Місцеві вибори послабили взаємозв’язок національних та місцевих еліт і легітимізували регіональні політичні клани

25 жовтня в Україні відбулись місцеві вибори, які ознаменували завершальний етап нахвалюваної децентралізації адміністративної влади й серйозні втрати для партії президента Володимира Зеленського «Слуга народу». Старі політичні еліти монополізували владу в регіонах України ще з 1990-х років і після того як їх знову переобрали на нові терміни, Україна відкриває епоху дворівневої політичної системи та виникають запитання про майбутнє старої «вертикалі влади». Про це йдеться в аналітичній публікації на сторінках міжнародної незалежної медіаорганізації openDemocracy, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Така ситуація була зумовлена реформою децентралізації, внаслідок якої за останні 5 років влада та фінансові ресурси перейшли новим адміністративно-територіальним одиницям. Проте, виникає запитання: чому реформа, яка покликана була зміцнити демократію на місцевому рівні ще більше зацементувала владу в руках місцевих політичних угруповань? Ця динаміка особливо яскраво простежується на Закарпатті, де кілька ветеранів політичної еліти, тісно пов’язаних з бізнесом, перемогли на місцевих виборах.

Емансипація місцевої політики

За інформацією громадянської мережі «Опора», виборча кампанія у місцеві органи самоврядування у 2020 році була інтенсивною, різноманітною та висококонкурентною, на відміну від президентських та парламентських виборів, підсумки, яких набагато легше спрогнозувати.

Цього року виборчий процес змінився через адміністративну реформу в Україні, яка стартувала у 2015 році і багатьом старим політичним гравцям було важко до цього звикнути. Після нового адміністративно-територіального поділу, нових повноважень та фінансових ресурсів в руках місцевих органів влади, ставки на місцевих виборах значно зросли.

Основні зміни передбачають чотириразове зменшення кількості місцевих рад, запровадження пропорційної системи у громадах з населенням в понад 10 000 виборців та 40-відсоткову ґендерну квоту у списках кандидатів. Ґендерна квота викликала справжній переполох серед політичних партій в Україні, яким довелось нашвидкоруч шукати кандидатів-жінок серед впливових та відомих представниць прекрасної статі та своїх родичок й коліжанок.

Щоб пристосуватись до цієї нової реальності, старі політики влітку 2020 року перегрупувались у нові місцеві партії, дистанціювавшись від відомих національних партійних брендів. Партія «Слуга народу», яка має абсолютну більшість в українському парламенті, не змогла залучити місцевих політиків. Це була перша ознака того, що місцеві політики звільняються від опіки з Києва. Згідно українських політичних традицій, усі місцеві політичні сили раніше були вимушені так чи інакше долучитись до президентської партії, щоб заручитись підтримкою сімейного бізнесу та залишатись при владі на десятиліття.

«Система на місцевому рівні в Україні є сімейно-клановою, десь вона має кримінальне походження, а десь немає. Це політичні сім’ї, а насправді клани, які об’єднює не лише спільний бізнес, але й сімейні зв’язки. Закарпаття – це яскравий взірець, хоча в інших регіонах – аналогічна ситуація. Після 2014 року відбулось радикальне послаблення центральної влади і вона перейшла на регіональний рівень. Тепер місцеві еліти стали настільки автономними, що їм в принципі не потрібно вступати в партію президента й брати владу в руки на місцях. Це основна трансформація, пов’язана з цими виборами», – пояснює український політолог Олександр Фісун.

Наприклад, у Закарпатті (важливому регіоні, який межує з Румунією, Угорщиною, Польщею та Словаччиною), декілька депутатів й член одного із закарпатських кланів переформатували стару партію «Київська спільнота» у партію «Рідне Закарпаття». Василь Петьовка, член клану, про який йдеться, раніше був членом партії «Єдиний центр», якою керує його двоюрідний брат Віктор Балога, засновник провідного клану в Закарпатті. На місцевому рівні політична система також патрімоніальна. Віктор Балога, який прийшов у національну політику, заповів Мукачівський район своєму старшому синові Андрію Балозі, який напередодні виборів перейменував стару партію «Єдиний центр» на «Команду Андрія Балоги».

Як децентралізація змінила місцеву політику в Україні

Незважаючи на важливість цих місцевих виборів, явка була дуже низькою – 36,88%. Переможцями дуже часто з великим відривом ставали старі політики, які багато років працюють мерами, а їх політичні проекти давно керують українськими регіонами.

