Жодні політичні домовленості про завершення та запуск «Північного потоку-2» залежно від можливих політичних чи економічних поступок Росії або Німеччини, не нейтралізують загрози, які виникають після реалізації проекту для Центральної Європи та ЄС загалом

У лютому 2021 року російські кораблі відновили прокладку газопроводу «Північний потік-2» на дні Балтійського моря. Мета Росії – якомога швидше його завершити і згодом ввести в експлуатацію. Це збіглось в часі із повідомленнями у ЗМІ про те, що представники Німеччини та нової адміністрації США озвучували компромісні домовленості щодо умов завершення будівництва та початку експлуатації газопроводу. Сюди входили варіанти мораторію на його запуск, але, перш за все, створення гарантії збереження обмеженого транзиту російського газу через Україну або механізму блокування/обмеження його транспортування через «Північний потік-2» у разі проблем із поставками або транзитом через територію України. Берлін сподівається домовитись про умови терпимості США до газопроводу або, принаймні, використати цей етап переговорів для завершення будівництва та отримання сертифікації, необхідної для його запуску (fait accompli). Незрозуміло, які дії в цьому питанні вживатиме адміністрація Джо Байдена, яка, з одного боку, критикує проект, а з іншого боку, ще не запровадила жодних санкцій, які можуть зупинити його запуск та прагне покращити відносини з Німеччиною. Про це йдеться в аналітичній публікації Ришарди Формушевич, Шимона Кардаша та Агати Лоскот-Страхоти, експертів Центру Східних Досліджень імені Марка Карпіа в Польщі, інформує Foreign Ukraine.

Ключове значення для майбутнього «Північного потоку-2» має завершення його будівництва (це може відбутися протягом найближчих кількох місяців) та подальша сертифікація. Якщо це станеться, тоді будь-які потенційні умови та обмеження щодо принципів його запуску або не будуть реалістичними, або не матимуть значного впливу на наслідки його експлуатації. Зокрема, відсутня реальна можливість виконання (особливо довгострокового) зобов’язання російської сторони щодо транзиту газу через Україну. І навпаки, механізми обмеження транспортування газу через «Північний потік-2» є сумнівними з юридичної точки зору та нереалістичними з операційної точки зору.

6 лютого 2021 року (і фактично 16 лютого 2021 року) російський корабель «Фортуна» відновив, незважаючи на санкції США,  прокладання труб «Північного потоку-2» на вільних ділянках (приблизно 120 км у водах Данії та близько 30 км у водах Німеччини) по дну Балтійського моря. У той же час інформація про можливі умови завершення будівництва та запуску газопроводу представниками Німеччини та нової адміністрації президента Джо Байдена з’явилася в німецьких ЗМІ (головним чином у виданні «Handelsblatt»). Адміністрація Байдена вирішила, незважаючи на тиск Конгресу, запровадити нові санкції лише проти двох російських компаній, які вже задіяні у будівництві «Північного потоку-2», на які вже поширюються обмеження США. Тому найближчі місяці визначать майбутнє цього проекту, який вразить важливі економічні, політичні та безпекові інтереси в Польщі.

Росія: доконаний факт без компромісів

Стратегічною метою Росії є спочатку завершити будівництво «Північного потоку-2», а згодом якнайшвидше розпочати його експлуатацію. Це підтверджується відновленням прокладання труб у територіальних водах Німеччини в грудні 2020 року та Данії в лютому 2021 року. Про рішучість Росії свідчить той факт, що будівництво продовжує місцева баржа «Фортуна», яка потрапила під санкції США 19 січня (CAATSA) та 21 лютого (PEESCA) 2021 року. Цілком ймовірно, що для прокладки труб буде задіяне ще одне російське судно – корабель «Академік Черський». Незважаючи на заяви, є багато свідчень про те, що Москва планує завершити трубопровід у найближчі кілька місяців. На будівельні роботи у лютому 2021 року не вплинула інформація про вихід із проекту близько десятка західноєвропейських компаній (переважно тих, що надають послуги зі страхування та перестрахування) та призупинення надання подальших позик основними партнерами «Газпрому» в рамках проекту (OMV, Wintershall Dea, Shell, Uniper).

