Наша країна чекає нападу і навіть готова до нього

Такої посухи в Криму не було уже 150 років. Окупований півострів знаходиться на межі екологічної катастрофи, і, можливо, навіть перетнув цю межу. Адже Крим – це не лише пляжі та курорти на Чорному морі, де нестача води не є такою очевидною. Це також безкраї степи, сільськогосподарські угіддя, де кримські татари вирощують рис, кукурудзу та сою. Це також фруктові сади. Власне кажучи, про все це можна сказати в минулому часі, оскільки через дефіцит води збитки для сільського господарства сягають декількох сотень мільйонів доларів. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Polityka, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Проблеми Криму з водою

На офіційному рівні запаси прісної води в Криму оцінюються у 110 мільйонів кубометрів, але, насправді, ці запаси уже знизились до 85 мільйонів кубометрів. Води в Криму ніколи не було занадто багато, хоча власних запасів вистачало на потреби жителів, а питна вода забезпечувалась за рахунок місцевих джерел і водозаборів. Проте, для більш інтенсивної сільськогосподарської, садової та промислової діяльності знайти цю воду було важче. Саме тому в часи правління радянського лідера Микити Хрущова у 1960-х роках було збудовано Північно-Кримський канал. Вода з Дніпра насичувала увесь півострів і ніколи не закінчувалась. Канал мав протяжність у понад 400 км і його стратегічна частина знаходилась у селищі Нова Каховка у Херсонській області.

Проблеми почались після російської анексії Криму у 2014 році. Україна стала жертвою підступного нападу і застосувала наявну на той час зброю: тогочасний президент Петро Порошенко вирішив закрити канал. Він не хотів слухати аргументів тих, хто пропонував продавати воду росіянам за максимально високими цінами. Він тоді твердо сказав: ні. Допоки російські війська окупували українську землю, вона не буде текти через цей канал. Аналогічної позиції дотримується президент Володимир Зеленський, який не веде перемовин на цю тему.

Росіяни вирішували багато проблем, породжених анексією. Вклавши величезні інвестиції, вони збудували міст через Керченську протоку, відкривши доступ на півострів з території Росії. Вони займались енергетикою і зв’язком, а також закінчують будівництво двох нових аеропортів. Проте, вони не могли впоратись із дефіцитом води. Ані технічні досягнення, ані величезні гроші, ані будь-яке бажання не змогли відновити достаток води. Опріснення морської води (лише 0,16% у загальному балансі), будівництво глибоких колодязів чи артезіанської водозабірної системи не є виходом із складної ситуації, а, навпаки, безпосередньо, призводять до іншої екологічної катастрофи – засолення грунтів.

Росіяни візьмуть воду силою?

Путін може вдарити ногою у Кремлі, але вода в Криму не прибуде, дива не буде. Росіяни чимало доклались до цієї катастрофи, збільшивши чисельність населення в Криму, а також кількість солдат та військових об’єктів без будь-яких обмежень та усвідомлення. Вони власноруч підрізали гілку, на якій сидять.

Невже Україна поставила росіян на коліна з допомогою води, а не гармат? І не має наміру здаватись, адже за словами міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, Росії ніхто не допомагатиме вирішувати проблеми в Криму, нехай собі хоч голову відірве. Володимиру Путіну, варто було добре подумати перед тим, як ухвалювати рішення про анексію.

У цій, безперечно, принизливій ситуації для Кремля, не виключено, що росіяни забажають взяти воду силою. Коли Москва вимагає, щоб Україна відновила водопостачання, Київ відповідає, що лише після того, як останній російський солдат залишить Крим. Але ризики силового вирішення проблеми цілком закономірні. Путін ненавидить приниження, і у контексті безмежного правління, він просто не може змиритись з таким розвитком подій.

У вересні в Чорному морі відбудуться навчання «Кавказ-2020». Українці вважають це чудовою нагодою атакувати їх з півдня і захопити Херсонську область, де розташовані шлюзи. А пізніше можна навіть зробити прорив у Придністров’я, по дорозі захопивши Одесу.

Україна готова до атаки

У Києві такий сценарій нікого не дивує. Як нещодавно запевнив заступник начальника Генерального штабу України Олексій Таран, Україна чекає нападу і навіть готова до нього. Збройні сили готуються чинити опір по усій території кордону, оскільки нападу можна чекати з Криму, окупованого Донбасу чи навіть з Білорусі.

Про війну за воду попереджав і командуючий ВМФ, контр-адмірал Олексій Неїжпапа. Якщо в Криму розпочнеться реконструкція Північно-Кримського каналу, це буде сигналом про те, що Москва обрала шлях конфронтації. І цьому доведеться чинити опір. Якщо Росія буде атакувати з Криму, доведеться зіткнутись з наземними, морськими та повітряними операціями. Російські війська залишаються у бойовій готовності, а це означає, що вони здатні до негайного наступу.

Українські військові нагадують, що в Криму дислокується понад 32 тисячі осіб. Берегова оборона складається з двох бригад Нацгвардії та Прикордонної служби. Росія також посилила свої позиції на кордоні в Донбасі, зараз тут уже 87 тисяч військових, 1100 танків, 2600 бойових машин, артилерійські системи для бойових й тактичних балістичних ракет. Таке нагромадження військ дуже важко приховати.

Американці також застерігають від ескалації конфлікту та бачуть зростання активності Росії в Криму та на Донбасі. Про всяк випадок, в межах військової допомоги, Україна отримала американські протитанкові комплекси Javelin, а також погоджено продаж 16 сучасних бойових катерів та іншого озброєння на 600 мільйонів доларів.

Росія не проситиме й не впаде на коліна

Напад на Україну – це реальна загроза? Чесно кажучи, від Путіна можна чекати чого завгодно. Чи хто-небудь чекав агресії у 2014 році? З іншої сторони, йому доведеться брати до уваги різку реакцію Заходу, нові санкції, які послаблюють й без того напружену економіку. Восени передвиборча кампанія США наближатиметься до фіналу, і, можливо, Крим не буде головною турботою для Трампа. А в Києві має бути хаос, щоб полегшити дії росіянам.

Залякування війною – це один із найважливіших елементів російської політики та своєрідна традиція. Страх породжує атмосферу загрози й захисту, відволікає від повсякденних клопотів, економічної ситуації та політичних баталій. Це може бути грою в руках вправних політиків. Втім, це не змінює того факту, що росіяни мають проблему: впасти на коліна і піти? Не в їх стилі, Просити – напевно, також ні. Залишається лише молитись про дощ.