Західні країни, надаючи зброю, обладнання та матеріально-технічну підтримку Україні, допоможуть вигнати російські війська з усіх окупованих територій на північ від Криму та створити реальну загрозу для контролю півострова зі сторони РФ

Наступні шість місяців ми станемо свідками великої кількості людських жертв. Українські збройні сили зіткнуться з важкими бойовими умовами, а мирні жителі й надалі терпітимуть щоденні російські атаки. Тим часом, недостатньо оснащені та погано керовані війська Росії зазнають тисячних втрат, знищивши решту боєздатності країни. За словами голови Об’єднаного комітету начальників штабів США генерала Марка Міллі, російська армія вже втратила «значно більше ніж 100 000» солдатів. Через жорстокість та байдужість режиму президента Володимира Путіна та бездушну зневагу Кремля до людського життя, тисячі інших загинуть цієї зими.

Про це йдеться в аналітичній публікації Александра Віндмана, підполковника армії США у відставці та колишнього директора з європейських справ у Раді національної безпеки, керівника програми Hauser у Школі управління імені Джона Ф. Кеннеді та програми інформованого американського лідерства у VetVoice Foundation на сторінках Foreign Affairs, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

За допомогою західних танків та іншого озброєння, збройні сили України звільнять більше території на сході та півдні країни, що дасть перспективу повернути Крим. Незаконно анексований Путіним у 2014 році, півострів став плацдармом для вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Тепер окупація Криму дозволяє російським військовим загрожувати українським позиціям з півдня та надає Чорноморському флоту Росії передову базу для здійснення атак на великій відстані. Але протягом перших дев’яти місяців війни західні союзники Києва вагалися надавати військову допомогу, частково через занепокоєння, що така спроба перетне червону лінію для Путіна та призведе до катастрофічної помсти Росії, а частково через те, що зараз на півострові проживає значна кількість людей, які ідентифікують себе росіянами, що може ускладнити реінтеграцію цієї території до складу України.

Протягом більшої частини минулого року, поки ідея звільнення Криму залишалася гіпотетичною, президент України Володимир Зеленський був готовий відкласти питання про найближчий статус регіону. Українські збройні сили були зосереджені на звільненні окупованих територій за межами півострова, і, здавалося, майбутнє Криму буде визначено після закінчення війни шляхом дипломатичних переговорів. Але в ході війни, коли Україна почала звільняти значні частини своєї території від окупаційних військ, риторика Зеленського щодо Криму змінилася. «Крим – це наша земля, наша територія», – наголосив він у відеозверненні до Всесвітнього економічного форуму у Давосі, Швейцарія. «Дайте нам зброю і Україна поверне те, що належить нам». Як пише The New York Times, адміністрація Байдена почала задумуватися над тим, що Україні, можливо, доведеться перейти в контрнаступ на півострові, щоб укріпити свою позицію на переговорах, навіть ризикуючи ескалацією конфлікту.

Якби серйозні переговори розпочалися найближчим часом, Зеленський міг би піти на поступки, покласти край війні та відкласти питання Криму на пізніший термін. Але якщо бойові дії затягнуться навесні та влітку, Україна завдасть величезних втрат Росії, звільняючи значну територію, Зеленському стане дедалі важче надати Путіну можливість зберегти обличчя для виходу з війни та дозволити Росії  тимчасову окупацію Криму. До літа Україна, ймовірно, почне атакувати більшу частину російської військової інфраструктури в Криму, готуючись до ширшої кампанії зі звільнення півострова. Замість того, щоб чекати такого сценарію, який затягне війну і може втягнути у неї НАТО, Вашингтон повинен надати Україні зброю та допомогу для швидкої та рішучої перемоги на всіх окупованих територіях на північ від Криму.

Це змусило б Путіна сісти за стіл переговорів, поки остаточний статус Криму залишається невизначеним. Якщо президент Росії виведе війська з України це не гарантує його політичну смерть, але дозволить Україні уникнути надзвичайно дорогої військової кампанії, яка не гарантує успіху. Можлива угода вимагатиме негайного скорочення збройних сил Росії на півострові та окреслить шлях до референдуму, який дозволить жителям Криму, включаючи тих, хто переїхав після вторгнення 2014 року, визначити остаточний статус регіону.

Визволення важким шляхом

Всупереч тому, що стверджують деякі скептично налаштовані аналітики, про українську військову кампанію зі звільнення Криму навряд чи йдеться. Першим кроком було б стримування російських військ у Херсонській і Луганській областях і на півночі Донецька. Далі Україна звільнить решту Запорізької області та просунеться на південь Донецька до Азовського моря, розірвавши сухопутний міст Росії в Україну. Українським військам також потрібно буде знищити Керченський міст, який з’єднує Росію з Кримським півостровом і дозволяє Москві поповнювати свої війська автомобільним і залізничним транспортом. У жовтні 2022 року вибух зруйнував частину мосту, але до літа його можуть повністю відновити.

Без сухопутного мосту, автомобільного чи залізничного сполучення з Кримом, Кремль був би змушений повернутися до морського постачання, але пороми та баржі не задовольнили б матеріально-технічних потреб для бойових дій у Криму та на півдні України. Тим часом, українські війська тижнями завдаватимуть ударів по російських силах та інфраструктурі, щоб знизити військовий потенціал супротивника. Цілі включатимуть логістичні центри, авіабази, командні та контрольні центри, військово-морські об’єкти й транспортні вузли.

