Тема корупції та звільнень чиновників є чудовим матеріалом в руках російських пропагандистів для підриву західної підтримки України, але під час війни у суспільстві ще більше зросло відчуття волі, інтерес до політики та вимоги реальних реформ від влади

Низка корупційних скандалів, які сколихнули Україну з липня 2022 року, а у січні 2023 року призвели до звільнень багатьох чиновників, є наслідком анонсованої президентом України Володимиром Зеленським у 2021 році зміни правил гри – завершення ери олігархів-монополістів у бізнесі, ЗМІ та політиці. Ставки для цього є високими: це умова вступу до ЄС, а також аргумент у переговорах про допомогу у війні з Росією. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Krytyka Polityczna, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Вода на млин пропаганди?

«З одного боку, корупція є ворогом розвитку демократичної України. З іншого боку, триває війна і Росія може використовувати тему корупції у своїй пропаганді проти України», – вважає Ольга Попович, політолог фонду «Наш вибір».

Тема боротьби з корупцією може бути використана ЗМІ як позитивно, так і негативно. Українське суспільство, як стверджує Попович, багато в чому це усвідомлює. Вона рішуче виступає проти корупції, але боротьба з Росією є пріоритетом.

«Відставка міністра оборони Олексія Резнікова стала б тепер ударом по ключовому міністерству, послабила б державу в умовах повномасштабної війни. Резніков сприймається більшістю суспільства як ефективна людина на своїй посаді. Багато людей, які співпрацюють з Резніковим, кажуть, що міністр заявив про боротьбу з корупцією, але це система залежності, яку, особливо під час війни, непросто зруйнувати. Те, що журналісти викрили корупцію – це хороший крок, про це має знати громадянське суспільство, інакше з корупцією не боротися. З іншого боку, Резніков, володіючи інформацією, може залишитися на своїй посаді і показати, що він може не тільки добре спілкуватися із західними партнерами, але й керувати своїм міністерством і боротися з корупцією», – оцінює ситуацію Попович.

Тема корупції та звільнень чиновників є чудовим матеріалом в руках російських пропагандистів для підриву західної підтримки України. Вони покажуть Заходу: ви їм допомагаєте, ви посилаєте танки, а в них досі процвітає корупція. Доказів того, що багато експертів ще ковтають московську пропаганду, є досить багато. Те, що корупція в Україні визначає її неспроможність прийняти стандарти ЄС, ту демократію, яку американці нібито хочуть запровадити в Україні, як це зробили в Іраку чи Афганістані, тобто нав’язати її як щось незрозуміле для суспільства.

І все ж заяви про те, що демократія не властива українському суспільству і може бути нав’язана лише в рамках геополітичних амбіцій США, смішні та свідчать про повне незнання історії.

«Українське суспільство, на відміну від російського, активне, має агентурність, працює знизу, самоорганізовується. Воно не атомізоване і пасивне, як у Росії, а може стати активним, не чекаючи сигналу згори. І воно не ставиться до влади як до святині, владу безжально притягують до відповідальності на виборах, а в разі серйозних зловживань – на Майдані. За останні 30 років, окрім президентського центру, в Україні було багато груп впливу, зосереджених навколо олігархів (які контролювали ЗМІ та корумпованих політиків), багатьох партій та політичних і суспільних сил. Вони стикалися між собою, була конкуренція у політиці, бізнесі та ЗМІ. Суспільство було політично активним, відбувалась постійна ротація партій, прем’єр-міністрів та президентів. Зеленський – уже шостий президент після розпаду Радянського Союзу», – пояснює Ядвіга Рогожа, експертка Центру східних досліджень імені Марка Карпіа.

І це суспільство активно нав’язує зміни, журналісти розголошують корупційні скандали, а влада знає, що буде притягнута до відповідальності, якщо виявиться неефективною.

«Україна не є винятком. Завжди під час війни хтось багатіє завдяки корупції, а хтось втрачає все. Те, що сьогодні ми говоримо про корупцію і скандали в Україні, свідчить про те, що про це можна говорити і влада реагує. Найголовніше, що ми не приховуємо проблему, а намагаємося з нею боротися. Перший крок до подолання явища – говорити про нього відверто», – наголошує Ольга Попович.

За словами Рогожі, афери на державних тендерах в Україні були завжди, але раніше це була абсолютно непрозора сфера, яка почала змінюватися у 2016 році, коли з’явилася система електронних публічних тендерів Prozorro, громадські антикорупційні структури та журналісти-розслідувачі.