Наприклад, у Мукачево переміг Андрій Балога, а в Берегове – представник угорської меншини Золтан Бабяк. Тим часом, партія Василя Петьовки «Рідне Закарпаття» добре себе зарекомендувала у всьому регіоні; його син Андрій Петьовка був обраний депутатом Мукачівської міської ради за списком партії «Корінні мешканці Закарпаття».

Результати партії «Слуга народу» загалом аналогічні до результатів партії «Блок Петра Порошенка» на місцевих виборах у 2015 році, коли остання втратила контроль на мерами у великих містах й не здобула більшості голосів у райцентрах. Влада на місцевому рівні на Закарпатті тепер повністю сконцентрована в руках політичних кланів, які не залежать від Києва.

«Після місцевих виборів у 2020 році, в Україні утворилось 25 регіональних політичних режимів і кожен складається з двох частин: міської влади та обласної влади. Це приносить суттєві зміни у політичне життя в Україні. В Україні сформувалась дворівнева політична система. Перший рівень – національний з всеукраїнськими політичними партіями, а другий рівень – місцевий з регіональними політиками. І зараз ці два рівні незалежні один від одного і це впливає на політичну систему. Такі зміни вперше з’явились на місцевих виборах у 2015 році, але були фактично інституціалізовані після реформи децентралізації», – зазначає Фісун.

Справді, ці вибори й адміністративна реформа зміцнили автономію місцевих еліт від центральної влади. Це також означає, що «місцеві князьки» більше не прив’язані до Києва. Якщо раніше голова Об’єднаної територіальної громади (ОТГ) був щасливий від того, що зобов’язаний вступити у політичну партію президента, адже це надавало йому багато можливостей, зокрема користування землею й державними ресурсами. Зараз вони можуть цього не робити.

Як пояснити блискавичну перемогу місцевих політиків та поразку партії «Слуги народу»? Окрім того, що «Слуга народу» не могла заручитись підтримкою відомих особистостей в регіонах, прихильники президентської партії вирішили просто не йти на виборчі дільниці. Натомість активно голосували люди, які зацікавлені у забезпеченні економічної стабільності у своєму місті чи регіоні. Програма процвітання та економічної безпеки монополізована проектами місцевих партій.

«Усі розуміють, що місцеві клани крадуть і вони побудували собі місцеву економіку. Проте, державні кошти не лише крадуть, але й інвестують. Багато досліджень засвідчили, що саме місцева корупція, наприклад при будівництві міської інфраструктури, викликає економічне зростання. Гроші, зокрема й крадені, реінвестуються у місцеву економіку та стимулюють економічне зростання. Крім того, ті, хто голосує за місцеві еліти, а це більшість, не хочуть змінювати цю систему, щоб не погіршити своє становище», – підкреслює Фісун.

«Місцеві князьки»

Разом з формуванням нової політичної реальності, місцеві політичні гравці працюють самі на себе і буде цікаво подивитись, як розвиватиметься діалог між незалежними регіонами та центральною владою. У випадку, коли в президента Володимира Зеленського менше можливостей впливати на місцеві політичні еліти, він буде змушений застосувати нові політичні маневри, щоб домовитись з регіональною владою.

«Я гадаю, що Офіс президента, швидше за все, обере модель співіснування та м’якої коаліції з регіонами. Переможці в обласних та міських радах побачуть, з ким краще формувати союзи: зі «Слугою народу» чи, можливо, зі своїми конкурентами. У більшості міст це може бути блок між «Слугою народу» та політичними проектами мерів. Аналогічна конфігурація формуватиметься й на регіональному рівні», – прогнозує Фісун.

Реформа децентралізації в Україні була покликана оновити політичне життя в регіонах, знизити вплив національного уряду й перекласти політичну відповідальність на посадовців, обраних на місцевому рівні. Але у кінцевому підсумку це призвело до зміцнення монополії влади в руках «місцевих князьків». Найближчим часом, Україна може стати країною зі слабким центром та сильними регіонами. Хоча теоретично місцеві клани не можуть повністю захопити владу (в Україні досі є чинною адміністративна вертикаль і в руках президента є механізми політичного впливу), але у випадку слабкої правоохоронної та судової систем влади, українська держава втрачає важелі впливу на мерів та місцеві органи самоврядування.