Як батальйон «Братство» сміливо захоплює у полон російських окупантів біля Каховського водосховища

Російські війська намагаються прокласти шлях через величезну і зарослу чагарниками улоговину Каховського водосховища, яка утворилася після підриву греблі у 2023 році, тоді як українські воїни полюють на них у безпосередній близькості і захоплюють у полон

Військові описують це місце як густі джунґлі, де панує задушлива спека й кишать комарі, а ворога — чи навіть власного побратима — неможливо розгледіти, навіть якщо той перебуває лише за три метри. Колись це було одне з найбільших водосховищ — широка водойма, яка розливалася у пониззі Дніпра на півдні України. Відколи три роки тому російська армія підірвала Каховську греблю й вода зійшла, колишнє ложе водосховища перетворилося на хащі очерету, чагарників та верболозу. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Така сувора місцевість нині стала лінією фронту між російською та українською арміями: дрони не можуть пробитися крізь густі високі зарості, тож солдати полюють одне на одного пішки, ведучи смертельну гру у «кішки-мишки».

Російські військові намагаються прокласти стежки до своєї головної цілі — міста Запоріжжя, розташованого на північному березі колишнього водосховища, — тоді як українські солдати чатують на них у засідках.

«Тут усе непрозоро й складно, легко втратити орієнтацію, а ситуація — дуже небезпечна. Чотири роки тому я приєднався до батальйону «Братство», аби висвітлити переправу бійців через Дніпро човнами для розвідки та атаки на російські позиції на південному березі. Цього літа мене знову запросили спостерігати за їхніми діями — з підземного командного пункту, — поки вони вели бій зовсім іншого характеру на зарослому дні колишнього водосховища», — розповідає командир операції із позивним «Дивізія» після завершення ранкового завдання.

За словами Олексія Середюка, командира батальйону «Братство», тепер, коли заплави колишнього водосховища пересохли, а густе літнє листя забезпечує надійне укриття, російські війська намагаються просуватися через цю територію.

Це черговий етап запеклої чотирирічної боротьби за Запоріжжя, населення якого до війни становило 750 000 осіб. Влітку 2025 року російські війська просунулися на відстань близько 32 км від центру міста. Проте останніми місяцями українським підрозділам — насамперед силам воєнної розвідки, таким як батальйон «Братство», — вдалося відтіснити ворога.

Батальйон «Братство» повернувся в цей район взимку; бійці пішки пробиралися крізь очерет заввишки у людський зріст, розвідуючи місцевість у пошуках шляхів для прориву російських ліній оборони.

У грудні 2025 року розвідувальна група «Братства» натрапила на російські підрозділи, що облаштували позиції на скелястому виступі — колишньому острові, який колись височів над водами водосховища. У ході бойового зіткнення українські бійці ліквідували чотирьох російських солдатів і взяли у полон ще двох. За словами Середюка, такі вилазки дозволяли збирати розвідувальні дані про плани Москви.

«Вони намагаються взяти під контроль усе водосховище. По-перше, щоб діяти там самим. По-друге, щоб дістатися протилежного берега», – пояснив командир батальйону «Братство».

Військовослужбовці, які брали участь у боях у цьому районі, розповіли, що російське командування перекинуло сотні солдатів безпосередньо на територію водосховища, довжина якого сягає близько 96 км, а ширина — 24 км.

«Вони вже все туди доправили, облаштували спостережні пункти та плацдарми для зосередження військ — саме те, що їм і потрібно було зробити. Ми шукаємо їх, а вони шукають нас», — зазначив Середюк.

«Дивізія» порівняв російську логістичну операцію зі «стежкою Хо Ші Міна» часів війни у В’єтнамі, яка слугувала життєво важливою артерією, що під прикриттям джунґлів дозволяла В’єтконгу переміщувати зброю, припаси та особовий склад.

Як полюбляють наголошувати бійці «Братства», територія водосховища — це стихія піхоти.

«У цих очеретах усе нагадує війну старого зразка — як на початку повномасштабного вторгнення: прямі бойові зіткнення. Щойно заходиш у лісосмугу — і тебе вже не видно», — розповів командир відділення з позивним «Апач» після повернення із двотижневої операції в районі Каховського водосховища.

В Україні безпілотники докорінно змінили характер бойових дій, дозволяючи операторам вести значну частину бою дистанційно, перебуваючи в укриттях. Однак, за словами командирів і бійців, їхня ефективність виявилася обмеженою в умовах густої рослинності Каховського водосховища.

