Шахрайські кол-центри стали в Україні настільки прибутковими, що можуть купувати собі спокій навіть усередині інституцій, покликаних боротися з ними

Українські антикорупційні слідчі полюбляють гучні назви для своїх розслідувань. Найновіше з них називається «Карфаген». На честь міста, яке Сципіон Молодший завоював наприкінці Третьої Пунічної війни й наказав зрівняти із землею. На початку вересня 2026 року детективи НАБУ — українського антикорупційного органу — провели обшуки в Генеральній прокуратурі в Києві. Будівля досі стоїть, але генеральний прокурор Руслан Кравченко подав у відставку. Про це йдеться у спецрепортажі швейцарського видання Neue Zürcher Zeitung, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Операція «Карфаген» спрямована проти організації, якою, за даними слідства, керує високопосадовець прокуратури. Її завдання — забезпечувати захист центрів, які спеціалізуються на телефонному шахрайстві, в обмін на хабарі. Кравченку наразі не висунуто обвинувачень і його не називали підозрюваним; він заперечує будь-яку причетність.

Однак справа «Карфаген» ретроспективно проливає світло на середовище, у якому Олег працював майже чотири роки. 30-річний чоловік, ім’я якого змінено, до літа 2026 року керував одним із таких «офісів» — так в Україні називають центри так званого дистанційного шахрайства, коли злочинці та жертви не зустрічаються особисто. Це одна з найприбутковіших галузей в Україні. Її діяльність коштувала мільйони й швейцарським жертвам.

Холодні дзвінки — гарячі клієнти

Олег розповідає, що до 2022 року жив за рахунок легального бізнесу. Потім Росія напала на Україну, і його справа занепала. Коли йому запропонували відкрити офіс для обману росіян, він погодився.

Кол-центр Олега в Києві починався з 10 людей, а згодом розрісся приблизно до 30 осіб. Організаційна структура нагадувала звичайну компанію: відділ кадрів, IT-фахівці, операційний менеджер, аналітик, служба безпеки. Новачки займалися холодними дзвінками — первинними телефонними контактами без попередньої домовленості. Найкращі переходили до «гарячих клієнтів» — жертв, які вже потрапили на гачок.

Олег наголошує на одному моменті: працівники його центру від самого початку знали, яка робота на них чекає.

«Кожен знав, на що погоджується», — запевняє він.

Уже під час співбесіди кандидатам було зрозуміло, що вони приходять до «офісу», мета якого — обманювати росіян, а не до звичайного кол-центру.

Більшість працівників Олега — молоді й недосвідчені люди.

«Найстрашніше було те, що багатьом із них було лише 18 або 20 років. У такому віці вони заробляли стільки, скільки ніколи не змогли б отримувати на звичайній роботі без особливої кваліфікації», – розповідає Олег.

Методи, якими користувалися телефонні шахраї, могли бути як примітивними, так і витонченими. В одні дні працівники отримували лише список телефонних номерів. В інші, за словами Олега, вони мали бази даних із відомостями про професію, доходи, а іноді навіть залишок коштів на рахунку потенційної жертви.

«Працівники банків передавали нам ці дані безпосередньо», – зізнається Олег.

Трохи декорацій для спецоперації

Сам принцип майже не змінювався.

«Спочатку потрібно створити проблему. Якщо в жертви немає проблеми, у неї немає причин залишатися на телефоні». Наприклад, людина, яка видає себе за банківського працівника, повідомляє про підозрілий переказ. Коли співрозмовник заперечує, що здійснював операцію, йому пояснюють, що тепер його гроші «під загрозою». Якщо людина в це вірила, далі ми могли робити з нею все, що завгодно», – пояснює Олег.

Він бачив, як жертви брали кредити, продавали автомобілі, а іноді навіть квартири. З особливо недовірливими людьми в офісі заходили дуже далеко у постановці: один із працівників грав роль агента ФСБ і з’являвся під час відеоконференції на тлі спеціально підготовлених декорацій.

«Люди справді вірили, що розмовляють із ФСБ», – зазначає Олег.

Женевська організація Global Initiative Against Transnational Organized Crime (GI-TOC) оцінює, що в таких центрах можуть працювати близько 60 000 українців — майже дві третини кількості працівників легального банківського сектору. На піку свого розвитку цей ринок міг приносити до 1 мільярда доларів на місяць.

Браян Лі, керівник Євразійської обсерваторії GI-TOC, наголошує на ще одному чиннику: захисті, яким користуються шахрайські кол-центри в Україні. Центральним елементом цієї моделі є «криша» — покровительство. У дослідженнях, проведених його командою, пояснює Лі, «кримінальні елементи безперешкодно й ефективно взаємодіють із правоохоронними органами, державними посадовцями та приватним сектором».

