Робота операторів безпілотників полягає в тому, щоб у режимі реального часу надавати розвідувальні дані про російські позиції та переміщення військ ворога, а також допомагати українській артилерії фіксувати цілі

Соснові ліси поблизу міста Кремінна стали одним із найгарячіших районів бойових дій на сході України. Здається, тут можна почути роботу майже кожного виду зброї: артилерія, гаубиці, танки та міномети. Але, мабуть, найважливішим є дрон-розвідник. Про це йдеться у спеціальному репортажі CNN, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Майже два місяці тут ведуться бої українських і російських військ. Якщо українцям вдасться прорвати російські логістичні лінії та дійти до Кремінної, вони можуть зруйнувати російські шляхи постачання.

Але зараз тут набагато жорсткіша ситуація, ніж наприкінці минулого року. Оборонні рубежі Росії посилено важким озброєнням і далекобійною артилерією.

CNN супроводжував двох українських операторів безпілотників з батальйону «Дніпро-1» углиб лісу, щоб побачити, як вони діють на полі бою. Мандрівка проходила стежками з м’якого піску серед тонких крон сосен, через моторошний ландшафт, усіяний струмками та болотами.

Рік тому один із операторів дронів Руслан був інструктором зі сноуборду та байдарки. Тепер він спостерігає за пересуванням російської бронетехніки лісовими стежками, майстерно ковзаючи дроном по верхівках дерев.

Прибувши до лисячої нори, транспортні засоби операторів дронів обережно маневрують під покровом дерев. У росіян також є розвідувальні безпілотники, але оператори українських безпілотників вважаються високоцінними мішенями для них.

Руслан показує на схід і північ: до росіян було 7 кілометрів в один бік і 3 кілометри в інший.

Безпілотник Mavic-3 – робоча конячка української розвідки, навіть якщо він важить менше кілограма і має розмах всього 35 сантиметрів – з гуркотом піднімається із сусідньої галявини. Він може залишатися в повітрі близько 45 хвилин і загалом подолати до 30 кілометрів, передаючи операторам відео високої чіткості.

Робота операторів безпілотників полягає в тому, щоб у режимі реального часу надавати розвідувальні дані про російські позиції та переміщення військ супротивника, а також допомагати українській артилерії фіксувати цілі. Серед лісу заховані вогневі точки 120-мм і 82-мм артилерії, а десь поблизу — масивна 155-мм гаубиця «Краб». Українцям подобається польський «Краб» за точність і потужність, але він вимогливий до обслуговування.

«Цілий день триває артилерійський бій, — каже Руслан.

Він не перебільшує. Оглушливо гуркочуть артилерійські снаряди, які випущені із сусідньої української точки. Гуркіт російського обстрілу лунає вдалині.

«Останній місяць російської армії тут дедалі більше. Загальна лінія статична, але весь час позиції змінюються. Іноді росіяни йдуть (вперед), а іноді наша армія», – розповідає Руслан.

Тобто часто лунає стрілянина в гущавині лісу. Але це також означає, що Україна швидко порається зі своїми артилерійськими боєприпасами. Через сусіднє село Ямпіль їдуть вантажівки зі свіжими боєприпасами, але за словами Руслана, тут потрібно набагато більше артилерійських боєприпасів.

У сусідньому селі Зарічне, одразу за узліссям, російська артилерія щодня обстрілює хиткий міст. У селі залишилися переважно люди похилого віку та знедолені. Вони або не можуть, або не хочуть виїжджати звідси.

Одна з них – 69-річна Валентина – розповідає CNN, що росіяни весь час обстрілюють її село.

«Це небезпечно, але що ми можемо зробити? Ми терпимо. Іноді ми ховаємось. Але зараз у підвалі дуже холодно, там можна замерзнути на смерть. Погляньте на мої вікна, скла не залишилося. Лише дерево та пластик ми використовували для їх покриття», – каже вона.

Вона сумно дивиться на вулицю, ніби згадуючи кращі часи.

Донька Валентини далеко у Дніпрі, у центральній Україні, а вона не залишить свій дім, оскільки посадила картоплю.

«Я її не покину», — каже вона зі втомленою посмішкою.

Зарічне, як і великі частини цього регіону, було окуповано росіянами протягом більшої частини минулого року, перш ніж восени його звільнили українські збройні сили. Схили та ліси за ним відлунюють від ударів ракет і снарядів. Українські підрозділи окопалися серед сосен і піску поблизу, де нерозірвані боєприпаси всіяні лісовою підстилкою.

За кілька кілометрів батальйон «Дніпро-1» має власну майстерню безпілотників, де натівські гранати ретельно розпилюють навпіл, щоб перетворити їх на невеликі вільнопадаючі боєприпаси. Під столом лежить плита пластичної вибухівки C-4. Це кропіткий і складний процес, адже кожні 20 хвилин виготовляється один боєприпас ручної роботи.

Деякі з боєприпасів безпілотників — це, по суті, осколкові гранати, скинуті на піхоту — і особливо бійців приватного військового підрядника «Вагнер» в районі Бахмута. Більш важкі версії можуть пошкодити або вивести з ладу танк.

Командир загону безпілотників «Дніпро-1» носить прізвище Граф. Він каже, що дрони стали «одним із найважливіших елементів цієї війни – як для нас, так і для ворога. Нічого не можна зробити без дронів.

І це робить операторів дронів – справжніми мішенями.

«Наразі робота оператора дрона є однією з найнебезпечніших. Ворог знає, що ми – очі нашої армії. Як тільки вони виявляють оператора безпілотника, вони використовують усі види зброї: ствольну артилерію, РСЗВ, танк. У нас високий рівень втрат серед операторів дронів, адже ворог постійно нас шукає», – розповідає Граф.

Жоден український солдат на цьому фронті не має ілюзій, що цей конфлікт скоро буде виграно. По всьому східному Донбасу тривають жорстокі та виснажливі бої: здобутки та втрати вимірюються сотнями метрів.

Граф повторює те, що, здається, говорить кожен український солдат:

«Зараз ми отримуємо танки – тому нам потрібно більше танків. А також нам потрібна авіація і ракети великої дальності. Ми маємо знищити ворога на підході до України. Це єдиний шлях до перемоги».

А для свого підрозділу Граф мріє отримати американські ударні безпілотники Predator.

А поки Руслан з колегами тримають лінію, в Зарічному, за них молиться Валентина.

«Проклинаю тих росіян, які приходять на чужу землю. Я за Україну, я тут народилась, мої предки звідси, я завжди була і буду за Україну».