Підтримка України надсилає чіткий сигнал про те, що територіальні придбання шляхом військового вторгнення не будуть визнаватись і це може утримати інші держави від подібного авантюризму у майбутньому

Доля анексованого Криму невдовзі може стати предметом розбіжностей між Україною та її західними союзниками. Деокупація південної території Херсона робить Україну досяжною як з точки зору географії, так і з точки зору імпульсу стратегічних шляхів до Криму, ставлячи перед західними політиками дилему. Хоча Україні ще доведеться боротися, Заходу, можливо, незабаром доведеться вирішити, чи підтримає він деокупацію Крим, або ж наполягатиме на тому, щоб Україна погоджувалась на повернення тільки тієї території, яку Росія захопила після 24 лютого 2022 року. Про це йдеться в авторській публікації Майкла Аллена, колишнього спеціального помічника президента США в Раді національної безпеки президента Джорджа Буша на сторінках Foreign Policy, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Для українців відповідь є очевидною. Крим, який незаконно анексувала Росія у 2014 році, належить Україні. Проте, для американських стратегів, збереження Криму під російською юрисдикцією може врятувати Путіну обличчя і таким чином він погодиться на припинення війни. Інші експерти побоюються, що це створить небезпечний прецедент і така винагорода за російську агресію лише підвищить ймовірність воєнних дій у майбутньому.

Звісно, мають значення бажання і самих мешканців Криму. Але важко точно визначити, які можуть бути їхні переваги. Референдум 2014 року з цього питання багато хто вважав фікцією, як і нещодавні псевдоплебісцити у Херсоні, Донецьку, Луганську та Запоріжжі. Цим опитуванням громадської думки не варто довіряти з огляду на подальші спроби президента Росії Володимира Путіна змінити демографічну структуру півострова шляхом насильницьких депортацій, переслідувань кримських татар та ув’язнення політичних активістів.

Адміністрація Байдена, чия постійна військова підтримка має вирішальне значення для здатності України продовжувати цю війну, схоже, виступає проти деокупації Криму. Ще у грудні 2022 року державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що метою США було просто надати Україні ресурси для «повернення території, яка була захоплена з 24 лютого 2022 року», а не те, що Путін захопив у 2014 році. Високопосадовець адміністрації Байдена зазначив у коментарі виданню New Yorker, що «в різні періоди історії Росія керувала Кримом, тому для Путіна цей регіон такий же російський, як і Санкт-Петербург». І за зачиненими дверима адміністрація Байдена, припускає, що Путін може використати ядерну зброю, щоб зберегти Крим. Хоча немає жодних обмежень, які перешкоджають використанню американської зброї у Криму, високопосадовець міністерства оборони США зазначив у коментарі New Yorker, що Сполучені Штати «не дозволяють» українцям робити це».

Путін вважає анексію Криму – знаковим досягненням, порівнюючи себе себе із царем XVIII століття Петром Великим, чия війна зі Швецією була репрезентована як історичне прагнення повернути російські землі. Путін регулярно засуджує радянського лідера Микиту Хрущова за передачу Криму Україні «як мішок із картоплею». Тому втрата півострова була б принизливою для Путіна, враховуючи, яку частину своєї спадщини він поставив на нього, і навряд чи він відмовиться від Криму, навіть за найжахливіших обставин.

Декілька експертів з різним ступенем авторитету — від Генрі Кісінджера до Ілона Маска — підтримали формулу «земля в обмін на мир», яка б дозволила Росії зберегти Крим чи принаймні відкласти вирішення цього питання до післявоєнних переговорів. Але кримське питання не варто трактувати у вузькому сенсі – як найкраще умиритворити Путіна. Натомість, адміністрації Байдена варто подумати над тим, який сценарій, швидше за все, призведе до встановлення міцного миру. Хоча швидке закінчення війни відповідає національним інтересам США, тому вона має закінчуватися передчасно з міркувань доцільності. Але якщо Сполучені Штати серйозно ставляться до забезпечення довгострокового миру у східноєвропейському регіоні, тоді вони мають підтримати Україну у її зусиллях щодо повернення Криму.

Збережння Криму у складі РФ було б винагородою для Путіна. Однак, підтримка України для деокупації цієї території надсилає чіткий сигнал про те, що територіальні придбання шляхом військового вторгнення не будуть визнаватись і це може утримати інші держави від подібного авантюризму у майбутньому.

