Північноатлантичний альянс під враженням від воєнних злочинів Росії перетворюється на військовий союз, яким він був під час холодної війни, намагаючись захищати «кожний дюйм» своєї території

Вторгнення Росії в Україну – це найдорожчий військовий конфлікт у Європі з часів Другої світової війни, який підштовхнув Організацію Північноатлантичного договору до рішучих зусиль, спрямованих на те, щоб знову перетворитися на боєздатний альянс, яким він був під час холодної війни. Про це йдеться в аналітичній публікації The New York Times, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Цей зсув має вирішальне значення для альянсу, який десятиліттями «спав» і був неупевненим у собі. Нещодавній вступ Фінляндії в НАТО рівнозначний ще одному важливому ненавмисному наслідку війни для російського президента Володимира Путіна.

НАТО швидко переходить від того, що військові називають стримуванням шляхом відплати до стримування шляхом заперечення. У минулому вважалося, що у разі вторгнення країни-члени НАТО спробують утриматися доти, доки союзні сили, в основному американські, не прийдуть їм на допомогу і не завдадуть удару у відповідь, намагаючись відтіснити загарбника.

Але після звірств Росії в окупованих регіонах України від Бучі та Ірпеня до Маріуполя та Херсона, прикордонні держави, такі як Польща та країни Балтії, більше не хочуть ризикувати періодом російської окупації. Вони зазначають, що у перші дні вторгнення в Україну, російські війська захопили землі більше, ніж деякі країни Балтії.

Запобігання цьому через стримування шляхом заперечення означає революцію у практичному аспекті: більша кількість військ, що постійно базуються вздовж російського кордону, тісніша інтеграція військових планів Америки і союзників, збільшення військових витрат і більш докладні вимоги до союзників щодо конкретних засобів та спорядження для бою за потреби у заздалегідь відведених місцях.

Путін вже давно скаржиться на оточення НАТО. Але його вторгнення в Україну спровокувало альянс на те, щоб зняти заборони, які залишилися, щодо збільшення чисельності західних військ вздовж усього кордону НАТО з Росією.

Намір полягає в тому, щоб зробити сили НАТО не тільки сильнішими та боєздатнішими, але й помітнішими для Росії, що є ключовим елементом стримування.

«Дебати більше не про те, скільки забагато, — побоюючись засмутити Москву, — а про те, скільки достатньо», — сказала Камілла Гранд, донедавна помічниця генерального секретаря НАТО з оборонних інвестицій, а тепер представниця Європейської ради із закордонних справ.

Наразі НАТО розгорнув батальйон багатонаціональних військ у восьми країнах уздовж східного кордону з Росією. А також в НАТО міркують над тим, як збільшити ці сили до чисельності бригад у цих прифронтових країнах, щоб посилити стримування і можливість від початку відкидати окупантів. Крім того, виникає завдання перед тисячами інших сил швидко висунутись у разі війни для підтримки, з новими ретельними планами мобільності та логістики та жорсткішими вимогами до готовності.

«НАТО – це організація, яка взяла відпустку в історії. Путін нагадав нам, що ми маємо думати про оборону і думати про це колективно», – сказав Іво Х. Даалдер, колишній посол США в НАТО.

Альянс поставить більше військ під безпосередній контроль вищого військового офіцера НАТО, верховного головнокомандувача союзників у Європі генерала Крістофера Дж. Каволі, який також командує американськими силами в Європі.

«Під новою рубрикою «стримування та захист» генерал Каволі вперше з часів «холодної війни» об’єднує військові плани США та союзників», – сказав високопосадовець НАТО на умовах анонімності через делікатність теми.

За словами чиновника, вперше з часів холодної війни східноєвропейські країни точно знатимуть, що НАТО має намір зробити для їхнього захисту — що кожна країна має бути у змозі зробити для себе і як іншим країнам буде доручено допомогти. І західні країни в альянсі знатимуть, куди потрібно спрямувати свої сили.

НАТО також погоджує свої довгострокові вимоги з боку союзників зі своїми поточними оперативними потребами. Якщо раніше від країн НАТО можна було попросити скерувати, наприклад, до Афганістану якісь легкоозброєні експедиційні сили з гелікоптерами, то тепер перед ними буде поставлено завдання захищати окремі ділянки території самого НАТО.

Для Великобританії, лише один приклад, це означатиме, що вона надасть більше важкої бронетехніки для захисту східного флангу НАТО, навіть якщо британський уряд віддасть перевагу продовженню розгортання легшої, більш експедиційної армії, яка потребує менше грошей, меншої кількості людей і менш дорогої важкої техніки.

Планування в НАТО вже є нав’язливим, але стане більш вимогливим та конкретним. Країни відповідають на опитувальники про свої потужності та обладнання; Планувальники НАТО повідомляють їм, чого не вистачає, або що можна скоротити.

В одному випадку, як сказав Роберт Г. Белл, радник з оборони американської місії в НАТО до 2017 року, наказали припинити витрачати гроші на будівництво підводних човнів. Канаді сказали, що вона має надати літаки-дозаправники.

