На відміну від М’янми, Україна, завдяки харизматичному політичному лідеру, зрозумілому наративу та вагомому геополітичному статусу, заручилась міжнародною підтримкою
Через два роки після державного перевороту у М’янмі 1 лютого 2021 року, тамтешні великі та зростаючі сили опору майже не отримують уваги за кордоном. Демократична опозиція, очолювана Урядом національної єдності (NUG), до складу якої входять численні різні групи, армії, повстанці та окремі особи, також докладала чималих зусиль аби привернути до себе увагу, навіть незважаючи на значні успіхи на полі бою.
Про це йдеться в авторській колонці Ніколаса Фарреллі, професора і керівника відділу соціальних наук Університету Тасманії та Адама Сімпсона, старшого викладача відділу міжнародних досліджень Університету Південної Австралії на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
І, мабуть, найбільш помітним є те, що прохання опозиції отримати зброю від Заходу для боротьби з дедалі жорстокішми репресіями військової хунти залишилися без уваги. Характерна особливість реакції Заходу на українсько-російську війну не може бути більш красномовною. Хоча два конфлікти не зовсім однакові, але все ж вражає, наскільки Україна активізувала міжнародне співтовариство, тоді як М’янму майже повністю проігнорували.
Жодної харизматичної постаті військового часу
Частково це пов’язано з впізнаваністю центрального, знакового лідера. Оскільки повалений лідер Аун Сан Су Чжі та інші громадські діячі знаходяться під вартою, сили опору М’янми не мають впізнаваного обличчя. NUG має виконуючого обов’язки президента Дува Лаші Ла, який час від часу з’являється на YouTube і у соціальних мережах.
Хоча він користується міцною репутацією серед етнічних качинів на півночі країни, його майже не впізнають на світовій чи навіть національній арені. Навпаки, перетворення президента України Володимира Зеленського на військового командувача дозволило завоювати йому глобальний міжнародний авторитет.
Він виступав із ретельно написаними промовами перед іноземними парламентами та хвилюючими зверненнями як до українського народу, так і до ключових міжнародних партнерів і союзників.
Його постійні спроби зосередити увагу на наступному етапі бойових дій в Україні надихнули український народ і зробили український прапор потужним символом непокори перед обличчям тиранії.
Відсутність зрозумілого наративу
Україна також вміло опанувала цифрове поле битви. Її лідери спростили наратив і потужно відкалібрували його, щоб підкреслити боротьбу «добра» проти «зла», в якій західні демократії змушені пропонувати як символічну, так і матеріальну підтримку.
Складності в М’янмі – етнічні, мовні, географічні, ідеологічні, історичні, тому сформувати тут консолідуючий наратив дуже важко.
Геноцид рохінджа у 2017 році, який стався під керівництвом уряду Аун Сан Су Чжі, зіпсував репутацію лауреатки Нобелівської премії миру, яка протистоїть жорстоким військовим М’янми.
Уряд Су Чжі не мав нагляду чи контролю над військовими, які проводили криваві чистки, але це навряд чи мало значення. Рішення Су Чжі вперто й наполегливо захищати поведінку військових у Міжнародному суді у 2019 році різко змінило міжнародну думку.
Зараз проблема ставлення у М’янмі до рохінджа досі є гострим питанням, і незрозуміло, чи заслуговує Су Чжі – або її демократично обраний уряд – співчуття та підтримку Заходу, які вони колись отримували.
Маргінальний актор на світовій сцені
Географія також має значення. У глобальному стратегічному сенсі М’янма майже завжди залишалася на узбіччі в очах Заходу. На противагу цьому, протягом століття чи більше Україна була постійним місцем стратегічної конкуренції, особливо у двобоях між західними державами та урядом у Москві.
Тому напади на Україну за останнє десятиліття з боку ядерної Росії розглядаються західними державами як геополітична загроза першого порядку. Таким чином, у 2022 році тільки США виділили близько 50 мільярдів доларів США на загальну допомогу Україні, приблизно половина з яких була військовою допомогою.
Оскільки М’янма є набагато менш важливим місцем конфлікту, більшість міжнародної спільноти (включно з регіональним органом держав Південно-Східної Азії, АСЕАН) неохоче надають військову підтримку бійцям опору.
Історично склалося так, що зброя, яка контрабандою доставлялася до М’янми для підтримки антиурядових армій, використовувалась сусідніми країнами, зокрема Таїландом та Індією. Однак, сьогодні лідери в Бангкоку та Нью-Делі не бажають надто вплутуватися у проблеми М’янми. Вони також мають власних повстанців, за якими варто стежити.
Коли зброя та матеріальні засоби сьогодні надходять до М’янми, вони переміщуються тихо, з якомога більшим утаємниченням. Оскільки жоден західний уряд публічно не постачає зброю, бійці опору у М’янмі вдаються до краудфандингу, щоб купити її та використовують вибухівку, зібрану разом із утилізованим металом.
Тим часом, військова хунта створила величезний арсенал зброї, закупленої в Росії та Китаї, або виготовленої всередині країни, використовуючи поставки компаній із таких країн, як США, Японія та Франція.
Геополітика також може мати значення, коли йдеться про міжнародні суди.
У Міжнародному суді в Гаазі розглядаються дві паралельні справи про геноцид, пов’язані з М’янмою та Україною. Справа України, якій ще не виповнилося 12 місяців, отримала офіційне втручання майже всіх західних держав, загалом 33.
На противагу цьому, справа М’янми щодо рохінджа була розпочата у 2019 році, і жодна країна офіційно не втрутилася, незважаючи на те, що кілька країн заявили, що вони можуть це зробити.
Можливість підтримати демократію
Іншою причиною невпевненої міжнародної реакції на конфлікт у М’янмі є очікування, особливо в АСЕАН, що ті, хто причетний до державного перевороту у М’янмі, врешті-решт утримають достатньо позицій і продовжуватимуть контролювати важелі влади.
Але варто запитати, чи є правильною ця оцінка? На початку 2023 року, після двох років протестів і насильства, хунта виглядає особливо вразливою.
Наприклад, впливові постаті в АСЕАН, зокрема з Малайзії та Індонезії, почали різко критикувати військових М’янми.
Здається, вони більше не хочуть, щоб репутація всього регіону була заплямована жорстоким та поганим управлінням хунти у М’янмі. Вони також усвідомлюють, що антирежимні сили займають і утримують значні території.
За цих умов міжнародне співтовариство має рухатися швидше, щоб спроектувати майбутнє М’янми після закінчення цієї війни. Це означає різке обмеження можливостей армії отримати міжнародну легітимність, посилення зусиль, спрямованих на позбавлення генералів зброї та фінансових ресурсів, а також підтримку переслідування військових злочинів у міжнародних судах.
Водночас революційним силам М’янми потрібна підтримка – як на полі бою, так і в цивільних зусиллях із відновлення травмованого суспільства.
Російське вторгнення в Україну вперше за багато років чітко продемонструвало, що військова сила Заходу може бути успішно використана для підтримки демократії в умовах військової агресії. Якби тільки невелика частка тієї підтримки, яку отримала Україна була надана бійцям опору М’янми, вони могли б отримати шанс одного дня побудувати процвітаючу демократичну державу в серці Азії.
Foreign Ukraine 