Дружини солдатів намагаються не відставати від вимог війни: шукають бронежилети та обмундирування потрібних розмірів для своїх чоловіків на фронті, телефонуючи у компанії, щоб домовитися про найкращі ціни

Українські чоловіки віком від 18 до 60 років можуть бути призвані до армії у будь-який час. Більшість жінок, які залишаються вдома, піклуються про своїх дітей та літніх батьків і працюють неповний робочий день, щоб заробити гроші. Багато українок також закуповують спорядження для своїх чоловіків на фронті. Про це йдеться у спеціальному репортажі німецького видання MDR, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Вікторія Кравченко одружена і має маленького сина. Наразі військовий психолог освоює повсякденне життя без чоловіка, який працює тральщиком у колишніх зонах бойових дій. В даний час у Вікторії достатньо роботи як у матері-одиначки, що працює, але вона витрачає кожну вільну хвилину на збір коштів на купівлю спорядження для батальйону свого чоловіка.

«Дзвінки про збирання коштів часто надходять безпосередньо до мене. Запити надходять, наприклад, від солдатів чи від самих корпусів, які залишилися без спорядження чи захисного одягу», – зазначає Вікторія.

З початком війни українська держава не мала коштів для всебічного оснащення своєї армії. Вікторія Кравченко розповідає, що гроші були зібрані на найнеобхідніше: на військову форму, яка псувалась щотижня або не підійшла за розмірами, на боєздатні зимові чоботи, на каски чи біноклі, на бойові ножі. Солдати все купували самостійно, а це найчастіше вдавалося лише за допомогою жінок, які залишалися вдома.

«І, незважаючи на все це, я знаю багатьох жінок, які наприкінці свого напруженого дня запитують себе: чи достатньо я роблю? Чи можу я зробити більше, щоб наблизити перемогу?», – каже Вікторія.

Дрони потрібні

Пожертви переважно збираються у соціальних мережах. @cvit_ukraine – жіноча волонтерська організація, мета якої – допомога українським солдатам. Дарія Чернова бере участь в організації з того часу, як один із її найкращих друзів загинув у російському полоні як боєць полку «Азов». Дарія переважно використовує Instagram, Facebook й Telegram, щоб залучати відомих українських блогерів до розмови про потреби армії та викриття військових злочинів Росії на її батьківщині.

«Основна вимога – це дрони. Їх часто потрібно оновлювати чи ремонтувати. Так само зношуються бронежилети, оскільки, наприклад, у них часто потрапляють кулі. Ми всі звикли завжди волонтерити та допомагати. Ми маємо допомагати. Кому як не нам? Ми забезпечуємо військових системами опалення, автомобілями та всім необхідним», – зазначає Дарія.

Добровольчі батальйони озброюються

Крім офіційних структур української армії, багато українців також пішли на війну добровільно та вступили до так званих добровольчих батальйонів. Хоча вони також фінансуються Міністерством оборони, вони, як і раніше, залежать від пожертв грошей та зброї від приватних осіб.

«Свобода» — один із таких добровольчих батальйонів. Дружина командира батальйону «Свобода» Вікторія Білан-Ращук перебуває у контакті з волонтерськими та благодійними організаціями, які закуповують техніку. Вона також наголошує, що найбільше потрібні ударні дрони та автомобілі. Ця техніка або ламається, або втрачається, або потребує постійного ремонту.

Вікторія Білан-Ращук вважає, що робота волонтерів врятувала життя багатьох мирних мешканців та військовослужбовців.

«Україна б не витримала і трьох днів. Росіяни вже були б по всій країні. Деякі держструктури не були і не в змозі вчасно впоратися із сучасними викликами та швидко реагувати», – вважає Вікторія.

Волонтерські організації купують зброю у іноземних посередників-експортерів, які мають спеціальні ліцензії на ввезення продукції військового призначення.

«Це заощаджує ваш час і гроші на покупку та доставку такої необхідної зброї. Адже це питання життя та смерті», — вважає Вікторія Кравченко.

Без жінок не працює

Дружини солдатів намагаються не відставати від вимог війни: шукають бронежилети та обмундирування потрібних розмірів для своїх чоловіків на фронті, телефонуючи у компанії, щоб домовитися про найкращі ціни. Готують для солдатів. Вони упаковують спорядження, щоб його можна було надіслати поштою.

«Жінки роблять це з ідеологічних міркувань. Вони підтримують прискорення нашої перемоги, припинення війни, незважаючи на те, що багато часу витрачають на волонтерську роботу. Українці хочуть бути корисними, навіть якщо ми відчуваємо себе виснаженими за рік війни», – резюмує Дарія Чернова.