Внаслідок російського вторгнення, дедалі менше українських сімей планують заводити дітей

Юлія Олексієнко каже, що вони з чоловіком Олександром прийняли рішення не заводити дітей ще задовго до російського вторгнення в Україну у 2022 році. Про це йдеться у спеціальному репортажі NPR, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Ми багато разів про це говорили, — каже 31-річний Олександр Олексієнко, — і ми завжди бачили себе в майбутньому без дітей».

Війна лише зміцнила це рішення, оскільки безпека, економіка та політична стабільність відіграють важливу роль.

«Народжувати треба тоді, коли можна забезпечити дитину всім необхідним, – каже Юлія Олексієнко і дивується, як це можна зробити зараз в Україні?

З початку 1990-х років українці народжують дедалі менше дітей. Додайте до цього високі показники еміграції та смертності — включно з незліченними жертвами війни — і це призведе до різкого скорочення населення. Ще до російського вторгнення, ООН прогнозувала, що Україна втратить п’яту частину свого населення до 2050 року.

«Війна з Росією має просте рішення — перемогти ворожу армію. Демографічна проблема — це набагато складніше», — пояснює Євген Глібовицький, який керує київським аналітичним центром зі стратегічних загроз і питань розвитку України.

Дослідження свідчать, що для того, щоб популяція була стабільною, необхідно мати в середньому близько 2,1 дитини на сім’ю, що називається коефіцієнтом заміщення. В Україні рівень народжуваності залишався нижче цього порогу з 1990 року. Протягом останніх двох десятиліть цей показник часто опускався нижче того, що експерти називають «дуже низьким» коефіцієнтом народжуваності 1,3, коли населення починає скорочуватися зі зростаючими темпами. У січні 2021 року, за рік до повномасштабного вторгнення Росії, за даними національної статистики, коефіцієнт народжуваності становив 1,16.

«В Україні був один із найнижчих рівнів народжуваності на планеті. А потім спалахнула війна», — пояснює Брієнна Переллі-Гарріс, професорка демографії Саутгемптонського університету, яка вивчає рівень народжуваності в Україні.

За її словами, українські демографи прогнозують, що рівень народжуваності може впасти до 0,55 у 2023 році, хоча офіційної статистики немає.

І хоча низька народжуваність і скорочення населення є проблемами ідентичності та культурного виживання, вони також мають багато практичних наслідків. Менше людей означає менші податкові надходження, меншу кількість робочої сили та більші труднощі у відбудові країни після руйнівної війни.

«Якщо ми хочемо, щоб Україна процвітала, нам потрібно мати прогнозовану і значну кількість населення», – каже Глібовицький.

Часто після війни відбувається бебі-бум. Це сталося у США після Другої світової війни. Сім’ї возз’єднуються, і безпека повертається в мирний час. Але в Україні попередні низькі показники в поєднанні з масовим виїздом понад 8 мільйонів людей можуть залишити країну з історично низькою кількістю потенційних батьків, що робить такий бум малоймовірним.

«У ХХ столітті ми втратили десятки мільйонів людей не через природні катаклізми, а через людські рішення», – зазначає Глібовицький.

Він вважає, що демографія є однією з найбільших проблем, з якими доведеться зіткнутися Україні у ХХІ столітті.

Як людські рішення сформували країну

Низький рівень народжуваності спостерігається по всій Європі, що є частиною модернізації, оскільки динаміка сім’ї змінюється, і жінки вирішують відкласти, а в деяких випадках і не мати дітей. Але на відміну від інших європейських країн, бездітність в Україні не є рушійним фактором. Переллі-Гарріс, американська дослідниця, яка захистила докторську дисертацію про низькі показники народжуваності в Україні у 2000-х роках, зазначає, що лише близько 5% дорослих українців є бездітними.

Натомість, набагато частіше українці заводять лише одну дитину.

«Справжнє питання було між другою або навіть третьою дитиною», — каже Переллі-Гарріс.

Вона досліджувала вплив російського вторгнення в Крим і східну Україну у 2014 році, що призвело до ще більшої загрози народжуваності: жорстокий конфлікт і відсутність безпеки.

У 2013 році в Україні народилася 494 521 дитина. До 2021 року, згідно зі статистикою МОЗ України, ця кількість скоротилася практично вдвічі.

Під час фокус-груп на сході України протягом останніх кількох років, Переллі-Гарріс виявила, що окрім почуття вигнання та небезпеки, сім’ї говорили про посилення політичної та соціальної невизначеності, занепокоєння щодо зростання цін на комунальні послуги та інших домашніх витрат, а також про те, як дорого обходяться діти.

Війна також допомогла закріпити норму однієї дитини, яка роками існувала в Україні.

Сім років тому у Дніпрі у Микити Ситнова та Алли Пак народився син Гордій. Незважаючи на постійний тиск з боку родичів, це подружжя не планує більше заводити дітей.

«Існує постійна думка, що ви не хочете, аби ваші діти росли в середовищі, де вони повинні бігти і ховатися, як тільки чують сирену або ж проводити половину шкільного дня у бомбосховищі. Це мінливе середовище, де ви не можете нічого передбачити і немає стабільності. Ви як би молитеся, щоб завтра не було гірше, ніж сьогодні. Отже, ви сподіваєтеся, що буде краще, але ви молитеся, щоб не було гірше», – пояснює Ситнов.

Згадуючи про своїх ровесників, які також залишилися в Україні, він каже, що важко уявити, аби сьогодні між українським чоловіком і українкою йшла розмова про дітей.

«Навіть до війни Україна не була державою, де ти був би абсолютно щасливий мати дитину», — каже він.

Діти ще народжуються, але набагато менше

У пологовому будинку на заході Києва, немовлят народжується вдвічі менше, ніж було до російського вторгнення у 2022 році. Багатьох партнерів розлучили, пояснює лікар Юлія Хода, яка допомагає керувати лікарнею, через що розмноження стає майже неможливим. Вона каже, що під час війни шпиталь також припинив деякі зі своїх програм репродуктивної медицини, зокрема екстракорпоральне запліднення.

Але вона вказує на постійний низький рівень народжуваності, свідками якого вони були на власні очі протягом багатьох років.

«Коли українці відчують і побачать більше стабільності та захисту, у них з’явиться бажання мати більше дітей. Я не вірю, що існують інші способи спонукати людей мати більше дітей, крім цього», – каже Юлія Хода.

І хоча війна знизила народжуваність у цій лікарні, дитячий плач ще можна почути в цьому закладі, а на стінах висять портрети новонароджених.

На першому поверсі є пологовий клас із чотирма майбутніми сім’ями, усім за 30 років, які збираються народити перших дітей. Вони дізнаються про техніку засинання та, використовуючи пластикових дітей, вправляються в сповиванні та заміні підгузків. Одна з майбутніх мам, Дарія Кулача, каже, що до російського вторгнення не встигла народити дітей, оскільки мала власний бізнес. Війна змусила її подумати, що зрештою прийшов час народити дитину. Але майбутні батьки кажуть, що вони є аномалією серед своїх друзів, оскільки багато з них не мають дітей.

Для 32-річної Олександри Бєлової та її 35-річного чоловіка Андрія Гардашника, народження дитини – важливий акт наполегливості та непокори.

«Це наша нація, це наше майбутнє і це наше життя. Жодні російські виродки не можуть зіпсувати моє право бути матір’ю. Якщо ми думаємо про все, що може статися, у нас ніколи не буде нормального життя. Коли діти народжуються, коли жінки вагітніють, це означає, що все буде добре. Це означає, що нація буде розвиватися і рости», – резюмує Олександра Бєлова.