Легітимність влади не зміцниться, якщо її буде обрано внаслідок виборів, які визнають незаконними з погляду національного законодавства, неповноцінними через обмеження кола виборців і такими, що можуть зазнати маніпуляцій з боку зовнішніх сил

Нещодавній заклик колишнього міністра оборони України Михайла Федорова до проведення нових загальнонаціональних виборів — які стали б першими в країні з 2019 року — відновив дискусію про те, чи можливо провести легітимне голосування в умовах війни. Про це йдеться в авторській колонці Дерека Стенфорда Гатчесона, професора політології в Університеті Мальме (Швеція) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

За звичайних обставин парламентські вибори в Україні мали б відбутися у жовтні 2023 року, а президентські вибори у березні 2024 року. Але обставини, звісно, ​​далекі від звичайних.

Майже 20% території України окуповані російськими військами, мільйони людей стали вимушеними переселенцями, а громадяни по всій країні щодня зазнають ракетних ударів і атак безпілотників.

Аргумент Федорова полягає в тому, що Україна — це вільна європейська держава, яка бореться за захист демократії. Він стверджує: не російський президент Володимир Путін має вирішувати, коли українці обиратимуть своїх лідерів.

На перший погляд, цей аргумент здається простим. Головна відмінність демократії від автократії полягає в тому, що лідери справді підзвітні виборцям і періодично постають перед ними на відкритих, вільних і чесних виборах. Але чи справді все так просто?

Аргумент Федорова знову розпалив дискусію, що перегукується з тезами, які регулярно озвучує Путін, ставлячи під сумнів подальшу легітимність президента України Володимира Зеленського. Президент США Дональд Трамп також заявляв, що Україна «використовує війну, щоб не проводити вибори».

Однак у міжнародній практиці відкладення виборів під час нападу на країну не є чимось незвичним. Перенесення виборів у надзвичайних ситуаціях до моменту, коли їх можна буде провести з дотриманням усіх демократичних норм, іноді може бути виправданим з демократичної точки зору. Наприклад, під час Другої світової війни Велика Британія відклала вибори, заплановані на 1940 рік, до 1945-го, зосередившись на подоланні загрози самій демократії з боку нацистської Німеччини.

Конституція України проголошує, що найважливішим завданням держави є захист суверенітету й територіальної цілісності країни. За словами Зеленського, саме це опинилося б під загрозою в разі проведення виборів зараз.

Існує три основні аргументи проти проведення виборів під час війни.

По-перше, вибори мали б хитке правове підґрунтя. Стаття 83 Конституції України автоматично продовжує строк повноважень парламенту в умовах воєнного стану. Стаття 19(1) Закону «Про правовий режим воєнного стану» також забороняє проведення президентських, парламентських і місцевих виборів у воєнний час.

Будь-які вибори, проведені всупереч цим положенням, майже напевно були б оскаржені стороною, що програла, як незаконні. Попри інсинуації Путіна й Трампа, мандати Зеленського та чинного парламенту залишаються цілком легітимними.

По-друге, як зазначала Рада Європи у 2022 році, сумнівно, що Україна наразі змогла б провести вибори, які відповідали б національним і міжнародним демократичним стандартам. Це зумовлено не відсутністю бажання, а самою війною.

Для проведення виборів потрібні належна інфраструктура, точні списки виборців, чітко визначений склад електорату й територіальні межі, чесна конкуренція, а також реальні можливості голосувати й балотуватися. Забезпечити все це в умовах повномасштабного вторгнення вкрай складно.

З огляду на те, що мільйони громадян стали внутрішньо переміщеними особами або виїхали за кордон, а українці на окупованих Росією територіях не можуть голосувати (і в багатьох випадках РФ примусово позбавила їх українського громадянства), скласти точні списки виборців було б важко. Сам процес голосування також був би складним завданням, оскільки близько чверті виборчих дільниць і розташованих поруч громадських будівель зазнали пошкоджень.

Українці, які проживають за кордоном, також можуть стикнутися із труднощами як при голосуванні, так і при балотуванні на виборах. Для багатьох військовослужбовців це також було б складним завданням, оскільки вони не змогли б залишити лінію фронту. Вирішення цих питань у справедливий і пропорційний спосіб потребувало б часу.

По-третє, проведення виборів вимагало б від українців перенаправити політичну енергію, а також економічні й військові ресурси з боротьби за виживання держави на забезпечення безпеки виборчого процесу.

Однією з цілей Росії у війні є усунення українського уряду від влади. Малоймовірно, що вона пасивно спостерігатиме за перебігом виборів. Росія щодня випускає по Україні сотні ракет і дронів, які можуть бути спрямовані на виборчі дільниці чи передвиборчі заходи. Це унеможливлює проведення справді відкритої виборчої кампанії та гарантування безпеки кандидатів і виборців.

Також існує висока ймовірність того, що Росія намагатиметься вплинути на виборчий процес в Україні через дезінформацію, пропаганду та приховану підтримку певних кандидатів — як вона це вже робила в інших сусідніх країнах.

Напередодні виборів 2025 року президентка Молдови Майя Санду попередила про операцію з втручання у голосування, яку підтримувала Росія. Вона включала залучення православних священників для схиляння виборців до підтримки проросійських політичних сил, а також масштабні маніпуляції алгоритмами у TikTok. Зрештою, на виборах перемогла правляча проєвропейська партія Молдови — «Дія і солідарність».

Може здатися парадоксальним, але українська демократія на цьому етапі може бути сильнішою без виборів. Після заяви Федорова серед усіх політичних сил України склався широкий консенсус: легітимність влади не зміцниться, якщо її буде обрано внаслідок виборів, які визнають незаконними з погляду національного законодавства, неповноцінними через обмеження кола виборців і такими, що можуть зазнати маніпуляцій з боку зовнішніх сил.