Даніель Саґрадов вирішив поступово відмовлятись від російської мови у знак солідарності з усіма українцями

У 2026 році у великодню неділю мене оточували кілька високих українських ветеранів. Я взагалі приїхав на полігон під Києвом, аби подивитися, як стріляють чоловіки. Але під час перерви розмова раптово перейшла до мене. Для них я, з одного боку, був співвітчизником, оскільки мої батьки теж родом зі сходу України та виховували мене російською мовою. З іншого боку, я був чужинцем, який не розмовляє українською мовою і не виріс на батьківщині своєї родини. Про це йдеться у фельєтоні російськомовного журналіста з України Даніеля Саґрадова на сторінках німецького видання Die Zeit, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Як розпізнати ворога, чи, можливо, навіть шпигуна, коли обидві сторони розмовляють однією мовою? Один із чоловіків, у якого була тільки одна нога, зате неймовірна влучність, показав мені. Він попросив мене вимовити назву традиційного українського білого хліба: «Паляниця». Я намагався щосили, але в мене вийшло щось на кшталт «Полуница».

Очевидно, навіть росіянину, який вивчив українську мову, особливо важко правильно вимовити це тестове слово. Принаймні, так було на початку вторгнення РФ у 2022 році. Але для мене це залишалося проблемою й у 2026 році.

У відеозверненні, опублікованому у серпні 2026 року, колишній міністр оборони України Михайло Федоров заявив, що українська демократія не повинна бути заручником Росії. Він закликав до проведення президентських виборів в Україні, незважаючи на те, що конституція не передбачає їх у воєнний час. Це був крок, який викликав невдоволення багатьох українців, незважаючи на те, що Федоров є одним із найпопулярніших політиків України. Хоча його заява, можливо, була продиктована політичною мотивацією, але вона також наголошує на поточному конфлікті, який мають вирішити всі українці: якою мірою ми дозволяємо Росії впливати на наше самосприйняття та поведінку?

Відповідь Федорова зрозуміла: у жодному разі. Ми не станемо залежними; ми робитимемо те, що хочемо, наприклад, проведемо вибори. І є ще один політик, який тривалий час дотримувався тієї ж точки зору, вважаючи, що ключові внутрішні питання мають вирішуватись усередині країни та шляхом самовизначення. Це був Володимир Зеленський, президент України, який раніше звільнив Федорова.

«Російська мова не є власністю Росії», – заявив Зеленський у 2021 році.

Це означало: розмовляйте, як хочете, не пов’язуйте це особисте рішення з українсько-російськими відносинами. Зеленському довелося зайняти тверду позицію, бо після анексії Криму у 2014 році питання «Яка ваша позиція щодо мови?» стало для українців найважливішим. Багато українців поділяли думку свого президента, який сам виріс, спілкуючись російською мовою на сході країни, і був змушений підтягнути свою українську мову за допомогою репетитора перед вступом на посаду у 2019 році.

Але з 2021 року багато що змінилося. Мільйони українців хочуть викорінити мову агресора зі свого життя після катастрофи, в яку Росія занурила їхню країну у 2022 році. Тепер вони розглядають російську мову як спадщину вічного імперіалізму, який намагався століттями русифікувати народ. Водночас володіння українською мовою розглядається як вираз визвольного патріотизму.

Війна проти власного народу

Великобританія колись мала імперію: заморську сферу впливу, яку вона втратила під час деколонізації. Випадок з Росією інший. Росія була імперією. За царського режиму імперська експансія була тісно пов’язана з формуванням держави та створенням власної ідентичності. Катерині II приписують слова про те, що Росія не мала іншого способу убезпечити свої кордони, крім як розширювати їх. Навіть Володимир Путін, який посилається швидше на російських царів, ніж на більшовиків, у напівжартівливій формі сказав у телепередачі у 2016 році: «Кордони Росії ніде не закінчуються».

У такій величезній імперії мова стає найважливішим маркером національної та геополітичної приналежності. Коли Путін говорить про «єдиний народ», до якого нібито належать росіяни, білоруси та українці, він повертається до царського менталітету, який принижував українців, називаючи їх «малоросами», а українську мову діалектом російської, спотвореним польським впливом. Однак російська та українська — це різні мови, що значно розрізняються за граматикою, лексикою, вимовою та звуковою системою.

