Вони прагнуть дискредитувати Україну в очах міжнародних партнерів і покласти кінець епосі євроатлантичної інтеграції

28 серпня 2020 року Конституційний суд України ухвалив рішення про неконституційність призначення Артема Ситника директором Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) у 2015 році. Керівництво НАБУ назвало це рішення політично вмотивованим, оскільки воно зумовило правову невизначеність Бюро та поставило під сумнів програму реформування в Україні. Активісти у боротьбі з корупцією побоюються, що таке рішення відкриє шлях для багатьох інших аналогічних рішень, які потенційно можуть підірвати євроатлантичну інтеграцію України та пригальмувати прогрес України досягнутий після Революції гідності у 2014 році. Про це йдеться в аналітичній публікації Тетяни Шевчук, юристконсульта Центру протидії корупції на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Згідно з рішенням Конституційного суду, президент Петро Порошенко перевищив свої конституційні повноваження, призначивши 5 років тому Артема Ситника на посаду директора НАБУ. І Порошенко, і його наступник Володимир Зеленський добре усвідомлювали потенційні конституційні проблеми пов’язані з призначенням Ситника, але ані вони, ані парламент не внесли необхідних поправок. Навпаки, це залишалось одним із багатьох юридичних питань, які кидають тінь на роботу НАБУ.

Ситник протягом останніх 5 років протистояв атаці на НАБУ і спробам встановити політичний контроль над інституційно незалежним органом. І в цьому йому допомагала потужна підтримка від важливих міжнародних партнерів України – МВФ, Світового банку та Європейського Союзу, які відстоювали незалежність НАБУ і ставили її основною умовою для продовження співпраці. Ця підтримка на високому рівні віддзеркалювала вагомість НАБУ, як центральної опори антикорупційних реформ, проведених Україною спільно з міжнародною спільнотою від 2014 року.

Після запуску у вересні 2019 року Вищого антикорупційного суду України, тиск на НАБУ посилився, оскільки Бюро продемонструвало власний потенціал антикорупційного органу, який притягує до відповідальності низку високопосадовців. Останнім часом цей пресинг став ще сильнішим після того, як НАБУ відіграло ключову роль у наданні допомоги ФБР для пошуку доказів проти олігарха Ігоря Коломойського, якого в США звинувачують у відмиванні грошей.

Рішення Конституційного суду наприкінці серпня 2020 року було зручним методом підірвати незалежність НАБУ, дозволивши президенту й парламенту уникнути безпосередніх звинувачень щодо політичного втручання. Тим не менш, рішення Конституційного суду тепер створює підстави для внесення поправок у чинне законодавство і може призвести до призначення на посаду директора НАБУ більш надійної людини з політичної точки зору.

Зараз президент Зеленський знаходиться від потужним тиском з метою звільнення Ситника, хоча згідно з Констиуцією, він не має на це повноважень. Згідно Конституції, раціональніше було б, щоб Ситник виконував обов’язки тимчасового директора НАБУ допоки Верховна Рада України не зможе узгодити нову процедуру відбору претендентів на його місце. Очікується, що депутати ухвалять збалансовані правила призначення директора НАБУ, які гарантуватимуть чесну й прозору конкуренцію за участю міжнародних експертів.

Цей епізод – далеко не останній, коли Конституційний суд України звинувачують в ухваленні політично вмотивованих рішень. У 2019 році він підтримав сумнівний указ президента Зеленського про дострокові парламентські вибори. Нещодавні викриття корупції в Окружному адміністративному суді Києва також засвідчили, що Конституційний суд вплинув на скасування у березні 2019 року статті закону щодо незаконного збагачення. Все це ще більше посилює довіру до поширеної в українському громадянському суспільстві критики нещодавнього рішення суду стосовно НАБУ.

Зараз на кону стоїть набагато більше, аніж просто майбутнє НАБУ чи приватні баталії, які влаштовують різноманітні політичні вороги Бюро. Рішення Конституційного суду може стати небезпечним прецедентом, який відкриє шлях для гальмування важливих реформ, здійснених в Україні за останні 6 років. Серед реформаторських законів, які зараз знаходяться під загрозою є відкриття ринку землі та закон про банки, який завадить Ігорю Коломойському відновити право власності на свій націоналізований ПриватБанк.

Ці два закони були необхідними для ухвалення нової програми фінансової підтримки зі сторони МВФ. Зараз вони є лише складовими потужної кампанії з підриву реформ в Україні. Лише за липень-серпень 2020 року Конституційний суд розпочав 5 судових розглядів щодо різноманітних аспектів антикорупційного законодавства України. Більшість цих розглядів були ініційовані народними депутатами з прокремлівських політичних сил та партій, підконтрольних Коломойському.

Така кампанія загрожує загальмувати прогрес у реформах, досягнутий Україною після 2014 року. Її ведуть олігархи спільно з проросійськими політичними силами, які прагнуть зірвати рух України на Захід та повернути її у сферу впливу Росії. Обидві сторони з власних міркувань прагнуть дискредитувати Україну в очах міжнародних партнерів і покласти кінець епосі євроатлантичної інтеграції. Успіх цього нечестивого союзу багато в чому залежить від корупції в українських судах.

Ця ситуація є неприємним нагадуванням про те, що судова система України залишається найслабшою ланкою на шляху країни до реформ. Допоки в Україні не буде справжнього верховенства закону, окремі кроки в правильному напрямку залишуться заручниками недосконалої судової системи, яка не дозволяє країні досягнути точки неповернення у своїх європейських амбіціях. Захист незалежності НАБУ зараз є найважливішим пріоритетом для прихильників реформ, але у довгостроковій перспективі потрібно зосередитись на абсолютній трансформації українського правосуддя.