Однак, санкції США проти «Північного потоку-2» з 2019 року змінили тактику Москви. Хоча представники російської влади та «Газпрому» регулярно підтверджують свою готовність завершити проект, в той же час лаконічно і, як правило, за короткий термін, вони інформують про наступні кроки у його реалізації. Побоюючись обмежень, «Газпром» не надав громадськості однозначних даних про технічний стан блоків, які мали бути використані для відновлення будівництва. У 2020 році російська компанія здійснила кілька змін щодо власності на вищезазначені судна. Крім того, вона передала пакети акцій компанй Nord Stream AG та Nord Stream 2 AG одній із своїх новостворених дочірніх компаній – ТОВ «Газпром міжнародний проект» (створене в березні 2020 року). У грудні 2020 року Reuters повідомляв, що для завершення газопроводу «Газпром» придбав і модернізував ще одне судно на Канарських островах – «Oceanic 5000».

Москва послідовно критикувала американські санкції проти «Північного потоку-2», здійснюючи при цьому офіційний та, швидше за все, неофіційний тиск на європейських партнерів (зокрема, на Німеччину) з метою послаблення обмежень США шляхом дипломатичних переговорів. При цьому вона посилається на широкий спектр аргументів:

1) про необхідність збереження Європою енергетичного суверенітету, вказуючи на те, що газопровід підвищує їх безпеку в цьому аспекті;

2) звинувачення Заходу (США) у протидії «Північному потоку-2» аби змусити Росію «фінансувати західний геополітичний проект в Україні»;

3) вказівка ​​на важливість проекту для досягнення цілей Європейського зеленого курсу (інфраструктура «Північного потоку-2» може використовуватися для транспортування водню або газу, що використовується для виробництва водню в Німеччині).

Німеччина: очевидний компроміс для доконаного факту

Пріоритетною метою німецької влади є завершення будівництва газопроводу, а згодом початок його експлутації за можливістю. Реалізація цих планів стимулюється адміністративно-політичною підтримкою будівельних робіт, що проводяться російським інвестором, незалежно від санкцій США, накладених на корабель «Фортуна» та його власника. Це проявляється у незмінній позиції уряду щодо «Північного потоку-2» (незважаючи на зростання напруженості у відносинах з Росією) або у співпраці влади Мекленбурга-Передньої Померанії з компанією Nord Stream 2 AG при державному кліматичному фонді (створеному на початку 2021 року, щоб обійти санкції США). Про пільговий режим інвестицій свідчить і той факт, що роботи в ексклюзивній німецькій економічній зоні були дозволені в період охорони птахів. Оптимальним сценарієм для прихильників газопроводу в Німеччині є створення умов для його запуску до формування нового уряду після виборів у Бундестаг у вересні 2021 року.

Зацікавленість німецьких політиків у тісній співпраці зі США супроводжується припущенням, що нова адміністрація дбає про добрі відносини з Берліном задля функціонального вирішення суперечки щодо газопроводу. Тому вони роблять висновок, що угода з Вашингтоном є реалістичною, і в той же час можна уникнути надмірних витрат на її укладення. Більше того, утримання США від будь-яких подальших кроків проти «Північного потоку-2» сприяє завершенню його будівництва. Сигнал американській стороні активно шукати вирішення суперечки, спочатку також захистив Німеччину від наслідків можливого завищення її власних технічних можливостей зі сторони росіян (не було певності щодо фактичної здатності їх підрозділів прокладати труби в глибоких водах).

Надавши пріоритет завершенню будівельних робіт, Німеччину можна спонукати, як презентувати свої пропозиції Сполученим Штатам, так і сигналізувати про власну готовність попередньо схвалити їхні постулати щодо експлуатації газопроводу з метою більш точного їх застосування в майбутньому. Ймовірні поступки пов’язані з розрахунком на те, що неможливо буде забезпечити їх подальшу реалізацію на практиці. Фактором ризику Берлін розглядає тиск супротивників газопроводу в США на нову адміністрацію Байдена. Тому можна очікувати, що Німеччина буде готова співпрацювати з партнерами із США у зменшенні внутрішньополітичних витрат за можливу угоду з США. Але за умови, що це забезпечить майбутнє функціонування «Північного потоку-2». Однак, така співпраця насправді може обмежуватися політичними деклараціями та комунікаційною політикою, не покладаючи надмірних зобов’язань. З німецької точки зору не потрібно скасовувати санкції (що є нереальним для команди Байдена) – вистачило б лише гарантії, що вони не будуть реалізовані на практиці.

США: покарати чи пробачити?

