Довга історія намагань Росії з дестабілізації у Молдові підкреслює необхідність чіткої та рішучої відповіді не лише з боку уряду у Кишиневі, але й з боку західних союзників країни

Молдова опинилася в черговій кризі після відставки її прем’єр-міністра Наталії Гаврилиці та побоювань, що Росія планує державний переворот, щоб повалити прозахідну президентку країни Майю Санду. План Росії передбачає використання «диверсантів з військовим минулим, закамуфльованих у цивільному одязі, для здійснення насильницьких дій, нападів на державні установи та захоплення заручників». Переворот передбачає проникнення іноземних агітаторів з Росії, Чорногорії, Білорусі та Сербії. Москва має підстави дестабілізувати Молдову в рамках своєї стратегії у війні проти України – і, враховуючи її географічне розташування. Молдова є легкою та зручною мішенню для Кремля. Тому такі версії не дивують, а викликають глибоке занепокоєння та мають розвіяти будь-який міф про те, що Путін обмежиться лише Україною. Про це йдеться в авторській колонці Стефана Вольфа, професора міжнародної безпеки Бірмінгемського університету на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Історія підривної діяльності

Затиснута між Україною та Румунією – і розриваючись між проєвропейськими та проросійськими настроями – Молдова тривалий час була мішенню для російського впливу. Конфлікт у Придністров’ї, який розпочався з розпаду Радянського Союзу, залишається невирішеним досі – незважаючи на зусилля Організації з безпеки та співробітництва в Європі – і в руках Москви це є черговим важелем впливу як на Молдову, так і на Україну.

Ще у квітні 2022 року на території Придністров’я пролунало кілька вибухів, але очікуваної ескалації насильства не відбулося. У процесі поглиблення економічної кризи в Молдові внаслідок війни в Україні та зростання цін на енергоносії та продукти харчування, проросійські сили в країні влаштували масові публічні протести проти уряду та президента.

Ці протести були організовані так званою партією Шора, названою на честь молдовського олігарха-втікача Ілана Шора, який, як повідомляється, причетний до політичного та фінансового скандалу навколо великого банківського шахрайства, пов’язаного зі зникненням 1 мільярда доларів США з трьох молдавських банків у 2014 році. Але протести дехто розглядає як справу рук Москви, яка використовує економічні труднощі простих молдаван і намагається зірвати проєвропейський курс країни.

Російські погрози щодо Молдови не є чимось новим. Але вони посилилися за останній рік після того, як Молдова подала заявку на членство в ЄС, коли Росія напала Україну. Країна отримала статус офіційного кандидата у червні 2022 року.

Є занепокоєння щодо майбутнього суверенітету Молдови. Дехто вважає, що це частина плану Путіна повернути Росії статус великої держави, подібний до Радянського Союзу, розпад якого він назвав «геополітичною катастрофою». Запобігання сповзанню таких незалежних країн, як Молдова та Україна, у західну орбіту ЄС і НАТО залишатиметься головним зовнішньополітичним пріоритетом Путіна на пострадянському просторі.

Футбольний сюжет

За останні кілька днів з’явилося більше подробиць про російський план у Молдові. Очевидно, добре навчені та оснащені іноземні агенти мали проникнути у середовище протестувальників, а потім підбурити та здійснити насильницькі напади на державні установи, захопити заручників і замінити чинний уряд.

Це може здатися надуманим, але чи є так насправді? Молдова у лютому 2023 року заборонила в’їзд сербським футбольним уболівальникам, які планували підтримати свою команду «Партизан» у матчі Ліги конференцій Європи проти придністровського «Шерифа» з Тирасполя.

У той час як уряди Чорногорії та Сербії вимагали від Санду роз’яснень щодо таких заходів, існує бекграунд залучення сербських футбольних хуліганів до воєнізованої діяльності, включаючи військові злочини, скоєні горезвісними «Тиграми Аркана» під час війни у Боснії на початку 1990-х років.

Більше того, Росія спробувала повалити уряд Чорногорії у жовтні 2016 року, якраз перед вступом країни в НАТО наступного року, за планом, аналогічним до молдовського.

Криза триває…

Навіть якщо ця остання спроба Росії втрутитися у внутрішні справи Молдови була успішно зірвана, малоймовірно, що це буде кінець спробам Кремля використати Молдову як важіль впливу на Україну та Захід.

Економічна та політична криза в Молдові є реальною, тому у Москви є багато можливостей скористатися занепокоєнням людей щодо зростання цін на продовольство, газ та електроенергію. І в Молдові, і в Придністров’ї також є значні проросійські настрої – можливо, це не прокремлівські настрої, але вони поєднують у собі спорідненість з російською культурою, ностальгію за радянським минулим і обурення через вартість європейської інтеграції та її невизначеність.

Все це явно грає на руку Москві, оскільки створює невизначеність для уряду у Кишиневі. Це також викликає у Києва побоювання щодо можливого другого фронту на його південному кордоні, поблизу міста Одеса. Для ЄС це збільшує витрати не лише на підтримку стабільності у Молдові, але й на проведення реформ, необхідних на її шляху до членства в ЄС.

Довга історія намагань Росії з дестабілізації у Молдові підкреслює необхідність чіткої та рішучої відповіді не лише з боку уряду у Кишиневі, але й з боку західних союзників країни. Втручання Кремля у внутрішню політику Молдови неминуче триватиме, створюючи нестабільність і невизначеність щодо майбутнього статусу цього надзвичайно важливого сусіда України.