Дослідження засвідчили, що відсутність полювання, сільського господарства та забудови у Чорнобильській зоні відчуження сприяють зростанню популяції вовків, лисиць, рисей, лосів і диких кабанів, а також поверненню ведмедів та зубрів. Природа оживає майже без обмежень, адже люди не можуть втручатися в екосистему, і саме завдяки цьому, а не радіації, виникли неочікувані результати

У романі Е. Дж. Свіфт «Коли вовки повернуться знову» Чорнобильська катастрофа та її наслідки висвітлені у близькому майбутньому, де природні середовища існування виснажені та ненадійні. Цей твір екологічної фантастики ретельно вишукує можливі шляхи розвитку майбутнього, у якому тварини повертаються на території зі зруйнованою природою. У реальному світі вже є паралельна версія цієї історії: природа буяє навколо колишніх атомних електростанцій. Особливо помітно це біля Чорнобильської АЕС, де без людської діяльності тварини почали активно розмножуватися, попри радіацію, навіть через 40 років після аварії. Про це йдеться у науковому дослідженні Ніка Данна, професора міського дизайну у Ланкастерському університеті (Великобританія) та Джима Сміта, професора екологічних наук у Портсмутському університеті (Великобританія) на сторінках The Conversation, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Після найбільшої цивільної ядерної катастрофи у світі, в Чорнобилі у 1986 році, виникла зона відчуження площею 2600 км². Аварія спричинила викид радіоактивної хмари над Європою та змусила евакуювати приблизно 115 000 людей із навколишніх територій. Майже одразу від радіаційного ураження загинули 31 працівник станції та пожежники.

Минуло вже 40 років після катастрофи, з якої виникла Чорнобильська зона відчуження, що перетворилася на неочікуваний заповідник дикої природи та масштабну «лабораторію» природного відновлення. У зоні заборонено жити, вести комерційну діяльність, видобувати природні ресурси та вільно до неї ступати. Зараз це дім для великих популяцій диких ссавців.

Популяція вовків, лисиць, рисей, лосів і диких кабанів тут значно зросла, а бурі ведмеді та зубри повернулися. Природа оживає майже без обмежень, адже люди не можуть втручатися в екосистему, і саме завдяки цьому виникли неочікувані результати.

Дослідження показують, що відсутність полювання, сільського господарства та забудови сприяє тваринам більше, ніж радіація шкодить.

Популяції великих ссавців у білоруській частині зони не поступаються або навіть перевищують популяції у незабруднених природних заповідниках. Без сумніву, радіація спочатку завдала серйозної шкоди флорі та фауні, особливо у «рудому лісі» —10 км² території біля електростанції.

Назва виникла, коли мертві сосни стали рудо-коричневими, через сильне поглинання радіації. Проте довготривалі дослідження доводять: без людей біорізноманіття зросло.

Повернення рідкісних видів

До зони відчуження повернулися різні зникаючі види. Серед них — коні Пржевальського, яких завезли сюди у 1998 році як частину природоохоронного експерименту. Їм чудово живеться, а їхня популяція в українській частині зони перевищує 150 особин.

Євразійська рись та зубри, що раніше зникли з цієї території, також повернулися й сформували стабільні популяції. Знову з’явилися птахи: лелеки, чорні та білі, орлани-білохвости.

Найважливішим стало повернення великого підорлика — рідкісного виду, який перебуває під загрозою зникнення у світі. Цей птах полює у заболочених місцевостях і дуже чутливо реагує на присутність людей. Після аварії він повністю зник із території.

А у 2019 році дослідники зафіксували чотири пари цих птахів на території спостереження, а в білоруській частині зони — щонайменше 13 гніздових пар. Сьогодні це єдине місце у світі, де популяція цього рідкісного виду зростає.

Жаби змінюють колір

Науковці також дослідили, що деякі види поступово пристосовуються до радіоактивного середовища. Наприклад, деревні жаби у зоні темніші, адже підвищений рівень меланіну, ймовірно, захищає їх від радіаційного ураження.

Також помічають, що вовки стають витривалішими. У них виявляють адаптації, що допомагають виживати у постійній радіації та знижувати ризик розвитку раку.

Таке є не лише у тварин. У 1991 році дистанційні роботи виявили чорний гриб усередині четвертого реактора станції. Ймовірно, він використовує меланін для захисту від ультрафіолету, та отримує енергію від гамма-променів, завдяки чому росте швидше за звичайні гриби.

Крім цього, деякі рослини поблизу зони виявляють здатність відновлювати ДНК у відповідь на високий рівень радіації. Завдяки цьому вони і вижили: деякі з них краще справляються з важкими металами та радіаційним впливом.

Сьогодні це один з найбільших природних заповідників Європи та важливе місце екологічних спостережень, особливо за відновленням природи без людського втручання.

Без сумніву, Чорнобильську зону сформувала радіація, але дуже вагомо вплинув час та відчуження. Як наслідок, екологічні закони тут більше не діють, і тому у Чорнобилі природа надзвичайна. Наприклад, сотні собак, яких покинули після аварії, здичавіли і тепер генетично відрізняються від інших собак в Україні.

Попри позитивні результати природного відновлення, аварія не була бездоганно корисною для флори та фауни. Деякі види гірше розмножуються та мають високий рівень мутацій, через що у них з’являються проблеми зі здоров’ям у тварин.

Подібна ситуація спостерігається не тільки у Чорнобилі. Біля інших пошкоджених ядерних реакторів, зокрема у Фукусімі, також повернулися тварини, такі як ведмеді, єноти та дикі кабани. Такі зони поступово перетворюються на несподівані природні заповідники. Навіть біля діючих атомних станцій тварини почали частіше з’являтися завдяки створенню природних середовищ та великих недоторканих територій.

