У прихистку для жінок-біженців FemApartment, українки допомагають кожному, хто постраждав від війни

Гучний жіночий сміх уривчасто долинав із сірого радянського житлового будинку. Босоніжки та рожева лампа стояли біля входу до залитої сонячним теплом, квартири, до якої вів похмурий коридор. З кухні доноситься запах запеченої риби. 23-річна Міра Капітан, копірайтерка та хіп-хоп виконавиця з передмістя Києва, щойно поставила скумбрію у духовку. Поряд її рудоволоса сусідка по кімнаті, 18-річна майбутня політологиня, Тетяна Винська. Про це йдеться у спеціальному репортажі Al-Jazeera, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Протягом останніх кількох місяців Міра, яка приїхала до західноукраїнського міста, Львів, з однією невеликою валізою, із задоволенням ділилася з Тетяною своїм одягом і порадами щодо стилю.

«Нам обом дуже подобаються сукні», – усміхнулася вона, розповідаючи, як днями Таня позичила їй свою на побачення.

Квартира у передмісті Львова, де зараз живуть Міра і Таня, яку мешканці лагідно називають FemApartment, спочатку мала стати тимчасовим домом для п’ятьох молодих жінок. Проте, з червня 2022 року, цей будинок став прихистком для біженців. Тут, жінки, які вже стали однією сім’єю, можуть залишатись стільки, скільки їм необхідно.

Усі вони були змушені втікати з різних регіонів України, переважно з півночі, коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року. Не маючи змоги орендувати житло у Львові, вони опинилися без даху над головою. Але через соціальні мережі, дізналися про прихисток для жінок, які займаються різними видами громадської діяльності.

Притулок для активісток

Катерина Довбня, координаторка неурядової організації «Феміністична майстерня» (Feminist Workshop), яка проводить семінари та інші заходи із соціальних питань, що стосуються жінок, включаючи гендерно зумовлене насильство. Коли розпочалася війна, вона винайняла у Львові житло для 23 жінок та дітей, які в лютому втратили свої домівки, а також житло для внутрішньо переміщених жінок-активісток. Окрім орендної плати, організація забезпечує переселенців всім необхідним, включаючи продукти харчування та засоби гігієни. Обидва будинки підтримуються за рахунок онлайн збору коштів та грантів від інших неурядових організацій Європи.

Щоб отримати право на проживання у FemApartment, жінкам необхідно мати досвід волонтерства та бути готовими підтримувати всіх, хто також постраждав від війни. За словами Катерини, ці вимоги відповідають духу феморганізації, яка бореться із широким спектром соціальної несправедливості.

Поки Міра та Тетяна готували рибу, до них приєдналися Вероніка Юзепчук, 18-річна студентка факультету кіно й телебачення. Товариська та експресивна, Тетяна запевняє, що співмешканки прихистку практикують «нетоксичні стосунки»: поважають та не порушують особистого простору одна одної.

«Ми домовилися завжди питати дозволу перед тим, як щось зробити, якщо перебуваємо в одній кімнаті. Наприклад, якщо крім мене на кухні є ще хтось, вони не зобов’язані спілкуватися зі мною, якщо дійсно цього не хочуть. Спершу я завжди питаю чи вони хочуть поговорити», – пояснює вона.

Такі звички, наголошує Тетяна, дуже важливі при спільному проживанні. Також вона додала, що всі задоволені графіком чергування, в якому визначено їхні обов’язки з прибирання місць загального користування. Спільне проживання виявилося на диво легким, погодилися всі троє, незважаючи на їхні побоювання на початку щодо того, щоб ділити квартиру з незнайомими людьми.

«Ми ніколи не сварилися», – посміхаючись, додала Міра. – «Ми добре ставимося одна до одної».

Сусідки по квартирі

Незважаючи на те, що декому з дівчат доводиться проживати разом в одній кімнаті, квартира виглядає просторою. Тетяна показала мені кімнату, в якій вона живе разом з Веронікою, дівчиною з Харкова. Це місто, на північному сході України, зазнало чи ненайсильніших атак з боку ворога.

Вероніка розповіла, що в ту ніч, коли вона вирушила з Харкова до Львова, одна з російських ракет прилетіла в сусідній квартал, знищивши школу лише за 30 м від її дому.

На стіні за їхнім ліжком зображено мурал з міським видом Нью-Йорка, а над їхнім спільним комодом висять казкові світильники.

«Ми намагаємося жити настільки нормально, наскільки це можливо, але таке відчуття, що ми щоночі ночуємо в гостях», – посміхнулася Вероніка, маючи на увазі невелику відсутність особистого простору. Через двоє дверей – кімната Міри. У неї є своє ліжко, а от її сусідка по кімнаті, Яна, яка зараз відсутня, зазвичай спить на матраці, що на підлозі. Іноді, якщо Яна не проти, я граю на укулеле і ми разом проводимо час наприкінці дня», – розповідає Міра.

29-річна Іванка Куценко, волонтерка в організації «Львівська Веганська Кухня». Вона доставляє безкоштовні вегетаріанська страви тим, хто не має змоги купити собі їжу. Іванка – єдина дівчина в FemApartment, яка має окрему кімнату.

Нові проекти

Коли почалася війна, Тетяна проживала у Львові разом з іншими студентами із свого університету, але коли в червні в їх гуртожиток прилетіла ракета, вона зрозуміла, що їй нікуди іти. Хоча її батьки і живуть у Львівській області, їх будинок дуже далеко, і тому коли почалося навчання дівчині довелося шукати місце проживання, яке було б близько до університету.

Відмінне володіння англійською мовою допомогло Тетяні знайти багато волонтерської роботи за допомогою міжнародних недержавних організацій, які почали працювати у Львові після початку війни. Вона була перекладачкою для медиків із США, які допомагали пораненим та сприяла поставкам гуманітарної допомоги з Польщі.

