Національна поліція відмовилася від практики розгляду кожної диверсії як окремого злочину й почала ліквідовувати саму систему, яка їх генерує. Це передбачає виявлення та нейтралізацію вербувальників і кураторів, а також руйнування логістичних мереж, через які передавалися кошти та вибухові пристрої

Звичайний вечір в українському місті. Військовослужбовець, який перебуває на ротації, знайомиться у мобільнмоу застосунку із жінкою. Вона привітна, уважна, швидко відповідає на повідомлення. За кілька днів між ними виникає довіра. Вона пропонує місце для зустрічі. Військовий не здогадується, що цей профіль веде російський куратор, фотографії вкрадені, а місце зустрічі обрали ще до відправлення першого повідомлення — адже там уже закладено вибухівку. Це побачення — пастка. Про це йдеться в авторській колонці Андрія Нєбітова, заступника голови Національної поліції України та Клари Калудерович, співзасновниці та генеральної директорки некомерційної організації Mental Health Global на сторінках Atlantic Council, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Це не вигаданий сценарій. Це задокументована російська тактика, яка застосовується в Україні. Такі пастки є частиною російської цифрової кампанії, яка реалізується через месенджери, сайти із пошуку роботи, онлайн-маркетплейси, соціальні мережі та дедалі частіше — через дітей.

Про війну в Україні зазвичай розповідають мовою традиційних бойових дій, зосереджуючись на ракетах, безпілотниках, артилерії та лінії фронту. Однак із весни 2024 року Росія веде ще одну кампанію — далеко в тилу. Її зброєю є підпали, диверсії і терористичні акти. Інструментами Росії стають самі українці, яких вербують в інтернеті, ошукують, а потім кидають напризволяще. Мета цих дій — посіяти страх, створити хаос і дестабілізувати державу зсередини.

Завдання протидії цій кампанії значною мірою лягло на плечі Національної поліції України. Статистика говорить сама за себе: у 2025 році кожен другий теракт, спланований російськими спецслужбами, було відвернено ще до його здійснення. Те, як це вдалося, — історія, яку варто детально вивчити американським посадовцям і керівникам правоохоронних органів.

Російські спецслужби здійснюють вербування через платформи, якими пересічні люди користуються щодня: месенджери, сайти з пошуку роботи, онлайн-маркетплейси, сервіси знайомств і соціальні мережі. Російські агенти часто створюють анонімні акаунти, що маскуються під патріотичні рухи, антивоєнні ініціативи чи проєкти української опозиції. За цією ширмою насправді стоїть російська розвідка. Зазвичай вони обирають своїми цілями людей, які опинилися у складних життєвих обставинах, або тих, хто прагне легкого заробітку.

До завербованих осіб ставляться як до «витратного матеріалу». Щоб не платити своїм виконавцям, російські спецслужби часто перетворюють їх на смертників, які навіть не усвідомлюють своєї ролі. Коли завербована особа із вибухівкою дістається визначеного місця, то пристрій підривають дистанційно — без попередження і без жодних шансів на виживання. Вкрай важливо інформувати про це громадськість, адже успіх цієї схеми тримається саме на необізнаності людей.

Масштаби цієї російської кампанії добре задокументовані. Протягом 2024 року по всій Україні було скоєно 558 підпалів. Поліція затримала 288 осіб (211 чоловіків, 12 жінок і 65 неповнолітніх). Майже всіх їх було завербовано в інтернеті обіцянками швидкого заробітку. Це не вандалізм і не необдумані вчинки молоді. Це зброя війни, створена ворожою державою.

Українська поліція відіграла провідну роль у протидії цій кампанії. У співпраці зі Службою безпеки України поліція відмовилася від практики розгляду кожного підпалу як окремого злочину й почала ліквідовувати саму систему, що їх генерує. Це передбачає виявлення та нейтралізацію вербувальників і кураторів, а також руйнування логістичних мереж, через які передавалися кошти та вибухові пристрої.

Робота з протидії диверсіям зосередилася на цифровому просторі, де відбувається вербування, що дозволило виявляти та нейтралізувати злочинні плани ще на стадії підготовки. Водночас у національних ЗМІ та школах було розгорнуто інформаційну кампанію, яка чітко пояснювала: пропозиція «легких грошей» — це пастка.

Результати є відчутними. У 2025 році поліція попередила 27 терористичних актів на етапі підготовки — до того, як спрацював бодай один вибуховий пристрій. Загалом було зірвано 52 напади, що становить половину всіх запланованих операцій. Кількість підпалів знизилася з 558 випадків у 2024 році до 369 у 2025-му; з них 251 випадок було розкрито, а 243 особи — затримано.

Найбільш показовим є те, що понад 250 українських дітей самостійно звернулися до поліції, аби повідомити про спроби вербування. Також зросла кількість повідомлень від громадян про підозрілі предмети та осіб, що допомагає правоохоронцям втручатися у ситуацію ще до того, як напад перейде у фазу реалізації. Саме населення стало частиною системи виявлення загроз.

Кампанія Росії була спрямована безпосередньо проти поліції, адже саме вона стоїть на захисті держави від тих, хто прагне її зруйнувати. У 2025 році було зафіксовано 12 злочинів проти працівників поліції. На Рівненщині заміноване таксі спрямували на відділок поліції, однак вибуховий пристрій спрацював ще до того, як автомобіль дістався цілі. На Одещині завербована жінка занесла сумку зі саморобним вибуховим пристроєм до адміністративної будівлі поліції: внаслідок вибуху постраждали троє правоохоронців, а сама жінка загинула. В іншому випадку поліцейські, які виїхали на виклик про виявлення тіла у покинутій будівлі, потрапили у засідку, але залишилися неушкодженими. Тепер хибний виклик став для ворога потенційною зброєю, тому кожен виїзд на місце події планується з урахуванням цих ризиків.