Тривалий час з моменту вступу Джо Байдена на посаду президента, позиція США щодо «Північного потоку-2» та санкцій проти нього, не була, ані однозначною, ані чітко сформульованою. Нова адміністрація США прагне покращити трансатлантичні відносини, насамперед з Німеччиною, і тому з’явилися сигнали про те, що вона готова шукати компроміс щодо «Північного потоку-2». Можна було б говорити про скасування санкцій щодо газопроводу, якби Берлін запропонував пакет пропозицій, які вирішують ключові проблеми, зокрема щодо майбутнього транзиту газу територією України та трансформація ролі країни на європейському енергетичному ринку.

Доброзичливість нової адміністрації США та її готовність піти на компроміс щодо «Північного потоку-2», підтвердили обсяг санкцій PEESCA, запроваджених в лютому 2021 року. Відповідно до вказівок Державного департаменту, ними охоплені лише два російські суб’єкти – баржа «Фортуна», яка в даний час прокладає труби в данських водах Балтійського моря, та її власник – компанія KWT-Rus. Не варто очікувати, що запроваджені обмеження зупинять будівництво газопроводу, яке триває. Раніше обидва суб’єкти потрапляли під санкції CAATSA (запроваджені наприкінці президентства Дональда Трампа), що не завадило їм відновити роботу над «Північним потоком-2». Американські обмеження не поширювались на жодні судна, які підтримують «Фортуну» у будівельних роботах, Nord Stream 2 AG або інші організації.

Про публічність пошуку компромісу щодо майбутнього «Північного потоку-2» також свідчать заяви представника Державного департаменту США про те, що американська сторона буде тісно співпрацювати та консультуватися із союзниками та партнерами.

Принцип роботи адміністрації Байдена викликав суперечки в Конгресі США, який чіткою міжпартійною більшістю підтримує повне впровадження санкцій проти «Північного потоку-2». Список охоплених ними компаній був розкритикований республіканськими сенаторами, які разом із сенатором-демократом Джанною Шахін закликали адміністрацію надати пояснення. 23 лютого 2021 року співголови парламентської групи Сенату з питань України (Український Кокус) закликали до запровадження повноцінних санкцій та припинення будівництва газопроводу. На брифінгу для Конгресу, що відбувся в останній тиждень лютого 2021 року, представникам Державного департаменту рекомендували відхилити питання конгресменів щодо того, чому вони не діяли швидше і рішучіше у питанні санкцій, та заперечувати інформацію про переговори з Німеччиною щодо газопроводу.

З формальної точки зору невідомо, чому Державний департамент уже не запровадив обмеження, передбачені оборонним бюджетом (NDAA) на 2021 рік, щодо всіх суб’єктів, які порушили положення, зазначені в документі, у лютому 2021 року. Відсутність юридичного обґрунтування відмови від дій, передбачених NDAA, призвело до загострення напруженості між адміністрацією США та Конгресом. 3 березня 2021 року 40 сенаторів-республіканців надіслали листа президенту Байдену, в якому розкритикували його адміністрацію за невиконання законів та запровадження санкцій проти всіх суб’єктів, які беруть участь у «Північному потоці-2». Більш красномовним сигналом незгоди з політикою Білого дому у питанні «Північного потоку-2» було блокування сенатором-республіканцем Тедом Крузом затвердження кандидатур нового глави ЦРУ та заступника державного секретаря в Сенаті США.

Таким чином, сенатор вимагав від адміністрації Байдена активізувати свої зусилля, щоб заблокувати будівництво «Північного потоку-2». Того ж дня група республіканських конгресменів скерувала листа держсекретарю США, що містить список з 15 суб’єктів (13 російських, 1 норвезький та 1 зареєстрований у Ліберії), які згідно із загальнодоступними даними брали участь у прокладанні трубопроводу або пов’язаних з ним заходах з 1 січня 2021 року. У листі конгресмени попросили пояснити, яка додаткова інформація потрібна Державному департаменту США про ці структури, щоб проти них запровадили санкції. Критику політики Білого дому щодо газопроводу також висловили демократи – сенатор Боб Мендес, голова комітету закордонних справ у Сенаті США, закликав 9 березня 2021 року пришвидшити зусилля, спрямовані на зупинку будівництва російського газопроводу.