Але вона, разом з Іванкою, знайшла способи допомагати жінкам і приєдналася до волонтерського феміністичного руху, заснованого Яною.

Яна Білкіс працює над освітніми проектами, щоб підвищити обізнаність щодо прав жінок, таких як домашнє та сексуальне насилля та надання гуманітарної допомоги жінкам та представникам ЛГБТ спільноти. Через соціальні мережі, у своєму Інстаграмі включно, дівчина висвітлює численні випадки сексуального насилля жінок під час війни в Україні. Декілька місяців тому Яна взяла участь у форумі, на якому обговорювали роль жінок у відбудові України після завершення війни.

Спільно з командою Білкіс, Іванка зосередилася на підтримці жінок та представників ЛГБТ спільноти, які також хочуть заснувати власні волонтерські проекти. Тим часом, Тетяна допомагає дівчатам готувати освітні матеріали про захист прав жінок.

«Якби не FemApartment, я б ніколи і не знала про Яну Білкіс та не змогла б бути частиною її проекту», – розповіла Тетяна».

Не лише притулок

Міру дуже надихає волонтерська діяльність її сусідок. На початку війни вона втратила роботу в рекламному агенстві. Їй довелося починати все спочатку у Львові.

Але вона стверджує, що почувається щасливішою в FemApartment.

«Мені дуже подобається жити у Львові. Тут так багато людей з креативної сфери, які хочуть зробити щось хороше для суспільства», – розповідає вона, нарізаючи рибу. – І найважливіше те, що тут я можу бути собою. Це не просто прихисток для переселенців. Тут я багато чому вчуся від інших дівчат і разом ми допомагаємо людям навколо.»

У перші дні війни, Міра жила лише за 10 км від міста Буча, де у березні було вбито щонайменше 458 цивільних мешканців. Вона постійно чула безперервні звуки пострілів зі свого будинку.

Дівчина, чия музика в основному була зосереджена на боротьбі проти мізогінії в українському суспільстві, перестала писати пісні.

«Як я могла щось писати коли ракети кожного дня вбивали людей?», – риторично запитує вона.

Того ж місяця (у березні) вона виїхала до Львова, де і дізналася про FemApartment. Зараз вона працює копірайтером у компанії, яка займається створенням NFT та  іншої продукції, якою користуються успішні жінки в Україні, наприклад, Перша Леді Олена Зеленська. Виручені кошти йдуть на відновлення шкіл та університетів, зруйнованих російськими військами. Вона навіть знову почала займатися музикою.

Мій щур – моя сім’я

Після обіду о 16:00, Тетяна йде на роботу в другий прихисток, який відкрила організація «Феміністична майстерня» (Feminist Workshop). Там вона працює менеджером і займається організацією терапії та психологічної підтримки для мешканців притулку. Крім того, в її обов’язки входить вирішення конфліктів та інших важливих питань, наприклад, забезпечення продуктами та їжею.

ЇЇ сусідка по квартирі, Іванка, яка також займається волонтерством у притулку, зустрілася з Тетяною та обійняла її. Того дня у притулку було тихо. Інші менеджери запросили дітей та жінок на прогулянку, щоб трохи заспокоїти їхню тривогу.

З мініатюрною фігурою Іванка має довге волосся, акуратно заплетене в дві коси, і незвичне татуювання з колючого дроту на лобі. ЇЇ співмешканки розповідають, що вона найщедріша з них.

«Іванка завжди пригощає нас морозивом або позичає нам свої речі», – каже Міра.

Іванка не така багатослівна як Міра чи Тетяна, але із задоволенням розповідає про свою волонтерську діяльність. Родом із Рубіжного (Луганська область), дівчина вперше покинула свій дім у 2014 році через озброєний конфлікт на сході.

Сім років вона прожила у Харкові, де працювала нянею. У березні 2022 року вона знову була змушена втікати через ракетні обстріли, але цього разу до Львова. У місті Іванка спершу жила у школі, яку переобладнали для переселенців.

«Зі мною був лише мій домашній улюбленець – мій щур, мій найкращий друг і єдина сім’я», – засмучено розповіла вона. – У перший місяць проживання тут, я почувалася дуже нещасною. Я не могла позбутися відчуття, що мене змусили сюди приїхати».

Фемродина

Не зважаючи на все те, що сталося, Іванка з першого свого дня у Львові допомагає сортувати гуманітарну допомогу та роздає їжу пораненим та всім тим, хто приїжджає сюди у пошуках порятунку. Волонтерство допомогло дівчині відволіктись від думок про самотність.

Іванка переконана, що її улюбленець був такий же нещасний як і вона сама. Її щур раптово помер через місяць після переїзду до Львова. Дівчина почувалась, що залишилася «сама в цьому світі».

Але сьогодні їй на душі спокійніше. Крім волонтерства у притулку, вона доставляє містом безкоштовну вегетаріанську їжу членам територіальної оборони та сім’ям, які опинилися у скрутному становищі. Також вона піклується про дев’ятьох дітей-переселенців. Навчає їх читати, писати, дає уроки малювання та гуляє з ними на свіжому повітрі.

«У майбутньому я б хотіла більше працювати з дітьми з асоціальною поведінкою», – поділилася вона.

FemApartment та волонтерська діяльність допомогли дівчині знайти нову сім’ю.

«Спочатку відчуваєш ніби ніхто на тебе не чекає і ти нікому тут не потрібен. Але потім розумієш, що фемінізм – це потужна машина, яка дуже добре працює, коли кожна жінка стає її частиною», – підсумовує Іванка.

Перекладачка: Яна Давиденко