Індійські вчені пояснили, як Україна та Іран за рахунок асиметрії ефективно воюють проти Росії та США

Поточна російсько-українська війна та нещодавнє протистояння між США, Ізраїлем та Іраном мають спільну рису — елемент асиметрії між ворогуючими сторонами. Загальноприйняте уявлення передбачає, що слабша сторона вдається до нестандартної тактики, аби досягти стратегічного ефекту та завадити реалізації політичних цілей сильнішого супротивника; це дозволяє нівелювати перевагу ворога, попри постійні втрати на полі бою. У цьому контексті і Україна, і Іран наразі демонструють оптимальний рівень адаптації та здатності вчитися, а також рішучість боротися з військово сильнішими супротивниками. Про це йдеться в аналітичній публікації Рахула Равата, наукового асистента Програми стратегічних досліджень у фонді Observer Research Foundation та Саміра Патіла, директора Центру безпеки, стратегії і технологій фонду Observer Research Foundation в Індії на сторінках американського видання Small Wars Journal, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Приклади Ірану та України доводять, що сама лише військова міць не може бути єдиним критерієм чи основою для перемоги у війні. У стратегіях ведення бойових дій обох країн чітко простежуються три ключові аспекти асиметрії: нерівність матеріальних і політичних витрат у процесі примусу; використання особливостей місцевості і технологій для формування тактики; а також заходи поза межами поля бою для впливу на стратегічні результати. Зрештою, саме створення важелів впливу на сильнішого супротивника стає визначальним чинником асиметричної стратегії. Створені слабшою стороною важелі впливу сприяють досягненню політичної перемоги над сильнішим опонентом, виявляючи розрив між цілями, визначеними до початку війни, та реаліями післявоєнного періоду.

Нав’язування нерівних витрат у процесі примусу

Використання безпілотників, баражуючих боєприпасів і ракет відіграє вирішальну роль в ураженні інфраструктури супротивника. Завдяки налагодженню дешевого виробництва безпілотників, Україна та Іран отримали змогу застосовувати масовані удари проти систем протиповітряної оборони Росії та союзників США на Близькому Сході відповідно. Як наслідок, Київ і Тегеран змогли здійснювати примусовий вплив, змінюючи розрахунки супротивника щодо ухвалення рішень — передусім завдяки можливостям безпілотників і ракет, здатних вражати цілі глибоко в тилу ворога. Водночас стійкість України перед російськими атаками не дозволила Росії перетворити перевагу на полі бою на політичний успіх. Київ не капітулював і продовжує завдавати ударів безпілотниками по великих російських містах, відкидаючи при цьому політичні вимоги Москви. Зі свого боку, Іран застосував механізм примусу другого порядку щодо американських посадовців, атакуючи такі об’єкти, як авіабаза Ель-Удейд у Катарі, штаб П’ятого флоту США в Бахрейні, аеропорти в Дубаї та Кувейті, а також комплекс із видобутку та переробки скрапленого природного газу (СПГ) у Рас-Лаффані (Катар).

Місцевість, тактика й технології

Для подолання матеріальної асиметрії у протистоянні з російськими військами Україна використовує безпілотні надводні апарати, наземні ракетні удари та кібератаки. Насамперед Україна застосувала стратегію асиметричної адаптації на морі, імітуючи тактику обмеження доступу (A2/AD) за допомогою безпілотників і ракет для ураження російської військово-морської інфраструктури, тим самим створюючи для Росії умови, в яких контроль над морським простором стає складним і ризикованим завданням. Іран використав особливості свого географічного положення для встановлення стратегічної блокади Ормузької протоки, прагнучи спровокувати горизонтальну ескалацію у відповідь на вертикальну ескалацію, пов’язану з військовою реакцією США.

Горизонтальна ескалація з боку Ірану полягала в атаках на об’єкти союзників США на Близькому Сході. Вертикальна ескалація передбачала підвищення ставок шляхом ударів по енергетичній інфраструктурі країн Перської затоки, що збільшувало витрати для Сполучених Штатів. Тегеран значною мірою стримав ворожі військово-морські сили від наближення до Ормузької протоки завдяки розгортанню морських мін і зосередженню потужних вогневих засобів. У підсумку, перебої у постачанні нафти й газу створили напруженість для регіональних гравців та союзників США в Європі й Індо-Тихоокеанському регіоні. Стратегія Ірану, яка передбачає як вертикальну, так і горизонтальну ескалацію, вплинула на американських політиків, змінивши їхні розрахунки стосовно співвідношення витрат і вигод від продовження конфлікту протягом тривалого часу.

За межами ефектів поля бою

Блокада Ормузької протоки Іраном перемістила центр тяжіння за межі поля бою, аби спричинити примусовий ефект у вигляді матеріальних і психологічних витрат для США та їхніх союзників через порушення економічних та енергетичних ланцюгів постачання. Крім того, розпорошення Іраном своїх стратегічних активів, включаючи приблизно 440 кг 60-відсоткового збагаченого урану, військові командні центри та боєприпаси, допомогло підтримувати його кампанії проти американських військ, позбавляючи Вашингтон чіткого відчуття перемоги.

Україна також використала інформаційний простір і доступ до західної спільноти, аби побудувати свою позицію проти російської анексії Криму та вторгнення в Україну. Ці інформаційні кампанії також добре проявились у посиленні наземних атак російської армії та ядерної загрози європейській безпеці. Як наслідок, європейські країни були схильні надавати військову допомогу для зміцнення України та власного захисту від Росії.

У сукупності ці заходи допомогли компенсувати військову перевагу США та Росії над Іраном та Україною. Елемент асиметрії перемістився з домінуючого військового поля бою у багатогранну кампанію державного управління, насамперед в економічній і політичній сферах. Іран змусив США через націлювання на своїх союзників на Близькому Сході та блокування Ормузької протоки перервати ланцюжки поставок нафти та газу. Україна стала опорою колективної політичної та військової волі Заходу проти кидання виклику Росії, що обмежує ймовірні варіанти Москви.

Висновок

Асиметрія винагороджує слабшу сторону, якщо вона здатна організувати можливості, місцевість і політичні цілі за допомогою способу ведення війни, який створює ефекти за межами поля бою. Структурна умова асиметрії влади підсилює існуючу раніше аномалію в теорії та веденні війни — аномалія полягає в тому, що лише перевага в можливостях не може гарантувати політичної перемоги. Держави потребують не лише стратегічного, але й інноваційного підходу, аби прийняти та розробити контрзаходи проти асиметричного підходу з боку добре організованого та матеріально слабшого супротивника. В асиметричних військових конфліктах слабша сторона може досягти політичної перемоги над сильнішою стороною навіть із військового глухого кута чи поразки.

Більше того, уроки стосовно детермінізму, зосередженого на можливостях, обмеженому масштабі поля бою та виснаженні від тривалої війни у контексті асиметричної війни, залишаються квінтесенцією. Тому у військовому конфлікті найбільше значення має зламати волю опонента та накласти як політичні, так і психологічні витрати на супротивника. У такому випадку ключовим стає стратегічний підхід, який позначається чотирма елементами: адаптацією, гнучкістю, інноваціями та збільшенням виробництва. Ці елементи повинні виходити за рамки технологічних і матеріальних можливостей, аби прийняти більш цілісний і реалістичний підхід до планування та ведення війни.