Цей менталітет включає уявлення про те, що все українське має бути заборонено, як тільки воно кидає виклик уявній Великій Росії просто своїм існуванням. Згідно з цією логікою, росіянами вважаються тільки ті, хто розмовляє російською мовою. Навіть за Олександра II ця ідея виявлялася у державних заборонах та обмеженнях на використання української мови та українських публікацій.

Сьогодні Путін застосовує її до окупованих територій України, де забороняють викладання української мови, закривають українські музеї та меморіали та викрадають українських дітей у російські родини — з метою стерти їхню українську ідентичність. Водночас, деякі відомі ведучі та коментатори російського державного телебачення закликають до знищення мільйонів українців, які опираються перевихованню, наприклад, шляхом утоплення чи підпалу.

Російський імперіалізм таким чином прославляє напад на Україну як моральний обов’язок – начебто в ім’я права на самовизначення тих людей, яких Путін та його прихильники оголошують росіянами. Після того, як ці люди раптово опинилися за межами Росії після розпаду Радянського Союзу, імперіалістична логіка диктувала, що їх не можна просто так привезти до РФ. Росія мала прийти до них – заради їхньої безпеки.

Парадокс очевидний на південному сході України: багато з тих, до кого апелює ця захисна логіка, живуть там – мільйони українців, які говорять російською мовою. І саме там особливо велика кількість людей стає жертвою російських солдатів з їхніми авіабомбами, безпілотниками та ракетами. Багато хто із загиблих українців, ймовірно, промовив свої останні слова російською мовою.

Російська мова не заборонена

Молода жінка, яку я відвідав у Києві у 2025 році для підготовки репортажу, сказала те, що я пізніше почув у багатьох інших розмовах: «Путін зруйнував нашу країну і відібрав у мене чоловіка, чому я повинна дозволити йому відібрати у мене мову?» А чудова музика, література, які сформували моє дитинство? На відміну від багатьох своїх співгромадян, вона вирішила не перемикатися з російської на українську мову у повсякденному житті.

Хоча моя сім’я приїхала до Німеччини з України, моя рідна мова – російська. Як і у випадку з молодою жінкою та Зеленським, у нашій квартирі звучали імена російських класиків – Достоєвського, Пушкіна і Толстого, а не українських національних поетів, таких як Тарас Шевченко чи Іван Франко. Мої батьки родом зі східного регіону України, де багато українців виросли, спілкуючись російською, а українську мову вивчали лише у школі. Регіон, де російська мова вже була рушійним чинником соціальної мобільності за часів царів, а правління Габсбургів на території заходу України сприяло розвитку української культури та еліти. У Німеччині мені ніколи не спадало на думку вивчити українську мову: я ніколи не жив у цій країні і не обирався її президентом.

Напередодні свого візиту в Україну, я прочитав у деяких німецьких ЗМІ, а також у проросійських групах у соцмережах, що мені там треба бути обережним через жорстку русофобію. Російськомовні люди, які є етнічними росіянами згідно з імперіалістичною концепцією «Русского мира», піддаються дискримінації. Натомість я знайшов: політиків, солдатів, священнослужителів, офіціантів, водіїв автобусів, студентів, які розмовляли російською мовою. У центрі Києва, на сході під Харковом, на березі Чорного моря в Одесі та на півдні Миколаєва. Не лише заради себе, але й одне для одного.

У масштабах усієї країни українська мова завжди була єдиною державною мовою з моменту здобуття незалежності. Однак закон 2012 року надав російській мові – квазіофіційний статус. Після анексії Криму український уряд ухвалив низку законів, спрямованих на зміцнення української мови.

По-перше, у 2018 році було скасовано Закон про регіональні мови, тобто російська мова більше не може використовуватися як офіційна в регіональних органах влади. Проте Конституція України продовжує гарантувати «вільний розвиток, використання та захист» російської мови.

По-друге, діалоги російською мовою в українських фільмах, як правило, мають супроводжуватись українськими субтитрами. Часто їх навіть дублюють українською мовою, навіть якщо оригінальні репліки вимовляли російськомовні українці.

І по-третє, постачальникам послуг, наприклад, у ресторанному бізнесі, рекомендується розпочинати розмову з клієнтами українською мовою. Але як тільки я просив зробити замовлення англійською чи російською мовою, купуючи каву або хот-дог, чи просто починав говорити російською, співрозмовник майже завжди з радістю перемикався на російську.

