Починаючи з Марафонської битви під час першого перського вторгнення до Греції, історія війн рясніє випадками, коли маленькі армії перемагали великі армії, і Україна пропонує Тайваню стратегічне натхнення з точки зору системного політично-військового мислення

Вторгнення Росії в Україну та консолідація влади Сі Цзіньпіна у Китаї викликали побоювання щодо подібного військового конфлікту у Тайванській протоці. Москва анексувала, на папері, окремі регіони східної України, які вона вважає своєю територією, і розглядає НАТО як ворожу силу. Тим часом, Китай розглядає Тайвань як власний регіон, а Тайванську протоку — як внутрішнє море. Такі претензії на суверенітет і морські права кидають виклик міжнародним нормам, прийнятими Заходом і його союзниками, а також деяким їхнім інтересам, таким чином створюючи суперечки за межами відповідних регіонів. Про це йдеться в авторській колонці Цзу Юн Су, директора відділу оборонної стратегії та ресурсів Тайванського інституту досліджень національної оборони та безпеки на сторінках Russia Matters, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Незважаючи на те, що бойові дії в Україні відбуваються на суходолі і дуже відрізняються від бойових дій на морі, яке оточувало б Тайвань, моя острівна держава ще може багато чому навчитися з оборонних операцій України. Зокрема, одна аналогія полягає в тому, що Тайвань, як і Україна, є відносно слабкою державою, яка стикається із загрозою набагато більшої держави. Адже асиметрія лежить в основі багатьох уроків, викладених нижче, зокрема те, що безпека нації не може грунтуватись лише на обіцянках миру і безперервність урядових операцій є життєво важливою.
У деяких ключових аспектах Тайвань перебуває у більш вигідній позиції, ніж Україна. Він географічно відокремлений від свого супротивника протокою, а його ВВП у 2021 році майже вчетверо перевищував ВВП України, що надає Тайваню фінансову свободу дій, щоб заздалегідь посилити свою оборону. Згідно з базою даних World Economic Outlook Міжнародного валютного фонду, ВВП Тайваню в поточних цінах у 2021 році склав $774,4 млрд проти $199,7 млрд в Україні; за паритетом купівельної спроможності (як частки від світового) ВВП Тайваню перевищив український ВВП у 2,5 рази, склавши 1% проти 0,4%. Перш ніж розглянути уроки для Тайваню, важливо зазначити, що Китай також вивчив уроки з російсько-української війни, передусім завдяки вдосконаленню своїх можливостей психологічної війни проти Тайваню, і збільшенню свого ядерного арсеналу (процес, який почався ще до війни в Україні). Ядерна зброя надає Пекіну можливість «політичного заперечення» разом із його звичайними військовими можливостями протидії доступу/відмови в зоні, щоб стримувати інші країни від допомоги Тайваню. Той факт, що ядерний арсенал Москви не дозволив Заходу ввести війська в Україну, ймовірно, ще раз підтвердив бажання Китаю прискорити нарощування свого ядерного арсеналу та ракетних сил.
Ось які вісім уроків з війни в Україні варто опанувати у Тайвані:
1. Національна безпека не може базуватись лише на обіцянках миру, навіть у письмовій формі. Хоча діалог може допомогти зменшити непорозуміння, він є даремним проти рішучого агресора. Так званий Будапештський меморандум 1994 року, який надавав гарантії суверенітету й територіальної цілісності України, не завадив Москві анексувати Крим у 2014 році або розпочати повномасштабну війну на початку 2022 року. Подібним чином німецько-радянський пакт про ненапад і протоколи до нього не утримали нацистів від нападу на Радянський Союз у червні 1941 року.
2. Безперервність урядових операцій одночасно демонструє та зміцнює рішучість і волю народу протистояти військовому наступу. Західні країни спочатку думали, що Україна швидко впаде. Проте, мужність президента Володимира Зеленського та українського народу дозволила протистояти російській армії та дала зрозуміти європейським країнам, що Україна є першим фронтом захисту демократії і тому повинна отримати міжнародну підтримку. На практиці Зеленський та інші високопосадовці залишилися в Києві, забезпечили рух потягів, надали місцевій владі та волонтерам повноваження допомагати постраждалим від російських атак і наполегливо намагалися відновити пошкоджену інфраструктуру.
3. Військова стратегія, заснована на морському протистоянні. Україна, можливо, не здавалася добре підготовленою до війни — наприклад, корупція в оборонному секторі вплинула на підготовку до війни — але вона змогла ефективно протистояти після початку війни. Окрім демонстрації мужності та волі, відновлення призову після 2014 року забезпечило українську армію достатнім резервом живої сили, щоб це відігравало ключову роль у захисті лінії фронту від російської армії та атакувати російські тили, зокрема шляхом флангового нападу та обхідних маневрів. Тайвань, з його демократичними переконаннями, підтримує політику стратегічної оборони і ніколи не завдасть першого удару, тому його військова стратегія має бути базуватись на стримуванні. Для ефективного стримування необхідно забезпечити здатність до контрудару та надійність; отже, нижча вартість і висока ефективність систем високоточної зброї стають кращим вибором і дозволяють використовувати географічні характеристики Тайваню, щоб оперативно створити умови для протистояння на морі у відповідь на загрози Китаю.
