Масштаб і складність виклику реконструкції української інфраструктури залежатиме від того, скільки насправді доведеться відбудовувати, тобто як запобігти накопиченню збитків

Орися Луцевич, дослідниця суспільних змін, зокрема ролі громадянського суспільства на пострадянському просторі, керівниця Українського форуму програми «Росія та Євразія» у лондонському Chatham House в інтерв’ю польському виданню Krytyka Polityczna розповіла про основні виклики повоєнної відбудови української інфраструктури і Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з її думками.

Krytyka Polityczna: Ми будемо говорити про перспективи відбудови України після війни, але сама війна ще триває. Кілька місяців тому в Guardian ви критикували тих експертів, які сприймають ситуацію в Україні як тупикову та недооцінюють шанси України на перемогу. Щось змінилося з тих пір?

Орися Луцевич: Патова ситуація – це коли жодна сторона не може досягти своїх військових цілей. Зараз про це не йдеться, тому що обидві сторони переконані, що можуть цього досягти. З іншого боку, існує зимова «тактична пауза», під час якої і Росія, і Україна хочуть збільшити свої шанси на перемогу, хоч і різними способами: Росія, мобілізуючи ще більше людей і переходячи на режим військової економії, і намагаючись отримати допомогу від Китаю.

Krytyka Polityczna: А Україна?

Орися Луцевич: Перш за все, навчаючи солдатів і отримуючи допомогу Заходу, Україна готується до кампанії, результат якої ще не визначений. Проте, якщо ми зважимо на всі фактори, то побачимо, що Україна готує ресурси, які сьогодні є більшими, ніж вони були на початку російського вторгнення, як з точки зору традиційної кінетичної сили, так і потенціалу кібервійни.

Krytyka Polityczna: Результат не визначений, за кого вболіваємо, пояснювати не треба, але у кого більше шансів?

Орися Луцевич: На мій погляд, Україна має більше шансів через високий моральний дух армії та громадян, кращу військову техніку, гарне розпізнавання ситуації – власне та досягнуте за допомогою західних партнерів, та зрештою, більш вмілу стратегію. Однозначно те, що військова географія цього конфлікту не залишиться колишньою – я дуже сумніваюся, що лінія фронту втримається так, як зараз. Звісно, ​​невідомо, скільки ще Росія має козирів у рукаві, особливо якщо говорити у контексті викликів відбудови.

Krytyka Polityczna: Тож скільки ще вона може знищити?

Орися Луцевич: Так, тим паче, що, ймовірно, вони будуть послідовно бити ракетами у тил фронту, оскільки так мало, незважаючи на великі зусилля, вони можуть досягти під Бахмутом чи під Енергодаром на полі бою.

Krytyka Polityczna: Ви згадали про китайський фактор – ми, мабуть, не дізнаємося, що насправді китайці сказали Путіну під час нещодавнього візиту їхнього президента до Москви, але яке значення має їхня підтримка?

Орися Луцевич: Навіть не знаючи всіх подробиць, можна сказати, що китайська допомога Росії вже надходить – на мій погляд, те, що Іран відправляв безпілотники в Росію, мало статися з благословення Китаю. Безумовно, таке залучення Китаю може продовжити війну та перешкодити військовим зусиллям України, але водночас зробить Росію більш залежною від Китаю. З іншого боку, вражаюча неспроможність Путіна притягнути його до відповідальності за агресію, притягнути до відповідальності військових злочинців, виплатити військові репарації, не кажучи вже про зміну режиму в Росії – а це може статися з Росією, якщо фронт в Україні повністю розвалиться – підвищує можливість того, що у Москві буде принаймні нейтральний до Заходу уряд.

Krytyka Polityczna: Але це означало б, що Китай хоче тривалого, але не надто інтенсивного конфлікту, який васалізує Росію. А що з іншого боку?

Орися Луцевич: Дещо інше питання – це вплив потенційно збільшеної китайської допомоги на об’єднаний Захід. Якщо зрозуміло, що Україна буде боротися, поки у неї є для цього інструменти, реакція інших країн неочевидна. Проте, я вважаю, що із сильнішою залученістю Китаю в цей конфлікт, для Вашингтона буде питанням престижу та довіри на міжнародній арені ще більш рішуче підтримувати Україну.