Це узгоджується зі словами Олега. На запитання, чи мав він контакти з поліцією або спецслужбами, аби забезпечити безперебійну роботу офісу, той відповідає без вагань: «Звичайно. Моя єдина відповідь — звичайно».

Міф про службу батьківщині

У своєму нещодавньому звіті GI-TOC називає суми від 10 000 до 15 000 доларів на місяць за такий захист. Андрій Галич також добре знає цю галузь: колишній поліцейський, який спеціалізується на кіберзлочинності як адвокат, представляє як потерпілих, так і людей, обвинувачених у шахрайстві. На його думку, один із найбільших міфів, що виник після 2022 року, — це міф про «патріотичний офіс»: злочинний, але нібито залучений до підтримки воєнних зусиль.

Олег посилається на цю логіку й стверджує, що його кол-центр ніколи не обманював українців чи європейців. За його словами, значну частину доходів спрямовували на пожертви Збройним силам України.

«За ці російські гроші ми вирішували проблеми наших хлопців на фронті», – стверджує Олег.

Галич бачив такі пожертви, але в зовсім інших обсягах: «0,5%, 1%, 2%. Це були не двозначні відсотки, про які говорили». На його думку, «патріотичний привід насамперед використовували, аби залучати молодих людей і спонукати їх працювати».

Так само перебільшеним є твердження, що українські кол-центри переважно обирали жертв у Росії. Навіть у період, коли ідея «патріотичного шахрайства» була найпоширенішою, GI-TOC повідомляли, що росіяни становили лише 10–15% цільових жертв.

«Можливо, частина цього слугувала прикриттям». У звіті нині перелічено жертв щонайменше у 29 країнах. У процесі посилення заходів проти шахрайства в Росії центри поступово перенесли свою діяльність на Європу та до США», – розповідає дослідник Браян Лі.

Швейцарці — у прицілі шахраїв

Швейцарія також постраждала. Поліцейська мережа Nedik, яка координує боротьбу зі цифровою злочинністю у Швейцарії, спостерігає зростання кількості шахрайств, імовірно пов’язаних з Україною. Конкретні загальнонаціональні цифри вона не розголошує «з тактичних міркувань».

Наскільки часто швейцарці можуть потрапляти у поле зору таких мереж, свідчить кримінальне розслідування, яке бернська влада веде вже кілька років. Чоловіка підозрюють у керуванні кількома кол-центрами в Києві. Лише на одній із платформ, якою він керував, сума збитків, заявлених у Швейцарії, нібито сягнула майже 4 мільйонів франків. У межах міжнародних розслідувань, до яких долучалися й швейцарські органи, в Україні виявили чотири шахрайські кол-центри. Швейцарці, поряд із німцями, були серед основних жертв.

Привертає увагу й походження людей, які забирають гроші: останнім часом у кількох кантонах затримували українців у зв’язку з такими шахрайськими схемами. Як саме працює ця схема, показує випадок у Санкт-Галлені. На початку вересня 2026 року 93-річному чоловікові зателефонував нібито банківський працівник і попросив зняти та передати значну суму грошей.

Згодом поліція затримала 38-річного українця, який, імовірно, забирав ці кошти. У кантоні Ааргау поліція також помічає, що люди, які забирають гроші, дедалі частіше мають українське громадянство. Водночас невідомо, чи отримують вони завдання від кол-центрів в Україні.

Так само незрозуміло, хто стоїть за індустрією шахрайських кол-центрів в Україні. Галич бачив багато випадків, коли успішні працівники телефонних компаній згодом відкривали власні кол-центри. Натомість Лі вбачає ознаки того, що організовані групи керують кол-центрами за франчайзинговою моделлю. На його думку, вони мають менше спільного зі старою мафією в країні.

Галич розрізняє два методи роботи шахрайських кол-центрів в Україні: проти росіян використовують банківське шахрайство, а проти європейців та американців — фальшиві інвестиції, торгівлю валютами й криптовалютами. Маніпуляції можуть тривати роками.

«Мільйони людей у ​​всьому світі, ймовірно, досі не знають, що їх обманули. Вони вважають, що просто втратили гроші на біржі», – наголошує Галич.

Він розповідає про американця, який був переконаний, що одна платформа винна йому 6 мільйонів доларів. Насправді він переказав 1 мільйон; решта 5 мільйонів існували лише на його екрані. Американець звернувся за допомогою до Галича та його співробітників.

«Йому сказали: забудьте про 6 мільйонів. Краще спробуйте повернути той мільйон, який ви справді переказали», – розповідає Галич.

Операція «Карфаген» надала цій індустрії шахрайства політичного виміру, який у Києві вже не можуть ігнорувати. Те, що описують Лі, Галич і Олег, — це галузь, яка стала в Україні настільки прибутковою, що може купувати собі спокій навіть усередині інституцій, покликаних боротися з нею. Принаймні досі.