18 березня 2021 року Державний департамент США опублікував першу офіційну заяву держсекретаря США щодо «Північного потоку-2». Ентоні Блінкен підтвердив попередню позицію США про те, що «Північний потік-2» – це російський геополітичний проект, спрямований на розділ Європи та ослаблення її енергетичної безпеки, і оцінив, що це погана угода для Німеччини, України та союзників та партнерів США в Центральній та Східній Європі. Він також заявив, що адміністрація Байдена буде застосовувати санкційні норми, що діють, і користуватись підтримкою двох партій у Конгресі, і нагадав суб’єктам, які беруть участь у проекті, про пов’язані з ними ризики та необхідність негайно припинити роботу з будівництва. Згідно з публікацією Bloomberg, адміністрація США розглядає можливість запровадження подальших санкцій, які потенційно можуть вплинути на газопровідну компанію Nord Stream 2 AG, страховика трубопровідних суден та інші компанії, які надають послуги з будівництва та постачання матеріалів.

Заява Блінкена свідчить про готовність адміністрації США посилити санкційну діяльність, пов’язану з «Північним потоком-2», і може свідчити про ефективність тиску з боку Конгресу. У відповідь сенатор Тед Круз дозволив Сенату США затвердити дві заблоковані кандидатури. У той же час він заявив, що буде продовжувати блокувати наступні кандидатури в Державний департамент, поки санкції проти «Північного потоку-2» не будуть повністю імплементовані. Зараз важко передбачити, коли і яким чином адміністрація вирішить їх накласти. Застосування більш суворих санкцій, що містяться в PEESCA, у повному обсязі – якщо це ще не пізно – може ускладнити завершення будівництва газопроводу. Черговий звіт, який ідентифікує суб’єктів, що причетні до будівництва «Північного потоку-2», має бути презентований Державним департаментом в Конгресі США до 17 травня 2021 року.

Методи регулювання проблеми та їх наслідки

Згідно з повідомленнями німецьких ЗМІ (здебільшого, газети «Handelsblatt»), розглядається мораторій на будівництво або введення в експлуатацію газопроводу, запровадження механізму блокування поставок газу через «Північний потік-2» у випадку, якщо «Газпром» припинить транзит через Україну та інвестиційна підтримка реконструкції місцевого енергетичного сектору, насамперед у напрямку виробництва водню.

Мораторій на будівництво або введення в експлуатацію газопроводу

У Німеччині вимога про тимчасове припинення будівництва (мораторій) з’явилася після отруєння Олексія Навального. Можливий період зупинки робіт залежатиме від того, чи Росія відповідатиме певним умовам. Однак широке коло прихильників «Північного потоку-2» сприймає будь-які подальші затримки у реалізації проекту, як несприятливі. Варіант мораторію відкидають, вказуючи на ризик висування вимог про відшкодування збитків. Тому ймовірність того, що Німеччина в односторонньому порядку і тимчасово припинить будівельні роботи внаслідок виняткових обставин, є мізерною.

Варто зазначити, що коротка перерва у будівництві у винятковій економічній зоні Німеччини є можливою, якби Федеральне відомство судноплавства та гідрографії дотримувалось попередньо узгодженого графіку – відповідно до вимог природоохоронних організацій. Офіційне призупинення подальшого прокладання труб, мабуть, не означало б заборони на необхідні технічні роботи. Потенційним процесуальним шляхом зупинення будівництва може бути також судовий розгляд щодо дозволу, виданого Гірничим управлінням Штральзунда.

Більш зручним підходом для Берліна був би мораторій, який базується на багатосторонній угоді за участю ЄС, США чи, можливо, Росії. У такому випадку Німеччина уникне двосторонніх розбіжностей у суперечці з російським інвестором, а відповідальність за його наслідки поділять зацікавлені сторони. Однак ухвалення Німеччиною можливого мораторію було б можливим лише тоді, коли умови для його укладення є досяжними. Це також потребує залучення інституцій ЄС, особливо Європейської комісії. Однак навряд чи Росія братиме участь у такому мораторії.

Німеччина, безумовно, віддає перевагу відкладенню запуску газопроводу, а не призупиненню його будівництва. Знову ж таки, вони можуть бути більш зацікавлені в ухваленні такого багатостороннього рішення, доки умови призупинення будуть контрольованими. У той же час, вони мають можливість фактичного впливу через застосування адміністративних процедур, пов’язаних зі споруджуваним об’єктом, які формально будуть зрозумілими для російської сторони, як елемент перемовин.

