Влучність ударів, завданих автономними дронами є у чотири рази вищою порівняно із дронами, які керуються виключно оператором

Київський інженер Ярослав Ажнюк є співзасновником американської компанії Petcube, яка використовує смарт-камери та мобільний додаток, аби власники домашніх тварин могли стежити за своїми улюбленцями. До 2023 року він залишив посаду генерального директора Petcube, аби захищати батьківщину від російського агресора. Він не пішов до армії, а заснував дві компанії, The Fourth Law та Odd Systems, перша з яких розробила алгоритми штучного інтелекту, що допомагають дронам долати перешкоди під час фінального підходу, а друга — створити тепловізійні камери, аби допомогти цим дронам краще відчувати навколишнє середовище. Про це йдеться у спеціальному репортажі IEEE Spectrum, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Я перейшов від створення пристроїв, які кидають ласощі собакам, до створення пристроїв, які кидають вибухівку на російських окупантів», — іронізує Ажнюк.

Відтоді The Fourth Law відправила «понад тисячі» автономних модулів військам на сході України, які можна модернізувати на існуючих дронах, щоб вони взяли на себе навігацію під час фінального підходу до цілі.

Ажнюк стверджує, що автономні модулі, вартістю близько 50 доларів США, збільшують рівень успішності ударів дронами до чотирьох разів порівняно із дронами, які керуються виключно оператором. І це лише початок.

Ажнюк — один із кількох тисяч розробників, зокрема тих, хто переїхав із західних країн, які застосовують свої навички та інші ресурси для розвитку технології безпілотників в Україні. До цієї еклектичної групи стартапів та засновників належить Ерік Шмідт, колишній генеральний директор Google, компанія якого Swift Beat виготовляє автономні безпілотники та модулі для українських збройних сил.

Весь цей розвиток спрямований на системи на основі штучного інтелекту, які дозволяють безпілотникам орієнтуватися, розпізнаючи особливості місцевості, фіксуватися на цілях та переслідувати їх без керівництва оператора, а також зрештою обмінюватися інформацією один з одним через мережі, формуючи самоорганізовані роботизовані зграї камікадзе.

Також розробляється технологія автономного роювання для морських безпілотників. Для України роїння може вирішити головну проблему, яка ставить її у невигідне становище проти Росії — дефіцит людей.

«Автономія — це єдина найефективніша оборонна технологія ХХІ століття. У той момент, коли це станеться, ви перейдете від виклику людських ресурсів до виклику виробництва, чим набагато легше керувати», — вважає Ажнюк.

Дрони з оглядом

Протягом певного часу глушилки, які розривають радіозв’язок між дронами та операторами або підробляють GPS-приймачі, могли забезпечити досить надійний захист від керованих людиною атакуючих дронів з оглядом від першої особи (FPV). Але з розвитком автономної навігації, ці електронні екрани поступово втрачали ефективність. Тепер захисникам доводиться боротися із дронами, які не піддаються глушінню — тими, що прикріплені до тонких оптичних волокон або здатні знаходити шлях до своїх цілей без зовнішнього керівництва. У цій новій боротьбі послужний список захисників не дуже обнадійливий: типовим контрзаходом є спроба збити атакуючий дрон табельною зброєю. Це рідко вдається.

Хоча безпілотні літальні апарати (БПЛА) отримали найбільшу увагу, українські військові також розгортають десятки роботизованих комплексів на суходолі та морі. Станом на початок 2026 року, тисячі наземних роботів повзають сірою зоною вздовж лінії фронту на сході України. Більшість із них використовуються для доставки припасів на передову або для допомоги в евакуації поранених, але деякі наземні роботи-«вбивці», оснащені турелями та дистанційно керованими кулеметами.

В середині лютого 2026 року українська влада опублікувала відео, на якому український наземний робот використовує свою тепловізійну камеру для виявлення російського солдата вночі, а потім знищує загарбника пострілом з важкого кулемета. Поки що ці роботи здебільшого контролюються людиною-оператором, але виробники цих безпілотних наземних транспортних засобів стверджують, що їхні системи здатні виконувати основні автономні операції, такі як повернення на базу, коли втрачено радіозв’язок. Мета полягає в тому, аби вони могли роїтися, щоб один оператор керував не одним, а цілим стадом роботів-вбивць, підключених до мережі.