Krytyka Polityczna: В одному зі своїх аналізів ви пишете, що «Україна сподівається, що Росія заплатить за реконструкцію інфраструктури захопленими саме для цього державними та олігархічними активами». Чи це реально?

Орися Луцевич: Я так думаю, декількома способами. По-перше, Росія сьогодні має багато активів на Заході, де у випадку Великої Британії вже на рівні законопроекту триває дискусія про виключення російських державних активів з-під норми державного імунітету. Якщо це дійсно станеться, це не тільки заморозить російські кошти, але й забере їх, які можуть бути виділені у спеціальний фонд підтримки, зокрема на відновлення України.

Krytyka Polityczna: Хороша ідея, але наскільки вона реалістична? Фінансові еліти Заходу не обов’язково підтримують такі рішення…

Орися Луцевич: Таке рішення в інтересах платників податків: британських, французьких і німецьких. Чому б Росії не платити за завдані збитки? Це дуже важливе питання в часи, коли дешеві гроші закінчуються, а протести проти економічної нерівності та розподілу доходів охоплюють країни, як нещодавно у Франції, – і серйозний аргумент для політиків.

Krytyka Polityczna: Перейдемо безпосередньо до реконструкції – чи бачите ви на горизонті якийсь еквівалент «плану Маршалла» для України? Початковий був не зовсім грандіозним планом, який потім буде реалізовано, а результатом різноманітних переговорів, тендерів, короткострокових інтересів тощо. Та чи є перспектива щось подібне сьогодні?

Орися Луцевич: Давайте поміркуємо: поштовхом для цього оригінального плану перебудови Європи наприкінці 1940-х років був страх перед експансією комунізму. Справа полягала в тому, що сталінська ідеологія не знайшла благодатного ґрунту у вигляді злиднів розорених або ослаблених війною суспільних мас Західної Європи – у цьому сенсі суто економічна мотивація супроводжувалася також ідеологічною та політичною.

Krytyka Polityczna: А сьогодні?

Орися Луцевич: Якби ми шукали подібну логіку сьогодні, ми повинні розглядати підтримку України, а також Молдови і, можливо, у майбутньому Білорусі, з одного боку, як інструмент побудови їхнього опору жорсткій силі Росії та тиску з цього боку. З іншого боку, з’єднавши їх зі спільним європейським ринком і відбудувавши, зміцнивши саму Європу. Після Другої світової війни американці відбудовували Європу, щоб мати сильного союзника для боротьби з СРСР, а тепер сама Європа взаємозалежна від України як континент і також потребує зміцнення своєї стійкості. Це можна побачити, наприклад, в енергетичній системі, де реконструкція інфраструктури дозволить отримати додаткові чисті потужності на загальноєвропейському ринку електроенергії, а також, наприклад, у реконструкції залізниць і портів, що дозволить логістично розширити відкриття Європи світові, а також забезпечити глобальний продовольчий ринок.

Krytyka Polityczna: Реконструкція – завдання на завтра і післязавтра? Тому що загалом, ви не знаєте, скільки вам доведеться витратити часу…

Орися Луцевич: Звичайно, на сьогодні. Тому що масштаб і складність завдання реконструкції залежатимуть від того, скільки насправді доведеться відбудувати. Це фактично питання про те, як відновити корабель під обстрілом у відкритому морі, щоб він не затонув остаточно, і, кажучи менш метафорично, як запобігти накопиченню збитків, щоб, наприклад, українська економіка не загинула і не поринула у гіперінфляцію. І тому я рада, що ми не відходимо від історичного плану Маршалла…

Krytyka Polityczna: В якому сенсі?

Орися Луцевич: Щоб ми зосереджувалися не лише на питанні післявоєнної відбудови, але й на тому, що один із експертів назвав швидким відновленням під час конференції в Лугано. Тому що ми не знаємо – незважаючи на наші найкращі наміри – як довго триватиме ця війна, але ми можемо і повинні подбати про те, що ми маємо під контролем сьогодні, наприклад про те, щоб Україна мала ефективний уряд та економіку. Зі зрозумілих причин ослаблений, але все ж функціональний.

Krytyka Polityczna: Але про що це практично?