Для США цей мораторій буде підготовчим етапом до використання інших інструментів. Для Німеччини та Росії в якості обговорення можливих умов угоди, так і обмеження можливого мораторію до запуску газопроводу, виділять час для завершення інвестицій в умовах «припинення вогню». Можливий прогрес у переговорах щодо умов використання газопроводу або інших вимог збільшить шанси Берліна та Москви провести сертифікацію без ризику обмежень з боку США. У той же час завершення будівельних робіт послабить тиск Вашингтона, а сертифікація фактично позбавить США можливості його здійснення.

Транзитні гарантії та компенсація для України

Будь-яка політична угода, що передбачає згоду на завершення будівництва та введення в експлуатацію «Північного потоку-2» в обмін на гарантії подальшого транспортування російського газу через Україну, може виявитись абсолютно неефективною.

По-перше, стратегічною метою російських інфраструктурних проектів, орієнтованих на європейський ринок («Північний потік-1», «Північний потік-2», «Турецький потік»), є зменшення транзитної залежності від третіх країн, зокрема України. Про це можна зробити висновок із заяв представників уряду та «Газпрому», а також зі стратегічних документів, ухвалених за останні 20 років. Будь-які заяви президента Росії Володимира Путіна щодо збереження транзиту газу територією України після запуску «Північного потоку-2» варто трактувати як блеф, що є частиною переговорної стратегії росіян. Ілюстрацією цього є значне скорочення транзиту російського газу через Україну після запуску газопроводу «Північний потік-1» у 2011–2012 роках. За умови повної експлуатації «Північного потоку-2» і «Турецького потоку», через Україну можна буде транзитувати 10-15 мільярдів кубометрів газу, але це матиме нульову рентабельність.

По-друге, проблемою є можлива юридична форма встановлення гарантій. Будь-яка політична угода між Вашингтоном та Берліном з цього питання може виявитись абсолютно неефективною, особливо якщо «Газпром» регулюватиме правові аспекти поставок за новим маршрутом із західноєвропейськими замовниками (нові або змінені контракти, зокрема щодо пунктів відбору газу). Тому примусове виконання зобов’язання передавати певну кількість газу через Україну вимагатиме від російської сторони підписання відповідної довгострокової транзитної угоди з українськими партнерами (чинний контракт діє до 2024 року) із зазначенням мінімального обсягу транзиту. Змусити росіян укласти угоду такого типу на цьому етапі здається абсолютно нереальним. Навіть якби вони заявили про готовність брати участь у консультаціях з цього питання, вони проводились би лише до завершення будівництва «Північного потоку-2».

Що стосується можливої ​​компенсації для України у формі інвестицій у її потужності та інфраструктуру для виробництва відновлюваної енергії, включаючи виробництво та передачу водню, то навряд чи їх масштаби будуть релевантними зі збитками, завданими Києву внаслідок серйозного обмеження або призупинення транзиту російського газу (1,5-3 мільярдів доларів щорічно, як плата за транспортування) після запуску «Північного потоку-2». Крім того, для запуску експорту водню з використанням існуючої інфраструктури необхідно було б зберегти її ефективність і, принаймні, в середньостроковій перспективі – транспортувати таку кількість сировини, яка забезпечить прибутковість цієї операції. Згідно з проведеними технічними випробуваннями, українські газопроводи тепер можуть транспортувати газ із 10-20% водню, проте можливість транспортування лише водню ще не підтверджена.

Механізми для обмеження та призупинення транспортування газу через «Північний потік-2»

Механізм блокування транспортування газу через «Північний потік-2» є одним із популярних варіантів для можливого компромісу з боку Німеччини та США щодо цього проекту. Він буде реалізований після завершення трубопроводу і дасть можливість зупинити транспортування газу в разі проблем із поставками або транзитом через Україну, або в разі інших агресивних дій Москви проти Мінська. Україна не імпортувала газ з Росії з листопада 2015 року, і якщо це не зміниться, то використання механізму мало б сенс лише для транзиту російського газу. Невідомо, якими будуть юридичні підстави для запровадження такого блокування. Будь-які заходи, які заважають торгівельній та/або енергетичній політиці ЄС, повинні узгоджуватись не лише Німеччиною, але й Європейською комісією та відповідно до чинного законодавства.