Що робити, коли мова ворога — це та сама мова, якою ти вперше сказав слова – «мама» і «тато»? Мова, якою ти запросив своє перше кохання до морозива? «Нічого», — відповів мені один із ветеранів на київському стрільбищі. Хоча інші українці, які самі не воюють, звинувачують його у недостатньому патріотизмі через це.

Ця людина не була винятком. Багато солдатів і ветеранів, яких я зустрічав на сході України, навіть завзяті націоналісти, виросли двомовними і говорили переважно російською мовою. Хоча ті, хто поводився з ними як із військовополоненими, робили це російською мовою. Перехоплені телефонні розмови їхніх ворогів, які обговорювали зґвалтування та розстріли українських мирних жителів, були записані російською мовою.

Путін просуває українську мову як ніхто інший

За кілька місяців після зустрічі з київськими ветеранами я зустрівся з прес-секретарем на пшеничному полі під Одесою. Це була спекотна липнева ніч. Він відвів мене до своїх товаришів, національних гвардійців, які збивали російські безпілотники над Одесою. Усі були виснажені. У липні 2026 року було зафіксовано найбільшу кількість жертв серед українського цивільного населення з травня 2022 року, в основному через сотні балістичних ракет, якими Росія атакувала українські міста вночі.

Я знімав солдатів за роботою. Вони розмовляли, в основному, російською, іноді суржиком – суміш російської та української мов.  Але коли працювала камера, людям доводилося говорити українською мовою — щоб підтримувати імідж єдиної країни. Наступного дня я прочитав, що Зеленський, який зараз розмовляє російською значно менше, ніж на початку свого президентського терміну, випадково випалив свою рідну мову під час прес-конференції. Я також бачив тригодинне інтерв’ю, взяте американцем Лексом Фрідманом, у якому президент України час від часу перемикався на російську мову.

Побачивши його таким, я знову відчув себе дитиною. Зрештою, я виріс на російськомовному Зеленському, який постійно з’являвся на російському телебаченні, навіть у Німеччині. Як комік, він та його комедійна трупа «Квартал 95» мали такий великий успіх у РФ, що, навіть переїхали заради цього до Москви. Він був артистом, який у грудні 2013 року — до того часу, як почалася революція на Майдані у Києві — навіть вів відому новорічну програму на російському державному телебаченні, в оточенні людей, які тепер хочуть його смерті.

І прогулянка Одесою влітку, традиційно російськомовному місту, пробудила в мені почуття приналежності. Можливо, це кітч політики ідентичності. Тим не менш, було чудово чути навколо себе так багато російської мови та мати можливість говорити рідною мовою. Я навіть міг читати повідомлення у Telegram, які попереджають про російські атаки на місто, російською мовою, замість того, щоб, як завжди, користуватися перекладачем.

Я хочу надалі говорити своєю рідною мовою. Деякі українські знайомі, представники молодої, ліберальної та освіченої культурної еліти, обурюватимуться тим, що через 4,5 роки після повномасштабного вторгнення я ще користуюсь російською мовою. Моє бажання говорити рідною мовою на батьківщині моїх батьків вони вважають застарілим, егоїстичним, навіть образливим.

«Історія наших сімей не належить Достоєвському, Пушкіну чи Толстому, — якось сказала мені моя колега-кореспондент з України, з якою я провів багато годин на українських путівцях. — Це радше історія царського придушення української культури та мови. А також історія українських письменників та інтелектуалів, убитих у Радянському Союзі. Більше того, російська культура так високо цінується в українському поколінні моїх батьків лише тому, що в них її забрали. Тому тепер ми маємо відродити те, що було стерто».

Тільки російська атака змусила мою українську колегу замислитись про все це. Зрештою, вона вирішила ніколи більше не говорити російською мовою. Саме Росія зробила цю мову питанням національного суверенітету та безпеки України для її громадян.

Путін, мабуть, обрав найхибніший шлях: з 2022 року російськомовні українці, яких він не вбив, добровільно відмовляються від мови, яку, як він стверджує, захищає. Соцопитування свідчать, що 71% українців почали частіше говорити українською мовою у перший рік після повномасштабного вторгнення РФ.

Я б хотів надалі говорити своєю рідною мовою, російською. Ніхто в Україні мені цього ніколи не забороняв. Але оскільки багато людей на моїй історичній батьківщині вирішили відмовитися від своєї рідної мови, то мені також доведеться вивчити українську мову. Для цього навіть не знадобились Зеленський, закони чи мовні заборони. Путіна було достатньо.