Країни можуть чинити опір – протягом багатьох років деякі країни, які мають фрегати, відмовлялися розміщувати на них ракети ППО, побоюючись ескалації, – але вони повинні відстоювати свої плани перед усіма членами НАТО. Якщо інші союзники згодні з тим, що план країни неадекватний, вони можуть проголосувати за примусову адаптацію в так званому «консенсусі мінус один». Така вимога рідко, але траплялась з Канадою.

Тепер вимоги будуть жорсткішими та суворішими, щоб повернути альянсу боєздатність у Європі та зробити стримування переконливим, аби НАТО могло вести інтенсивну війну проти суперника – Росії, з першого дня конфлікту.

Зміни в НАТО почалися повільно у 2014 році після того, як Росія анексувала Крим та спровокувала повстання на сході Донбасу. На своєму саміті в Уельсі того ж року союзники з НАТО домовилися про мету скоротити військові витрати до 2 відсотків від валового внутрішнього продукту до 2024 року.

На наступному саміті НАТО у липні 2023 року буде узгоджено новий план видатків, який передбачає 2 відсотки ВВП. Враховуючи труднощі Росії в Україні, якщо великі країни витрачатимуть від 2,5 до 3% ВВП на збройні сили протягом наступного десятиліття, цього має бути достатньо.

Після 2014 року НАТО також погодився розмістити чотири невеликі підрозділи розміром з батальйон у країнах Балтії та Польщі. Ідея полягала в тому, щоб розпочати бій із загарбниками та сподіватися отримати підкріплення через тиждень чи два після вторгнення.

Після російського вторгнення в Україну, НАТО додала ще чотири батальйони передового базування, щоб сформувати вісім таких сил уздовж східної околиці НАТО, включаючи Румунію, Словаччину, Угорщину та Болгарію. Але загальна чисельність військ усіх восьми бойових груп становить лише 10 232 особи.

Наразі НАТО планує, як збільшити сили до бригадного розміру, тобто розмістити від 4000 до 5000 військовослужбовців у кожній країні, щоб зробити посилене стримування НАТО «надійнішою розтяжкою».

Це також означатиме вдосконалення протиповітряної оборони НАТО — головний недолік скорочення збройних сил за останні 30 років, коли мало хто уявляв, як російські ракети атакують Європу, — і більш численні та складніші навчання військ, видимі для Москви.

Раніше про щорічні навчання ядерних сил НАТО, відомі як Steadfast Noon, нічого не йшлося. Але минулого року, після вторгнення Росії, навчання проводилося відкрито. За словами представника НАТО, важливо було показати Москві, що альянс не зупиняють ядерні загрози.

Військовий штаб НАТО, Верховний штаб союзних держав у Європі також зміцнюється. Тисячі солдатів союзників, які працюють там, перетворюються на головне стратегічне та бойове командування, якому доручено розробляти плани альянсу щодо інтеграції та розгортання союзних військ, включаючи кібернетичні, космічні та морські сили, у різних непередбачуваних обставинах. Вони можуть змінюватись від планування гібридної війни до регіональної війни, яка виходить з-під контролю, до повномасштабного конфлікту із застосуванням ядерної зброї.

Командуванню НАТО необхідно з’ясувати, як включити Фінляндію та, ймовірно, Швецію, і вирішити, де їхні сили мають бути задіяні у колективній обороні. Наприклад, чи має Фінляндія входити до штаб-квартири, що відповідає за країни Балтії, чи до штаб-квартири, яка відповідає за арктичні маршрути і Крайню Північ, чи те й інше?

У принципі, керівництво НАТО може закликати для бою 13 корпусів чисельністю від 40 до 50 тисяч людей у кожному. Але реальна боєздатна чисельність НАТО далеко не така, визнають високопосадовці НАТО. Тому генерал Каволі та його команда повинні з’ясувати, як найкраще і де розгорнути те, що дійсно є в умовах кризи, намагаючись при цьому забезпечити, щоб країни продовжували підвищувати свою готовність.

Одним із найменш гламурних викликів є, попросту кажучи, мобільність і логістика: доставка військ, танків і знарядь туди, де вони мають бути, так швидко, як вони мають бути там, та забезпечення їхньої підтримки.

Нині існують основні перешкоди на шляху після закінчення холодної війни, зокрема дефіцит складських приміщень, відсутність відповідних залізничних вагонів, відсутність надзвичайних прав проїзду через кордони та використання доріг — питання, які потребують вирішення з боку цивільної влади.

Але навіть постачання України з мирної Польщі є серйозним логістичним головним болем. Вантажівки підкріплені запасами, не вистачає залізничних вагонів, здатних перевозити важку техніку, таку як танки, а дозволи необхідно отримувати на кожному європейському кордоні. Робити це в умовах стрілянини, коли летять ракети, скидаються бомби, не працює інтернет і втікають біженці в іншому напрямку, — це зовсім інше завдання.