4. Серйозно сприймати сигнали загрози та швидко зміцнювати захист. У своїй «Білій книзі щодо політики Тайваню» та у промовах Сі Цзіньпіна, Пекін сигналізував, що він ніколи не відмовиться від можливості застосування сили проти Тайваню; Офіційні повідомлення Комуністичної партії КНР також чітко свідчать, що Сі хоче бачити об’єднання Тайваню з материковим Китаєм. Ця політика навіть більш очевидна, ніж публічно висловлена стурбованість Росії з приводу наближення України до НАТО та заяви в її військовій доктрині та в інших документах щодо права Москви захищати своїх громадян за межами своїх кордонів. Зіткнувшись із таким чітким сигналом загрози, Тайвань повинен швидко збільшити свій оборонний бюджет, щоб посилити власну боєготовність, на мій погляд: підвищивши витрати до 3% ВВП, ми можемо створити достатній військовий потенціал і готовність.
5. Модифікувати інвестиційні стратегії з урахуванням військової асиметрії. За деякими оцінками, Китай витрачає на свою армію у 17 разів більше, ніж Тайвань, тому Тайвань потребує інвестицій, які збільшують його шанси на успішний захист. Військова стратегія схожа на симфонію, яка має поєднувати дуже різні можливості. Крім ракет Stinger і Javelin, війна в Україні підкреслила цінність далекобійної оборонної зброї, такої як гаубиця M777 і високомобільна артилерійська ракетна система(HIMARS). Те саме стосувалося б і Тайванської протоки. Якщо покладатися лише на системи зброї малої дальності, то море стане ворожою дорогою. Тайвань потребує сучасних військових технологій і високоточних боєприпасів, які сприяють обороні та дозволять меншим збройним силам Тайваню знищити десантний флот супротивника та не дати йому висадитися. Цьому сприятиме і спеціальний п’ятирічний бюджет Тайваню в розмірі $8,5 млрд, який спрямований на посилення повітряних і морських ракетних можливостей. Основною силою, на мій погляд, мають стати протикорабельні та протиповітряні ракети наземного базування, системи без екіпажу та протиударні ракети, які допомагають утримувати супротивника. (Це також хороше співвідношення ціни та якості: наприклад, для будівництва фрегата може знадобитися 2 роки, а для будівництва протикорабельної ракети лише 3,5 дні; потоплення Україною російського крейсера «Москва» двома протикорабельними ракетами слугує чудовим прикладом ефективності такої асиметрії.) Проблема полягає в тому, що Тайвань також повинен боротися з примусовими кампаніями довкола сірої зони, які можуть стати «новою нормою» Китаю: квазівійськові операції з використанням військових літаків і військових кораблів поблизу повітряного та водного простору Тайваню для створення психологічного тиску. Це вимагає також інвестувати в такі платформи, як винищувачі та військові кораблі.
6. Розробити ефективну комунікаційну стратегію. Цінним є і досвід України у сфері міжнародних комунікацій. Тайвань повинен дати зрозуміти міжнародній спільноті, що не вважає Китай ворогом, а саме Китай бачить ворогом демократію. Тайвань – демократичний, а Китай – авторитарний. Це змагання систем. Питання Тайванської протоки не є питанням об’єднання проти незалежності. Позицію Тайваню варто розглядати як антикомуністичну, а не антикитайську. Це, на мій погляд, допоможе протистояти пропаганді Пекіна про «принцип єдиного Китаю», оскільки згідно з конституцією КНР, Комуністична партія Китаю є єдиною законною правлячою партією Китаю, а це означає, що твердження Пекіна про «єдиний Китай» дорівнює однопартійності. Порушення стратегічного наративу Пекіна може позбавити Тайвань багатьох проблем і перешкод і дозволить отримати більше міжнародної підтримки.
7. Посилити оборонну стійкість. Уряд Тайваню оголосив про відновлення призову, замінивши чотиримісячне навчання однорічною військовою службою, що, на мій погляд, допоможе підвищити оборонну стійкість Тайваню. Відповідно до опитування, оприлюдненого у серпні 2022 року, 65,5% тайванців погодилися з відновленням річної обов’язкової військової служби. Призов на військову службу забезпечить більше живої сили для знищення невеликої кількості ворожих військ (морських та повітряно-десантних), які висаджуються на берег, і водночас прищепить відчуття «громадян-солдат». Україна також покладалася на військовий призов, щоб відбити російське вторгнення.
8. Проводити спільне навчання із союзниками, але бути готовим до найгіршого сценарію. Довоєнні спільні навчання за участю збройних сил США, НАТО та України, а також тренування з надзвичайних ситуацій під час війни були численними та, здавалося б, ефективними. Тим часом, обмін розвідданими Заходу з Україною в реальному часі значною мірою сприяв здатності Києва ефективно протистояти російським військам. Подібна допомога з боку союзників також сприяла б обороні Тайваню. Незважаючи на спроби Вашингтона надати різного роду допомогу Тайваню, включаючи військовий обмін, досі існує багато перешкод, не в останню чергу через відсутність офіційних дипломатичних відносин. Я особисто позиціоную міжнародну політику як мистецтво — і тому Тайвань повинен готуватися до найгіршого сценарію та перспективи воювати наодинці.
Починаючи з Марафонської битви під час першого перського вторгнення до Греції, історія війн рясніє випадками, коли маленькі армії перемагали великі армії, і Україна пропонує Тайваню стратегічне натхнення з точки зору системного політично-військового мислення. Тайвань вже посилює різні оборонні приготування, включаючи безперервні урядові операції, цивільну оборону, захист критичної інфраструктури та стратегічні матеріальні резерви. Уроки оборонної війни в Україні скоротили криву навчання для Тайваню і будуть гарним орієнтиром. Тайвань розуміє, що ніколи не стане «зайцем» у питаннях безпеки. Тому Тайваню потрібна «озброєна демократія» для власного виживання та безпеки своїх партнерів.