5 серпня 2026 року Олексій Юков підірвався на міні під час виконання завдання: сотні людей прийшли на його похорон, щоб віддати шану людині, яка подарувала багатьом родинам загиблих військових душевний спокій

У листопаді 2023 року Олексій Юков стояв поруч із невеликим оливково-зеленим фургоном із номером «200». На українському та російському військовому жаргоні, цифра «200» позначає кількість загиблих солдатів. Юков втомився: останні кілька годин він просіював мокру і брудну форму трупів, що розкладалися, які він і його люди знайшли в лісі під Клищіївкою. Він хоче повернути загиблим імена, щоб їх можна було повернути додому. Це його місія. Він каже типову собі фразу: «Війна не закінчиться, коли ми не поховаємо останнього солдата. Олексію Юкову не судилося дожити до кінця війни. Він загинув 5 серпня 2026 року. Про це розповідає Foreign Ukraine із посиланням на німецьке видання Berliner Morgenpost.

Олексій Юков був одним із найбільш вражаючих наших сучасників: серед нещадної бійні на передовій він зберігав і жив людяністю. За допомогою своєї організації «Плацдарм» він поставив собі завдання витягувати рештки загиблих з обох сторін фронту.

«Люди повинні мати можливість поховати своїх родичів, щоб їхні душі не опинилися у пастці між світами», — вважає Юков.

У той час як його колеги витягли останки російських солдатів, які загинули в боях під Клищіївкою майже рік тому, Юков стояв навколішки поруч із тілами, розстібав заклеєні скотчем куртки і обшукував загиблих, прагнучи знайти документи, жетони та інші речі для ідентифікації.

«Дехто пришив до одягу маленькі таблички з номером телефону своїх матерів. Ми не воюємо з мертвими, ми їх шануємо. Я хочу залишатися людиною, навіть якщо ті, хто приїхав до нашої країни, вбивають нас», – наголосив Юков.

Юков присвятив своє життя боксу. Спочатку він був учителем фізичного виховання у Слов’янську, навчаючи місцеву молодь українському бойовому мистецтву хортінг і тайському бойовому мистецтву муай-тай. Вже у 14 років Олексій працював в організаціях, які займалися пошуком тіл загиблих у Другій світовій війні.

Із початком війни на Донбасі між проросійськими повстанцями та українською армією у 2014 році його місія змінилася. Юкову та його команді потрібно було шукати тіла загиблих у новому військовому конфлікті в Європі. Завдання було небезпечним для життя. Під час пошуку тіл українських солдатів, які загинули після падіння вертольота на околиці Слов’янська, його захопили і засудили до страти.

Юкова згодом звільнили і він продовжив свою роботу. Олексій розповів, що росіяни часто залишали їх працювати у спокої. Однак іноді відкривали вогонь по збирачам тіл. Вони часто потрапляли під обстріл; зрештою, на фронті різні командири. Не можна завжди покладатися на слова російських офіцерів.

5 серпня 2026 року Олексій підірвався на міні під час виконання завдання у лісистій місцевості неподалік села Шандрихолів у Лиманському муніципалітеті на північному сході України. Йому було 40 років. З початку російського вторгнення у лютому 2022 року він та його люди врятували близько 3000 осіб з обох боків фронту.

«Ті, хто пережив війну і відчув її наслідки, ставляться до нас із повагою. Інші не розуміють, що ми робимо», – наголошував Олексій.

Сотні людей прийшли на похорон Олексія 8 серпня 2026 року, щоб віддати шану людині, яка подарувала багатьом родинам загиблих військових душевний спокій, як на майдані Незалежності, так і в соборі Святого Володимира. Після того, як петиція набрала понад 25 000 голосів, президент України нагородив Олексія Юкова орденом Героя України (посмертно).

«Його смерть — непоправна втрата для Слов’янська, Донецької області та всієї України. Нехай його пам’ять буде назавжди вшанована та збережена. Олександр не ризикував життям заради чужих життів. Він ризикував життям, щоб відновити ім’я, мир і пам’ять про полеглих, і подарував багатьом сім’ям втіху останнього прощання», — зазначив Вадим Лях, голова військово-цивільної адміністрації Слов’янська.