Браян Кларк, старший науковий співробітник і директор Центру оборонних концепцій і технологій Інституту Гудзона, ставить під сумнів те, наскільки швидко можуть розвиватися здібності наземних роботів.

«У наземному середовищі дуже важко орієнтуватися через рельєф місцевості, з якою доводиться працювати. Лінія видимості датчиків наземних транспортних засобів дійсно обмежена через рельєф місцевості, тоді як повітряний транспортний засіб може бачити все навколо. Для досягнення автономності морським дронам також знадобляться навігаційні підходи, які виходять за рамки розпізнавання зображень на основі штучного інтелекту, можливо, на основі положення зірок або електронних сигналів від радіостанцій та веж стільникового зв’язку, які знаходяться в межах досяжності. Такі технології ще розробляються або перебувають на початковому етапі експлуатації», – повідомив Кларк.

Як «Шахеди» стали кращими

Росія також не відстає. Насправді, деякі аналітики вважають, що її автономні системи можуть трохи випереджати українські. Як гарний приклад швидкої еволюції російських військових, кажуть вони, розглянемо далекобійні безпілотники «Шахед», розроблені в Ірані. З 2022 року Росія використовує їх для атак на українські міста та інші цілі за сотні кілометрів від лінії фронту.

«Спочатку «Шахеди» мали лише раму, двигун та інерціальну навігаційну систему. Раніше вони були неточними та досить дурними. Але зараз стають дедалі автономнішими», – вважає Олексій Солнцев, генеральний директор українського оборонного технологічного стартапу MaXon Systems.

Вперше вироблені в Ірані у 2010-х роках, «Шахеди» можуть нести 90-кілограмові боєголовки на відстань до 650 км (50-кілограмові боєголовки можуть полетіти вдвічі далі). Вони коштують близько 35 000 доларів за одиницю, порівняно зі щонайменше кількома мільйонами доларів за балістичну ракету.

Перші «Шахеди» могли досягати заздалегідь запрограмованого місця на основі координат супутникової навігації. Навіть одна з цих перших моделей часто могла долати перешкоди сигналам супутникової навігації за допомогою бортового інерціального навігаційного блоку. Це була, по суті, система точного відліку з прискорювачів та гіроскопів, які оцінюють положення дрона на основі постійних вимірювань його рухів.

Українські сили оборони навчилися збивати «Шахеди» за допомогою важких кулеметів, але Росія продовжувала впроваджувати інновації, тому щоденні атаки стали дедалі ефективнішими.

Сучасні «Шахеди» літають швидше та вище, тому їх важче виявити та збити. У 2025 році Україна виявила в уламках «Шахедів» чіпсети Nvidia з підтримкою штучного інтелекту, а також тепловізійні модулі, здатні фіксуватися на цілях вночі.

«Тепер вони взаємопов’язані, що дозволяє їм обмінюватися інформацією один з одним. У них також є камери, які дозволяють автономно орієнтуватися на об’єктах. Незабаром вони зможуть повідомляти один одному, щоб уникати заблокованої зони та перехоплення», – зазначає Солнцев.

Росія також починає використовувати нове покоління ударних безпілотників V2U, які оснащені процесорами Nvidia Jetson Orin та працюють на базі програмного забезпечення комп’ютерного зору та алгоритмів штучного інтелекту, які дозволяють орієнтуватися навіть там, де супутникова навігація глушиться.

Антидронові системи активізуються

MaXon Systems — одна із кількох українських компаній, які працюють над тим, аби відбити нічний натиск безпілотників. Протягом одного року компанія розробила та випробувала у бойових умовах систему перехоплення «Шахедів». Рішення MaXon складається із наземних турелей, що сканують небо за допомогою інфрачервоних датчиків, з додатковим вхідним сигналом від мережі радарів, яка виявляє дрони Shahed, що наближаються, на відстані, як правило, від 12 до 16 км.