Найбільш тривожним аспектом цієї російської кампанії є вік завербованих осіб — серед них є підлітки віком від 13 років. У 2025 році поліція затримала 69 неповнолітніх за діяльність, пов’язану із диверсіями. На Одещині співробітники кримінальної поліції викрили матір і доньку, які за гроші підпалювали об’єкти критичної інфраструктури і транспортні засоби, які належали українським військовослужбовцям. Російські агенти спершу вийшли на зв’язок із донькою через Telegram. Коли її спроба підпалити залізничну інфраструктуру виявилася невдалою, то вона залучила до цієї схеми матір. Разом вони підпалили автомобіль українського військового.

Для Сполучених Штатів це не лише українська історія. Цифрова інфраструктура, на якій базується ця кампанія, — та сама інфраструктура, яку американці використовують щодня, тоді як сама схема дій є спланованою, відтворюваною та дешевою. Ворожій спецслужбі не потрібно засилати агента через кордон, якщо вона може завербувати особу, яка вже перебуває на місці, — анонімно й за кілька сотень доларів. Україна стала просто тим майданчиком, де цю модель уперше випробували на повну потужність.

П’ять уроків з досвіду України мають пряме застосування. По-перше, головним принципом має стати запобігання. Ситуація в Україні змінилася на краще, коли слідчі перестали розслідувати випадки підпалів ізольовано один від одного й почали виявляти та ліквідовувати мережі вербування, що стояли за ними.

По-друге, цифровий простір є основним місцем злочину. Вербування, отримання завдань і оплата — усе це відбувається онлайн. Здатність відстежувати цей простір є життєво важливою, оскільки вона уможливлює перехоплення злочинних дій ще на етапі планування.

По-третє, комунікація з громадськістю — це оперативний інструмент, а не другорядне завдання. В Україні публічне викриття цієї схеми в національних ЗМІ та під час розмов у навчальних закладах призвело до різкого скорочення кількості потенційних виконавців і спонукало понад 250 дітей добровільно звернутися до правоохоронців. Мовчання грає на руку куратору.

По-четверте, поліцейських та об’єкти поліції варто розглядати як потенційні цілі. Заміновані автомобілі, закладені вибухові пристрої, вербування через романтичні знайомства та хибні виклики, які слугують пастками, — усе це задокументовані тактики ворога. Заходи безпеки, протоколи реагування та підготовка особового складу мають враховувати ці загрози.

П’ятий фактор — це довіра. Модель вербування експлуатує почуття ізоляції, відчаю та образи. Якщо громада — і особливо молодь — готова добровільно звертатися до поліції, це позбавляє ворожу спецслужбу «людського ресурсу». Зазвичай переваги поліцейської діяльності, орієнтованої на громаду, обґрунтовують через призму легітимності. Досвід України дозволяє обґрунтовувати її необхідність мовою контррозвідки.

Для Національної поліції України місія триває. Американські посадовці та керівництво поліції мають вивчити український досвід і діяти відповідним чином. Це означає необхідність формування обізнаності про загрозу ще до появи першого інциденту. Центри обміну інформацією та поліцейські підрозділи повинні бути поінформовані про модель вербування через цифрові платформи, аби перший випадок використання замінованого авто чи хибного виклику сприймався як частина кампанії, а не як поодинока аномалія.

Критично важливо прийняти слідчу доктрину, що ставить викриття мереж на перше місце. Диверсію, вчинену під примусом, варто від самого початку розглядати як організований злочин, що керується російською державою, а головними об’єктами розслідування мають стати вербувальник і логістичний ланцюг. Програми підготовки та службові протоколи повинні враховувати такі інсценовані провокації, як засідки під виглядом звичайних викликів.

Важливим елементом планування заходів із запобігання має стати робота із навчальними закладами. Освітні програми, адаптовані до віку учнів і побудовані на досвіді України, можуть перетворити найбільш вразливу до вербування категорію населення на систему раннього попередження. Довіру громади також варто розглядати як безпековий ресурс, що потребує відповідного вимірювання та забезпечення. Саме завдяки добровільним повідомленням громадян, Україна перейшла від реагування на напади до їхнього запобігання.

Російська кампанія всередині України не досягла своїх цілей. Вона не призвела до порушення громадського порядку й не налаштувала українців проти власної держави. У 2025 році половина запланованих атак так і не відбулася, оскільки поліція зупиняла їх ще до того, як вони переносилися на вулиці. Проте ця модель продовжує існувати попри невдачі. Її реалізація майже нічого не коштує Москві, вона вдосконалюється з кожною спробою, і її можна відтворити практично будь-де.

Сполучені Штати отримали рідкісну перевагу — можливість діяти на випередження: вони мають у своєму розпорядженні детально задокументований сценарій дій супротивника і так само детально задокументовану відповідь на нього. Україна розробляла цю відповідь під ворожим вогнем, тоді як американські правоохоронні органи можуть підготувати власну реакцію у мирний час. Головне — почати діяти до того, як буде заміновано перше таксі, першого офіцера заманять у пастку, а першого підлітка завербують через мобільний застосунок, про який його батьки навіть не чули. Державу, громадян якої неможливо нацькувати одне на одного, неможливо зламати. Такий урок дає нам досвід українського тилу. І цей урок доступний кожному, хто готовий його вивчати.