vehicle), тобто багатоцільові колісні машини високої мобільності, відомі як Humvee. В Україні вони є як у спеціалізованому (медичному, зв’язковому), так і в бойовому варіанті. Вони, в основному, використовуються легкими піхотними формуваннями (наприклад, Іноземним легіоном) для розвідки або рейдових операцій. Для регулярних дій у захисті чи нападі вони мають дуже обмежену корисність.

З іншого боку, машини підвищеної протимінної стійкості MRAP є відносно сучасними конструкціями, але розрахованими на інший конфлікт. Коріння цього класу транспортних засобів можна знайти в конфліктах, що відбувалися в Південній Африці (Родезія, Війна Буша), і найбільше їх використовували в Південній Африці. Сили оборони Південної Африки (SADF) використовували мінно-стійкі машини як для боротьби з повстанцями, так і в якості бронетранспортерів піхоти. Вони призначені для забезпечення захисту солдатів, насамперед від саморобних вибухових пристроїв (СВУ), мін і прямого вогню зі стрілецької зброї та, в обмеженій мірі, легких гранатометів. Транспортні засоби також забезпечують задовільну обстановку завдяки своєму високому силуету та броньованим вікнам. Але їх призначенням було ведення бойового патрулювання та охорона обозів, а також вогнева підтримка під час антипартизанських операцій, тісно взаємодіючи з авіацією та артилерією. Те, що було перевагою в таких діях, наприклад, високий силует або елементи, які навчені бою з регулярною механізованою піхотою, є їхньою слабкістю.

MRAP можуть оснащати щонайбільше легкі бригади, не для прямого бою з механізованими групами за підтримки танків, і навіть звичайною піхотою, оснащеною великою кількістю протитанкової зброї, особливо в міській місцевості. У цьому чітко переконалися українці з 46-ї десантно-штурмової бригади. Бригада щойно була переозброєна технікою MRAP і після завершення навчання у Великій Британії була відправлена ​​воювати в Соледар. Там бригада зазнала великих втрат і була змушена відійти.

Підсумовуючи, жодна із зазначених машин не відповідає основним вимогам – по-перше, вони не мають можливості ефективно боротися з сучасними чи модернізованими російськими БМП, не кажучи вже про танки, по-друге, вони не розраховані на взаємодію з власними танками. І як було сказано раніше, саме такий тандем дозволяє ефективно працювати. Звичайно, залишається широкий спектр взаємодії з іншими видами зброї та військ, такими як розвідка, артилерія та авіація.

Потрібна нова якість

Чому ж Україна отримала транспортні засоби, які не відповідають її потребам і були тягарем для логістики? Треба відкрито сказати, що армії НАТО позбулися або застарілої техніки, як-от M113, або непотрібної у великій кількості, як-от MRAP чи Humvee. Звісно, ​​при масштабах потреб української армії, які зросли до 700 тисяч, цю підтримку не можна недооцінювати. Краще використовувати М113, ніж цивільну вантажівку. Однак, ці машини недостатньо посилили наступальний потенціал української армії.

Сигналом до якісних змін є постачання Збройним Силам України бойових машин піхоти Bradley. Створена для роботи разом з танками Abrams, бойова машина піхоти ідеально підходила для цієї ролі. Згідно з деякими джерелами, він довів свою ефективність у боях в Іраку, знищивши більше машин противника, ніж «Абрамс». Його 25-мм гармата дозволяє ефективно боротися з усією російською бронетехнікою піхоти, а двоствольна пускова установка протитанкових керованих ракет TOW є реальною загрозою для танків супротивника. Удосконалена система спостереження та керування вогнем забезпечує дуже хорошу обізнаність про обстановку та дозволяє вести ефективний бій навіть уночі. Це точно той автомобіль, на який українці чекали. Однак, у комплект поставки входить лише 50 таких машин, що дуже мало, щоб рішуче змінити ситуацію на полі бою. На озброєнні армії США є понад 6 тисяч одиниць техніки Bradley, і можна сподіватися, що це перший транш, який подолає черговий бар’єр у переозброєнні української армії.

Україна потребує багато таких транспортних засобів, адже їхня сила залежить не лише від якості, але й від кількості. Від кого можна чекати можливих поставок? Німці згадували про 100 машин Marder, але політика уряду в цьому питанні дуже неоднозначна. Британська армія має дещо застарілу БМП Warrior, яку планує зняти з озброєння. Ці машини користуються відмінною репутацією завдяки балістичному захисту та простоті обслуговування. Наразі британська армія має менше 1000 таких машин, але вони поступово будуть виведені з виробництва на користь колісних транспортних засобів. Також можна очікувати допомоги від Франції з її сімейством машин AMX, включаючи AMX 10P (автомобіль піхоти) і AMX 10RC (машина вогневої підтримки). Оскільки уряд Франції вирішив поставити AMX 10RC, ніщо не заважає доповнити його вилученим або вже знятим з експлуатації AMX 10P. Лише поставка великої кількості БМП для взаємодії з танками, дозволить Україні зберегти здатність не лише ефективно оборонятися, але й переходити до наступальних дій. Без такої підтримки до кінця 2023 року бойові можливості української армії можуть бути суттєво знижені не лише через втрати, але й через технічну зношеність техніки. Особливе значення мають бойові машини піхоти «Бредлі» із сучасною вежею, оснащеною протитанковими керованими ракетами. Перш за все тому, що зараз шанси отримати велику кількість танків західного виробництва є мізерними.