«Звичайно, ті, хто звик отримувати корупційну ренту з державних тендерів, шукають нові шляхи і знаходять їх. Але під час війни у суспільстві ще більше зросло відчуття волі, інтерес до політики та очікування від влади. Люди очікують від влади реальних реформ і вони будуть відповідати, бо знають, що це шанс реалізувати одне з головних прагнень України – вступ до ЄС. Цю можливість країна здобула ціною величезних жертв, але якщо влада її змарнує, то відповідатиме за це, і жодні військові заслуги президенту не допоможуть», – пояснює Рогожа.

Що може зробити Зеленський?

Володимир Зеленський прийшов до влади, обіцяючи ефективну державу та боротьбу зі «старими схемами» корупції. Проте, він не привів із собою купи свіжих та ніколи не корумпованих чиновників. Потрібно будувати таку державу з того, що є.

«На відміну від більшості українських політиків, у Зеленського ніколи не було постійної політичної команди. Але до нього весь час приєднуються нові люди. Частина з них – це люди старої системи, які пов’язані різними схемами, на жаль, також корупційними, ще з часів Порошенка», – каже Ольга Попович.

Такої ж думки дотримується і Ядвіга Рогожа: «Сьогодні важко говорити про нові кадри. Президент Зеленський прийшов з новими людьми у 2019 році, коли його партію «Слуга народу» створювали з нуля і до неї збирали людей, які раніше не мали контакту з політикою. Це теж не спрацювало, виявилося, що система дуже швидко «засмоктує» таких людей, і вони швидко вчаться конвертувати посади у фінансовий вплив. Сьогодні Зеленський тягнеться до багаторічних чиновників, досвідчених людей, хоча й не завжди із чистою репутацією.

Проте, боротьба з корупцією триває. Створено два органи: Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП) та Національне антикорупційне бюро (НАБУ).

«САП працює на повну потужність, вона є рушієм більшості гучних антикорупційних розслідувань останнього часу. У липні її директором було призначено Олександра Клименка, і відтоді у публічному просторі з’являється дедалі більше інформації про розслідування та звинувачення, зокрема проти чиновників і політиків. Тут варто зазначити, що конкурс на керівника САП був зірваний Офісом Президента, а також впливовими чиновниками, відповідальними за силовий сектор. У цьому контексті згадали заступника голови Офісу президента Олега Татарова, якого вважають гальмом антикорупційної реформи. Раніше проти нього САП вело антикорупційне провадження, яке, на жаль, припинене. Проте, звинувачення на його адресу продовжують циркулювати у публічному просторі», – зазначає Рогожа.

Ольги Попович зазначає, що подолати корупцію за рік-два, без системних дій, без реформування судів неможливо, а реформа суду та правової держави, на жаль, не завершилася, їй завадила війна.

«Російські військові знаходяться в Україні, і поки це так, жодні реформи не будуть ефективними, і немає навіть ресурсів для їх проведення зараз. Рішення можна приймати, законодавство можна змінювати, але важко їх реалізувати, коли всі сили спрямовані на боротьбу з Росією. Президент Зеленський не мав попереднього політичного досвіду, до того ж він є президентом держави під час повномасштабної війни. Зараз його пріоритетом є перемога над Росією. Його ставлення відображає героїчну поведінку збройних сил та українського суспільства. Ви бачите, що президент добре знає настрої суспільства, і ці настрої також впливають на його поведінку. Тому він користується такою довірою», – пояснює Попович.

Держава працює

Незважаючи на те, що втрати внаслідок російського вторгнення дуже серйозні, зв’язок збережений, залізниця працює, банківська система працює, пошкодження енергетичної інфраструктури, спричинені ракетними ударами Москви, усуваються постійно.

«Спецслужби здатні забезпечити безпеку не тільки представників України, але й дипломатів. Але це не все. Зарплати, пенсії виплачуються, діти ходять до школи, працює сфера охорони здоров’я, можна звернутися до лікаря, зробити операцію чи лікування», підкреслює каже Ольга Попович.

Те, що держава не розпалася і не зупинилась, всупереч пропаганді, а функціонує, теж не випадковість, а результат праці та волі суспільства та влади.

«Багато реформ було розпочато за Президента Порошенка: реформа збройних сил, спецслужб, і перевірка персоналу, яка там проходила, і навчання та перехід на нові стандарти, схожі на стандарти НАТО. Це свідчить про те, що Україна винесла урок з анексії Криму, який віддали майже без бою», – зазначає Ядвіга Рогожа.

Крім того, цифровізація держави, яка дозволяє робити багато речей, не виходячи з дому, і реформа місцевого самоврядування, розпочата після 2014 року, яка дає місцевим органам влади більше грошей і більше незалежності. Рогожа стверджує, що успішні реформи посилили потенціал, який уже існував в українському суспільстві і воно під час війни, виявляє велику стійкість і силу.