«Бувало, що ми витрачали три дні на пошуки одного з наших бійців — не кажучи вже про ворожих солдатів», — каже Середюк.

Батальйон «Братство» використовує дрони переважно для допоміжних завдань: доставки припасів, а іноді й скидання вибухівки у певному районі, щоб загнати російських солдатів у засідку.

Труднощі, з якими стикається батальйон «Братство», намагаючись відстежити навіть власних бійців, яскраво проявилися одного із нещодавніх ранків. Підрозділ готувався вийти з території водосховища, щоб доправити на базу полоненого росіянина. З командного пункту командир операції попросив бійців вийти з-під дерев, аби оператор дрона міг відстежувати їхнє пересування.

З’явилися чотири постаті; одна з них помахала рукою. Потім вони знову зникли серед дерев. Єдиною ознакою їхнього руху було легке коливання верхівок дерев.

Протягом кількох годин групу можна було помітити лише тоді, коли вона перетинала ділянку піску й чагарників або пробиралася крізь зарості трави заввишки по пояс.

Український підрозділ двічі натрапляв на російських солдатів і вступав із ними в бій. Під час першої зустрічі вони натрапили на двох російських солдатів, які сиділи у кущах і курили. Один із росіян потягнувся до зброї — тоді український боєць, що йшов попереду, відкрив вогонь і вбив його. Другий росіянин висмикнув чеку із гранати, але після кількох напружених хвилин українцям вдалося вмовити його вставити її назад.

Його взяли в полон, і протягом трьох днів він ішов лісом разом із ними до їхньої бази. Дорогою вони натрапили ще на двох російських солдатів, які ледь вирізнялися серед дерев, наче тіні. На відео з нагрудної камери «Апача» видно, як він відкриває вогонь, а потім пригинається, коли кулі свистять поміж молодими деревами.

Він відповзав назад, тягнучи за собою полоненого.

«Ми почали відступати, бо контакт із ворогом був надто близьким. Це було дуже небезпечно»», – підкреслив «Апач».

Згодом вони знайшли тіло одного загиблого російського солдата, але другому стрільцю вдалося втекти.

Через два дні підрозділ, переповнений емоціями після операції, повернувся на базу разом із полоненим.

За словами «Апача», чимало російських військових, схоже, намагалися не привертати до себе уваги.

«Їхнє завдання — сидіти, слухати й передавати інформацію. Вони не виглядають вмотивованими стріляти чи вступати в бій», – стверджує «Апач».

Величезна кількість росіян загинула під час численних спроб відновити контроль над селом Приморське та іншими населеними пунктами на південь від Запоріжжя, і їхні тіла так і залишилися лежати на землі.

Україні значною мірою вдалося стримати російські атаки протягом весни й літа 2026 року, однак Київ уже готується до нових наступів на тлі повідомлень про те, що Росія планує призвати сотні тисяч новобранців у межах нової хвилі мобілізації.

Середюк і начальник відділу планування — офіцер із позивним «Чорний» — є ветеранами численних боїв у різних куточках України. За словами Середюка, останніми місяцями серед російських збройних сил їм траплялися й дуже вправні бійці.

Утім, «Чорний» зазначив, що загальний рівень підготовки солдатів російської армії знизився, і більшість військ, які зараз беруть участь у бойових діях, — це недосвідчені новобранці.

«Чорний» додав, що з весни 2026 року російські солдати здаються у полон частіше, ніж у попередні місяці. Отримана ним розвідувальна інформація свідчить не лише про те, що ці російські солдати мають менший бойовий досвід, але й про те, що в російських лавах поширюються відомості про належне поводження з полоненими в Україні — всупереч твердженням Москви, яка переконувала солдатів, що їх катуватимуть або вбиватимуть.

«Багато людей повертаються з полону й розповідають, яким він є насправді та якою є реальна ситуація», — наголосив «Чорний».

У районі Каховського водосховища ще однією причиною здатися у полон, схоже, став страх перед тим, що на російських окупантів полюватимуть у заростях очерету. За словами Чорного, деякі російські солдати, дислоковані на території колишнього водосховища, виявляли ознаки паніки через зникнення своїх побратимів.

Середюк відвідав двох російських полонених, яких утримував батальйон, аби передати їм послання — він сподівався, що вони заберуть його із собою, коли зрештою вийдуть на волю.

Він сказав їм, що «Братство» — це православний християнський батальйон, який шанобливо ставиться до полонених, і що йому боляче бачити, як на полі бою гине стільки росіян.