Путін, як серійний агресор, використає будь-який наданий йому час і простір для відтворення та переозброєння російських збройних сил, які зрештою будуть використані для того, щоб звести нанівець нещодавній прогрес України та згодом завдати додаткових збитків. Успішне захоплення Криму у 2014 році вселило в нього впевненість, що він зможе завоювати решту території України. Тому збереження Криму складі РФ надає російському диктатору стратегічну платформу для подальших маневрів Росії у гібридній «сірій зоні» України та, можливо, повторного вторгнення у майбутньому. Залишаючи цю можливість відкритою, Сполучені Штати ризикують розтратити ресурси, зусилля та підтримку, яку вони надали Україні для відбиття останньої агресії Росії.

Чорноморські порти Криму не лише становлять військову небезпеку, але й мають вирішальне значення для морської торгівлі і, таким чином, вони критично важливі для економічного відродження України. Якщо Росія збереже за собою Крим і отримає безперешкодний доступ до цих портів, вона напевно скористається ними, щоб перешкодити післявоєнному відновленню економіки України.

Окрім впливу на стратегічні цілі Заходу, українське бачення власної безпеки також має велике значення. Українці перемагають, їхній бойовий дух – високий, і опитування свідчать, що більшість з них хочуть повернути Крим під контроль України. У цій війні Україна взяла на себе тягар не лише захисту власної території та народу, але й запобігання майбутнім російським авантюрам у Європі, і наразі у цій боротьбі вона втратила до 100 000 громадян. Російські солдати зруйнували Україну і вчинили військові злочини та безліч інших злочинів, які переслідуватимуть націю і перешкоджатимуть її відновленню, ймовірно, у найближчі десятиліття. Україна чітко дала зрозуміти, що хоче боротися за майбутнє Криму. Після року війни з великими жертвами, українці заслужили на право спробувати реалізувати свої плани.

Щодо мирних переговорів, то динаміка бойових дій в Україні та перспектива деокупації Криму можуть прискорити справжні переговори з Росією. Одна з ідей, яка часто обговорюється, — надати Криму особливий статус, тобто півострів не буде у складі, ані Росії, ані України. Але сьогодні перспективи такої дипломатичної творчості невеликі. Незважаючи на свої невдачі у війні, Путін ще не почувається переможеним і вважає, що має ще карти, які можна розіграти. Росія мобілізувала десятки тисяч новобранців та застосовує на передовій нову іранську зброю. Україна зі свого боку виграє і не налаштована на компроміс. Але якщо Росія вважає, що може програти Крим Україні на полі бою, то вона може погодитись на мирні переговори. Щонайменше з цієї причини, адміністрація Байдена не повинна знімати питання Криму з обговорення, обмежуючи військову допомогу США.

Можна пом’якшити деякі неминучі проблеми, які пов’язані з поверненням Криму до складу України. НАТО варто продовжувати використовувати своє стримування за допомогою звичайних озброєнь і ще раз нагадати про свої обіцянки завдати удару по російським військовим об’єктам в Україні, якщо Росія застосує тактичну ядерну зброю. Хоча перемоги на полях битв можна використовувати для отримання від Путіна поступок щодо припинення війни, Росія не повинна бути «ослаблена» війною. Захід повинен бути готовий взяти участь у відбудові післявоєнної Росії, якщо вона продемонструє щиру готовність зробити свій внесок у глобальний мир та безпеку.

Виникає закономірне запитання, чому Сполучені Штати мають підтримати деокупацію Криму, якщо вони відмовилися зробити це у 2014 році. Тоді Україна була захоплена зненацька і погано підготовлена до протидії російській агресії. Її збройні сили не мали ані підготовки, ані зброї, а сумнозвісні російські «маленькі зелені чоловічки» змогли швидко напасти і захопити територію без бою. Проте, сьогодні Україна стала мудрішою, більш підготовленою та спирається на міжнародну підтримку. Вона має добре озброєну та боєздатну армію, яка зарекомендувала себе у повномасштабній війні.

Крім того, у 2014 році міжнародне співтовариство переважною більшістю голосів віддало перевагу дипломатії та санкціям, сподіваючись, що амбіції Путіна можна буде стримати. Після другого вторгнення Росії, імперські наміри Путіна включити Україну до сфери впливу Росії наразі є очевидними. У 2021 році Путін написав есе про «історичну єдність» росіян та українців, припустивши, що вони були одним народом і що Україна не має права на власний суверенітет. Справжні почуття Путіна щодо України тепер зрозумілі, і навряд чи їх вдасться змінити лише дипломатичними чи економічними засобами.

Адміністрація Байдена часто посилається на міжнародний порядок, заснований на правилах, як на основний принцип міжнародної системи. Зважаючи на суверенітет націй, у вересні 2022 року президент США Джо Байден пообіцяв в Організації Об’єднаних Націй покласти край війні в Україні «на справедливих умовах». Відмова підтримати Україну щодо деокупації Криму не лише суперечить обіцянці Байдена, але й ризикує підірвати так важко досягнуті мирні завоювання.