Орися Луцевич: Міжнародні інституції, від Великої сімки до Європейської комісії, вже провели досить багато роботи, щоб розробити інституції допомоги, які могли б запрацювати негайно і в той же час могли б бути розширені, збільшені, коли бойові дії припиняться. У Генеральному директораті з питань політики сусідства та переговорів про розширення створено координаційну платформу для донорів, про що йдеться, серед іншого, в останньому комюніке лідерів групи G7, а Конференція з відновлення України буде щорічною. Уряд, у свою чергу, створив Агентство проектів реконструкції інфраструктури, яке очолив Мустафа Найєм.

Krytyka Polityczna: Проте, все це звучить досить бюрократично і технократично. Залишається питання, де в усьому цьому люди?

Орися Луцевич: Громадянське суспільство також дуже активне, нещодавно лише у Лондоні відбулися дві зустрічі за один день, де люди з різних секторів працювали над тим, як забезпечити прозорість у фінансуванні допомоги. Серед іншого, створено великий цифровий портал, який буде інструментом для реалізації та моніторингу місцевих проектів реконструкції, але також ведеться робота з реконструкції у сенсі психічного здоров’я. Волонтерські організації допомагають біженцям на місцях, відновлюють зруйновані будинки, надають психологічну підтримку сім’ям з дітьми, а коли закінчиться війна, все це пошириться і на звільнені території.

Krytyka Polityczna: Ви говорите про різні організації, а мене цікавить інше – у ситуації відбудови України за підтримки Заходу ми маємо величезну асиметрію влади, а корпорації та держави, зазвичай, не допомагають безкоштовно. Моя думка така: як забезпечити, щоб розподіл прибутків і, насамперед, процес ухвалення рішень був справедливим і просто вигідним для самих громадян України?

Орися Луцевич: Гарне питання. Сьогодні т. зв правила Лугано, які підписані урядами країн G7, українською владою та представниками громадянського суспільства. Всім це дуже подобається: українська власність, інклюзивність, демократична участь і це дуже гарні і правильні слова, але наразі ми не йдемо далі слів. Так, донори збирають гроші, аби бюджет України отримував те, що йому потрібно, і уряд намагається якось керувати всім процесом, сподіваючись, що якщо він централізує контроль над цими коштами, він також визначить пріоритети витрачання, але на питання про соціальний контроль задовільних відповідей досі не надано.

Krytyka Polityczna: Підприємства також створюються в реконструкції – у такій ситуації вони не обов’язково збігаються із соціальним інтересом.

Орися Луцевич: Що дає мені надію на справедливу реконструкцію, так це активне громадянське суспільство, про яке я вже згадував, а також децентралізація влади, яка відбулася в Україні до війни.

Krytyka Polityczna: Наскільки я розумію, йдеться про посилення органів місцевого самоврядування, наприклад, мерів щодо центру та регіонів, але чи не згорнувся цей процес у ході військових дій?

Орися Луцевич: Україною не можна керувати інакше, як за участю місцевої влади, тому що в нашій країні завжди є ймовірність повстання проти надмірно централізованої влади, якої люди не виносять – ми це добре знаємо з історії. Друге, щоб децентралізація 2017-2022 років встигла визріти і соціально вкоренитися. Було виховано багато людей серед громадян, зокрема місцевих еліт, натхненних польською моделлю децентралізації, які вимагатимуть відповідного впливу для своїх місцевих громад.

Krytyka Polityczna: Влада у Києві не стане сильнішою? Не кажучи вже про зовнішніх акторів?

Орися Луцевич: Чи виявляться дієвими локальні гравці – ми не знаємо, але це звичайна боротьба за владу, вплив і компетенцію між центром і регіонами, столицею і провінцією, громадянами і владою, як і скрізь у світі. Те саме стосуватиметься, звісно, ​​і механізмів розподілу підрядів на реконструкцію. Але, якщо говорити про загрози, то в опитуванні, яке ми провели серед різних громадських організацій, результати якого незабаром будуть включені у підготовлену мною доповідь, основні ризики, пов’язані з реконструкцією, вказує не стільки сама централізація, скільки, звісно, ​​корупція, різні інтереси навколо фондів реконструкції, але й брак ресурсів. Особливо – вміння спроектувати реконструкцію на регіональному та місцевому рівнях, щоб вона проводилась відповідно до принципів сучасного дизайну, зеленого розвитку, інклюзивності…

Krytyka Polityczna: Ви поділяєте цю картину ситуації?