Турелі стріляють автономними дронами-перехоплювачами із фіксованими крилами, оснащеними вибуховими боєголовками, у напрямку «Шахедів», які наближаються, зі швидкістю майже 300 км/год. Аби підвищити шанси на успішне перехоплення, MaXon також розгортає повітряну систему укріплення проти «Шахедів», що складається з аеростатів, наповнених гелієм, які зависають над містом і запускають перехоплювачі з більшої висоти.

«Ми намагаємося підвищити рівень автоматизації системи порівняно з існуючими рішеннями. Нам потрібне автоматичне виявлення, автоматичний зліт і автоматичне наведення на середній траєкторії, аби ми могли скеровувати перехоплювач, перш ніж він сам зможе наблизитися до цілі», – пояснив Солнцев.

У листопаді 2025 року українські військові оголосили про проведення успішних випробувань системи перехоплення безпілотників Merops Shahed, розробленої американським стартапом Project Eagle, ще одним оборонним проєктом колишнього генерального директора Google Еріка Шмідта в Україні. Як і обладнання MaXon, система може працювати значною мірою автономно і на сьогодні збила понад 1000 «Шахедів».

Те, що працює у лабораторії, не обов’язково літає на полі бою

Незважаючи на прогрес з обох сторін, аналітики кажуть, що роботизована війна не стане реальністю протягом багатьох років.

«Програмне забезпечення для співпраці безпілотників існує. Дрони можуть літати у лабораторіях, але в реальному житті військові бояться їх розгортати, оскільки ризик помилки занадто високий. Потужні дрони, які оснащені штучним інтелектом, не будуть розгорнуті у великих кількостях, враховуючи поточні ціни на високоякісні процесори та інші передові компоненти. І чим автономнішою має бути система, тим дорожчими мають бути процесори та датчики, які вона оснащена. Для цих дешевих ударних дронів, які літають лише один раз, вам не потрібно встановлювати камеру високої роздільної здатності, аби штучний інтелект міг правильно бачити. Ви встановлюєте найдешевшу камеру. Вам також не потрібні дорогі чіпи, які можуть запускати алгоритми штучного інтелекту. Поки ми не досягнемо цього балансу технологічної складності, коли система може виконувати місію, але за найнижчою ціною, вона не буде розгортатися масово», — розповіла Кейт Бондар, наукова співробітниця Центру стратегічних та міжнародних досліджень у США.

Хоча існуючі системи штучного інтелекту добре розпізнають та відстежують великі об’єкти, експерти ставлять під сумнів їхню здатність надійно розрізняти та переслідувати менші та більш спритні або непомітні цілі.

«Коли ми переходимо до більш конкретних питань, наприклад, чи може система відрізнити російського солдата від українського солдата або принаймні солдата від цивільного? Відповідь – ні. Крім того, одна справа відстежувати танк, а інша справа — відстежувати піхотинців, які їздять на баггі та мотоциклах, що рухаються дуже швидко. Для штучного інтелекту справді складно відстежувати і точно влучати», – пояснює Бондар.

Хоча алгоритми штучного інтелекту, які використовуються для керування російськими та українськими безпілотниками, «досить непогані», вони покладаються на інформацію, яка надається не дуже хорошими датчиками.

«Потрібні мультифеноменологічні датчики, які здатні розглядати інфрачервоний та візуальний спектр, а в деяких випадках і різні частини інфрачервоного спектру, аби визначити, що є приманкою чи справжньою ціллю», — зазначає Кларк.

Німецький оборонний аналітик Ніко Ланге погоджується, що зараз системи розпізнавання зображень на полі бою за допомогою штучного інтелекту занадто легко обдурити.

«Якщо стиснути реальність у двовимірне зображення, багато речей можна легко замаскувати — як це нещодавно зробила Росія, коли почала малювати птахів на спині своїх безпілотників», — каже він.

Автономність залишається недосяжною як на землі, так і на морі

На думку Кларка, зробити нові безпілотні наземні транспортні засоби самодостатніми буде ще складнішим завданням. Тим не менш, Бондар очікує значних успіхів протягом наступних кількох років, навіть якщо люди досі будуть частиною циклу ухвалення рішень.

