Першоджерела війни в Україні є попередженням про небезпечне десятиліття в Азії: стережіться амбітних автократів, які думають, що їх вікно можливостей швидко зачиняється

Більшість запитань щодо російського вторгнення в Україну багато в чому пов’язані з майбутнім. Чим закінчиться ця війна? Чи втрутиться Китай безпосередньо? Чи збільшиться ворожнеча до рівня зіткнення між Росією та НАТО? І все ж одне з найважливіших питань стосується минулого: чому Володимир Путін взагалі почав цю війну? Про це йдеться в аналітичній публікації Ґела Брендса, заслуженого професора глобальних відносин Генрі А. Кіссінджера у школі  передових міжнародних досліджень Джонса Гопкінса та старшого наукового співробітника Американського інституту підприємництва, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Важко здогадатися, про що саме думав Путін, адже його режим не є зразком прозорості. Але з’ясувати мотиви його дій важливо хоча б тому, що першоджерела війни в Україні можуть дати нам деякі підказки стосовно того, як може початися конфлікт на Тайвані.

Глибинна причина нападу Путіна на Україну очевидна: російський лідер хоче відбудувати пострадянську імперію з Україною в її основі. Путін заявив, що не вважає Україну «справжньою державою» і роками працював, щоб задушити країну у своїх обіймах.

Однак, до лютого 2022 року Володимир Путін жодного разу не намагався підкорити всю країну. Отже, що спричинило цю конкретну ескалацію в той час? Найвірогідніша відповідь полягає у поєднанні опортунізму та несприйнятливості до ризику, які часто спонукали великі держави розпочинати жорстокі війни.

Прорахунок Москви

На той час міжнародна ситуація виглядала сприятливою для зведення рахунків з Києвом. США виявилися слабкими після хаотичного виведення військ з Афганістану та очевидну стурбованість президента Байдена Китаєм. Далеко не жорсткий, Джо Байден закликав до «стабільних і передбачуваних» відносин з Путіним.

Водночас Путін припустив, що залежна від російського газу Європа відкладе протистояння з Росією посеред зими. У Німеччині був новий уряд під керівництвом СДПН, яка історично була дружньою до Москви. У Франції наближалися президентські вибори, які могли винести антиамериканські настрої у мейнстрім. Навіть Джо Байден побоювався, що напад Росії замість того, щоб об’єднати Захід, може спровокувати розбіжності.

Якби Путін зміг – як він вірив – швидко виграти війну, можливо, він би знищив незалежну Україну, не спровокувавши різкої реакції з боку міжнародної спільноти. У цьому аспекті Путін грав на найвищі ставки, оскільки вірив, що зможе досягти успіху за умов низьких стратегічних витрат.

З іншого боку, Путін грав ва-банк, адже розумів, що його політика стосовно України загрожує провалом. Спочатку Путін напав на Україну у 2014 році, оскільки побоювався, що Київ повертається на Захід. Водночас протягом наступних восьми років російська політика щодо України принесла абсолютно протилежні наслідки.

Зрозуміло, Україна не була близькою до вступу в НАТО на початку 2022 року, як стверджували кілька російських політиків. Але Київ зміцнював відносини з Альянсом. Під час правління Дональда Трампа, Україна почала отримувати зброю зі США в невеликих кількостях. Київ також придбав турецькі безпілотники та розвинув нові можливості. І хоча Володимир Зеленський прийшов до влади у 2019 році, закликаючи до миру з Росією, він зайняв більш жорстку позицію щодо Москви після того, як зустрів опір у своїй країні.

Одним словом, перед Путіним була Україна, яка наближалася до Заходу, відмовлялася піддаватися російському тиску та зміцнювалася у військовому аспекті. Отже, якщо Путін хотів перетворити Україну на російську сатрапію, він мав діяти до того, як його вікно можливостей зачинилось.

Ризик агресії зростає, коли вікно можливостей зачиняється

Багато планів російського лідера виявилися фатально хибними. Військові переваги Росії були не такими великими, як уявляв собі Путін. Частково тому, що його велика зухвалість у пограбуванні української землі спровокувала досить жорстку відповідь США та Європи.

Тож війна, якої очікував Путін, була не тією, яку він отримав. Проте, його помилка дуже повчальна. Багато жорстоких війн були спровоковані таким небезпечним поєднанням оптимізму та песимізму. У 1914 році німецькі лідери вважали, що Берлін ще може перемогти Францію та Росію та створити велику імперію в Європі. У той же час німецькі лідери побоювалися, що Німеччина незабаром втратить свою перевагу, оскільки Росія і Франція нарощують власні сили.

«Німеччина повинна «перемогти ворога, поки у неї ще є шанси на перемогу», — заявив генерал Гельмут фон Мольтке, начальник німецького генерального штабу, навіть якщо це означало «спровокувати війну у майбутньому». І саме це зробив Берлін, поводячись дуже безрозсудно під час кризи, яка призвела до Першої світової війни.

Війна в Україні є важливим уроком для Тайваню

Аналогічна динаміка може призвести до рішення Китаю напасти на Тайвань. Спокуса застосувати силу проти Тайваню буде більшою, коли президент Китаю Сі Цзіньпін визнає, що військовий баланс в Азії схилився на користь Пекіна, і у Китаю закінчуються інші варіанти отримати те, що він хоче.

На жаль, це може бути напрямок, у якому ми рухатимемося у найближчі роки, коли Китай завершить поточний раунд військових реформ і коли тиск Сі Цзіньпіна на Тайвань, як і тиск Путіна на Україну, лише посилить рішучість острова дотримуватися власного курсу.

Отже, першоджерела війни в Україні є попередженням про небезпечне десятиліття в Азії: стережіться амбітних автократів, які думають, що їх вікно можливостей швидко зачиняється.