Якщо Україна хотіла б досягти успіху на цьому початковому етапі операції, їй знадобилося б здійснити наземні та десантні атаки, щоб закріпитися в Криму – це ще одне величезне зусилля. Тоді їй потрібно буде нарощувати сили в кількох місцях на півночі півострову, щоб вона могла захопити великі стратегічні об’єкти, як от база Чорноморського флоту Росії в Севастополі, столиця Криму Сімферополь, прибережне місто Феодосія та Керченський порт. Для досягнення цих цілей Україні потрібно буде зосередити свої сили в Херсоні та на нещодавно захопленій території на півночі Криму, зробивши їх уразливими для російського тактичного ядерного удару. З цієї причини (а також через те, що втрата Криму може поставити під загрозу режим Путіна), завершальна фаза цієї кампанії буде найнебезпечнішою.

Навіть маючи потік західної підтримки, Україні буде важко здійснити таку операцію. Німецькі танки Leopard 2, британські Challenger 2, американські M1 Abrams і бойові машини піхоти M2 Bradley, обіцяні останніми тижнями, безумовно, покращать шанси. Але українським військовим знадобляться сотні таких, а також засоби повітряного нападу (або десяток добре озброєних бойових безпілотників, або сотні менших одноразових протитанкових безпілотників), тисячі снарядів HIMARS (високомобільної артилерійської ракетної системи), ракети великої дальності, і десятки тисяч артилерійських снарядів. Крім того, більша пілотована авіація, інженерні, десантні та матеріально-технічні можливості для проникнення через укріплені російські оборонні лінії, очищення сотень миль окупованої території та проведення десантних і наземних штурмів для переходу в Крим і витіснення російських сил.

Як уникнути катастрофи

Небажання Заходу повністю підтримувати Україну та перемогти Росію, про що свідчить як тривалий опір Вашингтона та його союзників надати Україні всі необхідні їй системи озброєння, так і затягнуті терміни доставки озброєння, підриває здатність України вести такий наступ і, ймовірно, призведе до того, що війна розтягнеться на 2023 рік. Втрата Криму у військовому плані завдасть серйозного удару по довірі до Путіна, тому, коли війна затягнеться, він може вдатися до таємних засобів, щоб застерегти НАТО від підтримки України, здійснюючи атаки на комп’ютерні мережі та інфраструктуру в Європі та Сполучених Штатах або викликаючи промислові хімічні чи ядерні аварії в Україні, щоб продемонструвати свою готовність до ескалації. Наразі Захід не готовий ризикувати, тому Путін, ймовірно, подумає, що він може блефом досягти угоди з Україною, яка виконає його вимоги.

Але західні чиновники менше, ніж колись, стурбовані бряцанням ядерною зброєю Росії. І перед обличчям поступової російської ескалації євроатлантична рішучість підтримати Україну збережеться, як і протягом усієї війни. Замість згортання, Захід відповість на поступову ескалацію Кремля поступовим збільшенням військової підтримки. У підсумку, НАТО і Росія продовжуватимуть наближатися до конфронтації, поступово збільшуючи ризик того, що якийсь випадок або прорахунок розпалить повномасштабну війну. Це формула зіткнення, якої уникає НАТО, адже вона призведе до ескалації від звичайної війни до ядерної.

Насправді, Путін не зацікавлений у боротьбі з НАТО. Він дав це зрозуміти, коли не став використовувати весь військовий потенціал країни для такого протистояння. Але це не означає, що російський лідер не бажає грати на нервах Заходу. І чим довше ця гра затягнеться, тим більше шансів, що вона закінчиться трагедією.

Жахлива загроза, можливий мир

Західним державам не потрібно ризикувати небезпечною й тривалою війною. Вони можуть допомогти довести конфлікт до набагато швидшого завершення, доставляючи зброю, обладнання та матеріально-технічну підтримку, які потрібні Україні, щоб вигнати російські війська з усіх окупованих територій на північ від Криму та створити реальну загрозу для контролю півострова.

Зараз Україна перемагає лише за помірної підтримки Заходу. Танки та інша техніка, нещодавно обіцяна Сполученими Штатами, Німеччиною та іншими європейськими державами, безсумнівно, дасть Україні ще більшу перевагу. Але щоб переконати Путіна, що йому краще піти з Криму, західним країнам потрібно буде зробити набагато більше. Їм треба скасувати штучні обмеження, які вони наклали на військову допомогу Києву, і постачати зброю великої дальності, яку можна використовувати як для нападу, так і для оборони. Їм потрібно буде доставити сотні танків, БТРів, безпілотників, літаків та іншої зброї, необхідної для  створення загрози звільнення Криму.

Замість того, щоб дозволити конфлікту затягнутися взимку, адміністрація Байдена повинна допомогти Україні довести війну до швидкого та рішучого кінця. Це може дозволити визначити остаточний статус Криму шляхом переговорів, а не військовою силою, позбавивши Україну та Росію від трагедії ще одного року війни. Це також забезпечить українську демократію, відверне авторитарну владу від розгляду військової агресії в майбутньому та зменшить ризик ядерної ескалації, яка може перерости в екзистенційний конфлікт.

Перекладачка: Яна Давиденко