«Я думаю, що через два-три роки ми матимемо досить хорошу повну автономію, принаймні за гарних погодних умов. Люди ще будуть у курсі подій протягом кількох років, просто тому, що існує так багато непередбачуваних ситуацій, коли потрібне їх втручання. Ми не зможемо повністю покладатися на машину принаймні ще 10-15 років», – прогнозує Бондар.

Українські захисники з побоюванням ставляться до цього автономного майбутнього. Бум інновацій у сфері дронів йде рука об руку з розвитком складних систем глушіння та радіочастотного виявлення. Але багато з цих інновацій застаріють, як тільки маятник вийде з-під контролю людини. Українці вперше відчули, як працюють безшумні дрони, у середині 2024 року, коли Росія почала розгортати волоконно-оптичні моделі. Тепер їм доводиться готуватися до загрози набагато більшого масштабу.

«Сьогодні ми маємо ситуацію, коли на полі бою є багато сигналів, але найближчим часом, можливо, через п’ять років, БПЛА не надсилатимуть жодних сигналів», — прогнозує Олександр Барабаш, технічний директор Falcons, українського стартапу, який розробив інтелектуальну систему, здатну виявляти точне місцезнаходження ворожих радіоджерел, таких як дрони, станції управління та глушилки.

У вересні 2025 року Falcons отримала фінансування від американського фонду технологій подвійного призначення Green Flag Ventures для збільшення виробництва своєї технології та роботи над сертифікацією НАТО.

Але Барабаш визнає, що його система, як і всі технології, що використовуються в українських зонах бойових дій, має термін придатності.

«Замість радіочастотних детекторів, наступний крок у дослідженнях і розробках має бути зосереджений на пасивних радіолокаційних системах, здатних ідентифікувати малі та швидкорухомі цілі на основі сигналу від джерел, таких як телевізійні вежі або радіопередавачі, що поширюються в навколишньому середовищі та відбиваються від цих рухомих цілей. Пасивні радари мають значну перевагу в зоні бойових дій, адже вони не випромінюють власного сигналу, тому ворог не може їх так легко виявити. Активний радар випромінює сигнали, тому, якщо ви використовуєте активні радари, ви є ціль номер один на передовій. З іншого боку, збільшена обчислювальна потужність борту, яка необхідна для дронів, керованих штучним інтелектом, сама по собі генеруватиме достатньо електромагнітного випромінювання, аби запобігти повній непомітній роботі автономних дронів. Ви можете мати повну автономію, але у вас все одно будуть бортові системи, які випромінюють електромагнітне випромінювання або тепло, яке можна виявити. Акумулятори випромінюють електромагнітне випромінювання, двигуни випромінюють тепло, яке може бути видимим в інфрачервоному діапазоні здалеку. Вам просто потрібно мати правильні датчики, щоб ідентифікувати його заздалегідь», – пояснив Барабаш.

Від автономних дронів не буде де сховатися

Коли автономні дрони стануть стандартною зброєю війни, то їхня загроза пошириться далеко за межі України. Автономні турелі та укріплення дронів-перехоплювачів можуть незабаром розкидатися по периметру європейських міст, особливо у східній частині континенту.

Ланге попереджає, що злочинці з усього світу уважно стежили за Україною та робили нотатки. Сьогодні FPV-дрони використовуються ісламськими терористами в Африці та мексиканськими наркокартелями для боротьби з місцевою владою.

Коли автономні машини для вбивства стануть доступними, ймовірно, жодне місто не буде безпечним.

«Ми можемо побачити сітки над центрами міст, аби захистити цивільне населення. У будь-якому випадку Заходу потрібно проводити подібні розробки кінетичної оборони, які ми бачимо в Україні. Дуже швидкі цикли ітерацій і тестування для пошуку рішень», – радить Ланге.

Ажнюк стурбований тим, що Сполучені Штати та європейські країни — відстають.

«Ми у небезпеці. Хоча Росія та Україна за останній рік досягли значних успіхів у розробці безпілотників та контрзаходів, Європа та Сполучені Штати, у найкращому випадку, просунулися від технології зими 2022 року до технології літа 2022 року. Розрив стає дедалі більшим. Я думаю, що наступні кілька років будуть дуже небезпечними для країн Заходу», – попередив Ажнюк.