Очевидно, що ситуація дуже складна. Людям не потрібні ядерні катастрофи щоб не доводити до вимирання види тварин та взагалі цілі екосистеми. Такі трагедії дають важливі уроки, хоча навіть через 40 років після аварії вони не дають простих відповідей.

Дикі тварини здебільшого повернулися до Чорнобиля саме через відсутність людей, хоча цей процес відбувався нерівномірно та непередбачувано. Проте це показує, що екосистеми можуть відновлюватися й навіть процвітати, коли звичні правила перестають діяти.

Це все не про радіацію, а про відсутність людей

«Собаки Чорнобиля тепер генетично відрізняються… завдяки багаторічному впливу іонізуючого випромінювання, кажуть вчені»,

Такі заголовки з’явилися після наукового дослідження, опублікованого кілька років тому. Вони привертать увагу завдяки історіям про радіацію, мутації та виживання попри все.

Проте саме дослідження не довело, що генетичні зміни виникли через радіацію. «Радіоактивних собак Чорнобиля» радше можна назвати сучасним науковим міфом. Наш потяг до страшилок про мутантів затіняє реальність: надивовижу найбільше вплинула на тварин не радіація, а відсутність людини.

Через 40 років після вибуху досі тривають дискусії про те, як аварії впливають на людей та екосистеми. Ми вивчаємо екологічні наслідки катастрофи ще з 1990 року, коли почали писати наукову роботу про радіоактивні опади у регіоні Англійського Озерного краю. За цей час науковці багато дослідили та опублікували тисячі досліджень.

Однак медіа та соціальні мережі досі переповнені панікою та дезінформацією про наслідки аварії. Науковці часто звинувачують журналістів, хоча частину відповідальності, ймовірно, мають взяти і на себе.

«Радіоактивні собаки» — це гучна історія

Катастрофа в Чорнобилі давно підживлює людський інтерес до теми радіації та мутацій. Через це виникає багато історій про мутантів та постраждалу природу в зоні відчуження. Але переконливі докази довготривалого впливу радіації на тварин відшукати складно.

Дослідження здичавілих собак Чорнобиля, від журналу Science Advances 2023 року, це лише один із прикладів. На кожному блокпості зони можна зустріти собак, які випрошують їжу в охоронців або туристів. Дослідники виявили генетичні відмінності між тамтешніми собаками і тими, що мешкають далі.

Самі автори дослідження безпосередньо не стверджують, що їх спричинила радіація. Проте звичайному читачеві важко не зробити саме такий висновок після прочитання статті та пресрелізу.

Пресреліз надто сильно пов’язав результати з радіацією. Заявлялося, що собаки «можуть бути генетично відмінними через різний рівень радіаційного впливу» та переживають «постійний екологічний тиск». Проте дослідження не надало переконливих доказів для таких тверджень.

Навіть досвідченим науковим журналістам складно не піддатися такій подачі інформації. Навіть нам, провівши десятиліття роботи з темою радіації та Чорнобиля, також знадобилося багато часу на аналіз усіх наукових матеріалів, перш ніж зробити висновок, що ажіотаж значно перебільшив результати.

Що насправді показало дослідження

Генетичні відмінності справді існують. Проте через відносно низькі дози радіації у більшості територій зони логічніше пояснювати ці зміни різними породами, умовами життя, харчуванням та захворюваннями. Дослідники мали лише три популяції для порівняння, тому їм було складно відокремити можливий вплив радіації від інших факторів.

Попри це, медіа подали дослідження як історію про радіацію, що нібито викликала швидкі еволюційні зміни лише за кілька поколінь. Але наявні докази не підтверджують таку інтерпретацію.

Як казав Карл Саган, відомий популяризатор науки: «Надзвичайні твердження потребують надзвичайних доказів». Попереднє дослідження показало, що лише чотири із 198 собак у Чорнобилі мали рівень забруднення вищий, ніж у овець, диких кабанів або північних оленів у деяких районах Західної Європи після аварії.

У зоні справді є деякі радіаційні «гарячі точки», але собаки зазвичай тримаються поруч із людьми, які працюють на території станції або мешкають у місті. Решта території фактично стала природним заповідником, де вільно живуть вовки та інші великі хижаки.

Медіа створили історію про те, що дози радіації, нижчі за небезпечні для тваринних популяцій рівні, нібито запускають настільки сильний природний добір, що виникають стійкі до радіації породи. Але наукові дані не дають переконливих доказів для такого висновку.

Фальшиві наукові історії мають реальні наслідки

Чорнобиль залишається символічним місцем для всього світу. Він впливає на дискусії про ядерну небезпеку, стійкість природи та навіть майбутнє енергетики. Проте дослідження цієї території постійно супроводжують сенсаційні, але слабко підтверджені історії.

Насправді екосистеми зони відчуження складні, несподівано стійкі та набагато більше залежать від відсутності людей, ніж від довготривалого впливу радіації.

Аварія безперечно сильно вплинула на людей, зокрема спричинила зростання випадків раку щитоподібної залози, хоча довготривалі наслідки радіації для здоров’я часто важко статистично довести. У 2006 році великий звіт за підтримки ООН дійшов висновку, що найбільшими наслідками стали соціально-економічні та психологічні проблеми.

Навіть сьогодні багато людей на півночі України та півдні Білорусі живуть із дуже низьким рівнем радіації, але все одно вважають його серйозною загрозою.

Історії про «радіоактивних собак» лише посилюють ці страхи. Саме тому науковці мають відповідальніше пояснювати результати своїх досліджень суспільству.

Перекладачка: Руслана Фалько