Школа Акворта у графстві Західний Йоркшир після такого експерименту привернула увагу засобів масової інформації

40 років тому стався вибух на Чорнобильській АЕС, внаслідок якого радіоактивний пил поширився по всій Європі. Почувши про це Том Бутіман, колишній вчитель природознавства у британській школі Акворта не ризикував і встановив комплект для моніторингу радіації у класній лабораторії. Про це йдеться у спецрепортажі BBC, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Перше, що я зробив, це зателефонував мамі та сказав: «Будь ласка, набери ванну, щоб у тебе був запас незабрудненої води»», – згадує Бутіман.

На той час, він, як 28-річний заступник завідувача кафедри фізики у школі в Західному Йоркширі, змінив своє викладання на імпровізований урок ядерного випромінювання, використовуючи апарати з полиць лабораторії.

«Я вперше почув про вибух на BBC News і подумав: «О, Боже, це ж недобре», — розповідає Том.

Молодий вчитель прикріпив лічильник Гейгера — пристрій, який використовується для вимірювання радіоактивності — до вікна класу.

«Я залишив його увімкненим на ніч, повернувся і виявив, що нічого незвичайного не було», — згадує він.

Шлейф радіації із Чорнобиля досяг берегів Великої Британії 2 травня 1986 року, що збіглося із погодним фронтом сильної зливи.

«Ми щодня дивилися на лічильник Гейгера, а потім підключили його до нового обладнання, що означало, що ми могли фактично його записати. У суботу, через п’ять днів після репортажу, пішов дощ, і ми помітили, що швидкість підрахунку зросла приблизно на 15%», – розповідає Том.

За збігом обставин він читав у той час російські газети, аби покращити своє розуміння мови, і побачив першу згадку про цю історію в СРСР, «заховану на внутрішніх сторінках».

Внаслідок вибуху на ЧАЕС, радіоактивні частинки застрягли у гірському торфі та накопичилися у вівцях, які паслися на полях.

Зрештою, це стосувалось майже 10 000 ферм у Великій Британії, а обмеження на переміщення овець для деяких ферм в Уельсі та Камбрії не припинялися до 2012 року.

«Вівця може з’їсти акр трави. Вони концентрували радіоактивність у своїх тілах, і їх довелося вилучити з харчового ланцюга», – повідомляє Бутімен.

У Великій Британії Національна рада радіологічного захисту (NRPB) була незалежним органом, який на той час мав завдання контролювати рівень радіації.

Однак тоді у 1986 році були вихідні дні, і нікого з NRPB поруч не було.

«Я думаю, що одна людина з NRPB могла щось робити, але вони занесли своє обладнання всередину, бо йшов дощ. На той час я вважав, що ми були єдиними людьми у країні, хто насправді виміряв факт появи радіації у Великій Британії. Після цього я дізналася, що деякі інші школи теж це робили, але оскільки ми були школою-інтернатом, то змогли виміряти радіацію в суботу», – підкреслює Бутімен.

Рейчел Белк була 15-річною ученицею Бутімана у школі Акворта.

«Вся школа дуже пишалася Томом. Особливо учні рівня А, які проводили більше часу, беручи участь у дослідженні», – згадує Белк.

Бутіман стверджує, що експеримент, який став предметом спеціального вивчення для його студентів-фізиків, також забезпечив гарний навчальний матеріал для учнів у наступні роки.

«Я навчав наступні покоління учнів про наші вимірювання за допомогою відеокасет телевізійної програми BBC. Ми так багато разів використовували її для навчання, поки одного разу, нарешті, вона не зіпсувалася», – зазначає Бутіман.

У 1986 році Гренвілл Нідхем, завідувач кафедри у школі Акворта, розповів про інтерес ЗМІ до їх експериментів.

«Ми випередили всіх навколо, коли контролювали місцевий рівень радіації в атмосфері під час аварії на ЧАЕС. Після чотирьох днів, коли результати, які здавались достовірними, у нашу школу нагрянули преса, радіо і телебачення. Нам досі важко повірити, що ми були єдиними людьми, хто здійснював моніторинг і мав записи про рівень радіації. Це була дуже важлива демонстрація того, як ми можемо використовувати шкільне обладнання, особливо у разі надзвичайної ситуації, і воно існує для того, щоб перевірити простим методом, те, що не можуть перевірити експерти», – підсумував Нідхем.