Орися Луцевич: На мій погляд, найбільший ризик пов’язаний з тим, що люди, які приймають рішення, надають надто великого значення апаратному забезпеченню, тобто в основному відбудові інфраструктури, і надто мало думають про самих людей, для яких вони відбудовуватимуть країну. Тому що відбудованих мостів буде недостатньо, якщо люди не матимуть охорони здоров’я – у мене таке враження, що цей аспект десь губиться на цьому шляху, хоча мушу визнати, що, наприклад, перша леді Олена Зеленська робить дуже добру роботу по психічному здоров’ю дітей, роботу з педагогами та сім’єю.

Krytyka Polityczna: Коли Європа була відбудована після Другої світової війни, пріоритетами були боротьба з бідністю та відновлення промислового потенціалу; тепер ми маємо ще один контекст, тобто кліматичну кризу та зелену трансформацію, яка стала чимось на зразок метаполітики Європейського Союзу. Як ви думаєте, наскільки це буде справжнім пріоритетом?

Орися Луцевич: Коли у вас є гроші для інвестування, важливий не лише прибуток, але й мультиплікаційний ефект, тобто якомога більше вторинних вигод. Ще раз згадаю опитування, яке ми провели у грудні 2022 року серед 177 неурядових організацій. Коли ми запитали про найважливіші виклики та пріоритети у відбудові України, аж 71% вказали на модернізацію інституцій. Вони переконані, що як тільки Україна отримає відповідну інституційну базу, буде легше створювати екологічніші та орієнтовані на людей рішення. Тому краще верховенство права, ефективніша та швидша держава є, на їхню думку, найкращим засобом для прискорення зростання. Друга тема, на яку звернули увагу, це енергосистема та ЖКГ, де є багато роботи, зокрема через споживання енергії. І третє питання, на яке звернули увагу респонденти, — це відновлення навколишнього середовища до стану, наближеного до природного: ми повинні вимагати турботи про чисту воду, захисту лісів і збереження біорізноманіття. «Зелену трансформацію», яка поєднує економічні та екологічні цілі, вказали 23% респондентів. Хороша новина полягає в тому, що ми маємо – як в уряді, так і в неурядових організаціях – дійсно талановиту групу людей, які займаються питаннями клімату. Я особисто була на саміті в Глазґо, до війни, і вже тоді Україна брала конкретні зобов’язання щодо декарбонізації.

Krytyka Polityczna: Енергетика є меншою проблемою, ніж енергоємна промисловість, здається, більшою.

Орися Луцевич: І саме промислові монополії були великою проблемою. Однак, під час війни було знищено багато заводів, які завдали найбільшої шкоди довкіллю, а це означає, що їхня реконструкція надає шанс для нового відкриття, наприклад, для побудови чистої металургійної галузі в Україні, заснованої, наприклад, на зеленому водні. Чи станеться це насправді – питання відкрите, але і влада, і громадськість налаштовані на зелену реконструкцію.

Krytyka Polityczna: Цього досить?

Орися Луцевич: Як і скрізь, ключовими будуть політичні та економічні стимули для змін. Оптимістично, що через масштабність проекту реконструкція в Україні може призвести до рішень, які також можна буде застосувати деінде – у контексті викликів, пов’язаних із кліматичною кризою. І це може стати додатковою мотивацією і для зовнішніх донорів України.

Krytyka Polityczna: Лабораторія рішень – наприклад, у сфері архітектури чи просторового планування – це одне, але є питання зеленого потенціалу України. Можливо, це те, що має переконати як держави, так і корпорації Європейського Союзу глибше залучитися?

Орися Луцевич: Безумовно, війна змінила місце України у контексті європейської кліматичної політики – якщо досі викликом були передусім високі викиди парникових газів на промисловому сході, то зараз це, очевидно, змінилося. Потенціал енергії вітру чи сонця, особливо у контексті виробництва водню, дає Україні нові козирі. Але для танго потрібні двоє – багато залежить від того, чи дотримаються Європейський Союз і Захід «зеленого порядку денного», тому що завжди існує ризик затримок або навіть зриву всього процесу. Проте, Україна сьогодні бореться за своє майбутнє, тому обов’язково приєднається до майбутнього тренду. Інтеграція до Європейського Союзу виявилася потужним імпульсом модернізації для Польщі. А оскільки зелена структурна політика діє в самому Європейському Союзі, можливо, варто поширити її на Україну.