Не можна виключати, що для офіційного припинення транспортування газу в певних випадках необхідна буде поправка до регламентів ЄС, наприклад, регламенту про безпеку постачання газу. Тим часом, Європейська Комісія жодним чином не бере участі у питанні пошуку можливого компромісу щодо «Північного потоку-2», і невідомо на яких умовах це може змінитися. Наразі Німеччина уникала співпраці з громадськими організаціями з питань, пов’язаних з газопроводом, і нещодавно Єврокомісія чітко дистанціювалась від дій, спрямованих на зупинку проекту, аргументуючи це відповідальністю Німеччини. Відповідність механізму блокування нормам міжнародного права, зокрема, положенням Договору про Енергетичну Хартію або правовій системі СОТ, залишається незрозумілою.

Є також питання щодо ринкових наслідків використання такого рішення. Одночасне призупинення транспортування, а отже, і постачання російського газу як через Україну, так і (як наслідок) через «Північний потік-2» призведе до зупинки приблизно 70% всієї потужності російських газопроводів, які експортують газ до Європи. Це спричинить зростання цін, а у випадку тривалого призупинення транспортування за обома шляхами – виникає ризик газової кризи. Незважаючи на поступову диверсифікацію джерел постачання, наслідки цього для європейських економік будуть значними і потребуватимуть ретельно підготовленого плану дій на випадок надзвичайних ситуацій для поставок газу, і навіть якщо його розробити, ця дія спричинить значні додаткові витрати на забезпечення альтернативних поставок газу та соціальне невдоволення.

Постачати сировину в умовах пікового попиту взимку було б особливо важко і дорого – як показав 2021 рік, у разі сильних морозів у всьому світі та відтоку зрідженого газу в Азію, Росія залишається ключовим постачальником для задоволення зростаючого попиту. Також здається, що механізм блокування буде неефективним. Навряд чи Москва погодиться відновити його у випадку, якщо Німеччина або ЄС заблокують транспортування газу через «Північний потік-2» в обмін на проблеми з українським транзитом. Досвід кількох російсько-українських газових криз засвідчив, що Москва може розглядати можливість європейських проблем із поставками газу як хороший спосіб задовольнити власні інтереси (у цьому випадку забезпечити повне та безкоштовне використання «Північного потоку-2»). Отже, здається малоймовірним, що в умовах високого попиту німецько-європейська сторона змогла б утримувати блокаду газопроводу більше кількох днів, а може й тижнів, що значно обмежило б ефективність цього інструменту.

Висновки

Завершення прокладання труб посилить переговорні позиції основних суб’єктів (Росія та Німеччина), зацікавлених у запуску «Північного потоку-2». Хоча режим санкцій буде серйозною перешкодою для сертифікації трубопроводу, завершення фази будівництва дозволить сторонам зосередити свої зусилля на його експлуатації. Рішучість Берліна та Москви продовжувати суперечливий проект передбачає, що вони зосередять свої зусилля на пошуку юридичного вирішення проблем, пов’язаних з майбутньою експлуатацією газопроводу.

Жодні політичні домовленості про завершення та запуск «Північного потоку-2» залежно від можливих політичних чи економічних поступок Росії або Німеччини, не нейтралізують загрози, які виникають після реалізації проекту для Польщі, Центральної Європи та ЄС загалом.

По-перше, більшість з них варто розглядати, насамперед, як частину переговорної стратегії, основною метою якої є завершення будівництва магістральної лінії.

По-друге, важко було б конкретизувати (за допомогою угоди про гарантії транзиту через Україну або правил зупинення потоку газу через «Північний потік-2») будь-які неформальні домовленості, тим паче, що в інтересах Німеччини вони мають бути політично та юридично необов’язковими, що насправді завадило б їх виконанню. Крім того, компромісні варіанти, що розглядаються зараз, суперечать стратегічним цілям основних зацікавлених сторін (особливо Росії) і викликають сумнів щодо відповідності положенням європейського законодавства та окремим нормам міжнародного права (Договір про Енергетичну хартію).

По-третє, такі домовленості не усунуть ризиків експлуатації «Північного потоку-2», які полягають у: підриві задекларованих цілей енергетичної політики ЄС – підвищення безпеки енергопостачання, зокрема шляхом диверсифікації джерел постачання; зміцнення домінуючого становища «Газпрому» як постачальника газу для країн Центральної Європи; послаблення економічних основ альтернативних проектів, що підвищують енергетичну безпеку регіону, таких як газопровід Baltic Pipe від норвезьких родовищ через Данію до Польщі, поставки зрідженого газу або розширення газового коридору Північ-Південь.