Здатність Байдена зупинити Путіна буде сигналом для Сі Цзіньпіна щодо готовності США захищати Тайвань від КНР

Поки Джо Байден сперечається з Володимиром Путіним щодо нарощування Росією військової сили вздовж кордону з Україною, інший світовий лідер, ймовірно, спостерігає за цим із великим інтересом. У президента КНР Сі Цзіньпіна теж є геополітичні претензії до свого сусіда — йдеться про багатий на мікрочіпи острів Тайвань, який, за наполяганням Пекіна, є і завжди має бути частиною Китаю.

Про це розповідається в аналітичній публікації Майкла Шумана, старшого наукового співробітника Глобального китайського центру Атлантичної ради на сторінках The Atlantic, повідомляє Foreign Ukraine.

На кшталт Путіна, який прагне повернути Україну під контроль Москви, Сі стурбований тим, що колишня частина його імперії зближується зі Сполученими Штатами та їхніми союзниками. Те, як Сі інтерпретує (або, ще гірше, неправильно інтерпретує) підсумки українського протистояння, може вплинути на спроби Китаю возз’єднатися з Тайванем і таким чином, матиме наслідки для безпеки та стабільності у Східній Азії.

Це робить українську кризу вирішальним випробуванням для американської глобальної могутності. Чотири роки хаосу Дональда Трампа під гаслом «Америка насамперед» у поєднанні з політичною та соціальною поляризацією, а також невдалою реакцією на пандемію коронавірусу всередині країни, посилили сприйняття у всьому світі, що Америка – наддержава, яка перебуває на останньому подиху – надто розділена, перевантажена та просто втомилася виконувати свої зобов’язання.

Цей наратив, який лише посилився після невдалого виходу Байдена з Афганістану, здається, прижився у китайському керівництві та став постійною темою офіційної пропаганди. У процесі того, як Сі, Путін та інші автократи активізують свої зусилля щодо ослаблення американської могутності, США стикаються з найжорсткішим викликом для свого світового панування з часів розпаду Радянського Союзу.

Доля України тісно переплелася з цим суперництвом великих держав, яке відновилося. Якщо Байден буде твердим, спритним і трохи щасливим, серія переговорів між Росією, США та їхніми союзниками з НАТО приведе до компромісу та дозволить уникнути вторгнення Росії в Україну. Тим не менш, зберігається тупикова ситуація щодо потенційного членства України в НАТО, якого Путін відчайдушно прагне не допустити.

На карту поставлено баланс сил між США та Росією у Східній Європі. Але наслідки цього можуть відчуватись далеко за межами регіону і в майбутньому, адже йдеться про те, чи американська міць залишиться достатньо потужною, щоб підтримувати мир і просувати демократію, або ж світові автократії повернуть собі вплив, який вони втратили десятиліття тому. Такі лідери, як Путін та Сі, можуть побачити простір для можливостей.

«Проблема для Байдена в тому, що вони шукають ці можливості постійно. І досі він не пройшов успішно ці тести», – вважає Даніелла Плетка, старша наукова співробітниця Американського інституту підприємництва.

Тайванська протока, яка відокремлює острів від материка, протягом 70 років була потенційною гарячою точкою, але за останні два роки напруженість тут значно зросла. Сі регулярно посилав ескадрильї літаків до Тайваню і проводив військові навчання в небезпечній близькості від острова, намагаючись залякати демократичний уряд Тайбею. Сі неодноразово говорить про можливе мирне об’єднання, але його агресивна позиція викликала побоювання на Тайвані та у всьому регіоні з приводу того чи не обмірковує він вторгнення, аби повернути норовливу провінцію.

Сі може думати, що Тайвань дрейфує в напрямку, який завдає шкоди національним інтересам Китаю, так само, як Україна дедалі більше відхилялася від орбіти Москви. Незалежний президент Тайваню Цай Інвень спробувала зменшити залежність економіки від Китаю та зміцнити контакти зі США та іншими країнами. Вашингтон теж прагнув тісніших контактів.

Офіційно США, як і раніше, дотримуються політики «єдиного Китаю» і не визнають уряд Тайбею. Але неважко зрозуміти, чому у Сі виникають протилежні думки. У 2020 році адміністрація Трампа скерувала до Тайбею члена кабінету — найвищого американського чиновника, який працював там понад 40 років. А Байден у грудні 2021 року запросив Тайвань на свій Саміт за демократію, начебто це незалежна держава.

Як пояснює Шеллі Ріггер, експерт з питань Тайваню у коледжі Девідсона в Північній Кароліні, Сі намагається зрозуміти, чи відбуваються у Вашингтоні зсуви у політиці щодо позиціонування Тайваню як свого роду важливого стратегічного активу для запобігання чи придушення розвитку Китаю.

У контексті цього, Сі уважно вивчатиме ситуацію в Україні з метою пошуку корисної розвідувальної інформації про те, які інструменти Байден використовуватиме, аби змусити Росію відступити. Від чого Байден готовий відмовитися в потенційному компромісі з Путіним і як фактично президент США працює із союзниками і навіть зі своїми дипломатами. Іншими словами, лідер Китаю хоче виміряти рівень рішучості США.

Проте Сі, навряд чи зможе знайти який-небудь повчальний приклад з поведінки Байдена щодо України. Припускати, що реакція США на кризи навколо Тайваню та України буде ідентичною, було б неправильним і навіть небезпечним. Хоча Байден унеможливив відправку американських військ для захисту східноєвропейської країни, Вашингтон навмисно залишив нечіткою власну позицію щодо військового втручання США у конфлікт навколо Тайваню.

Давня політика «стратегічної невизначеності» у цьому питанні продиктована стримуванням китайських військових дій. Сі ймовірно передбачає, що вторгнення на Тайвань може втягнути його у війну зі Сполученими Штатами. Крім того, США, можливо, мають більше причин воювати за Тайвань, ніж за Україну. Тайвань є ланкою в системі альянсів, яка формує кістяк американського впливу в Тихоокеанському регіоні, а також у найважливіших ланцюжках постачання напівпровідників та інших високотехнологічних компонентів.

Саме тому Тайвань може мати важливіше значення для американських національних інтересів. Виступаючи у грудні 2021 року перед сенатським комітетом з міжнародних відносин, помічник міністра оборони США Елі Ратнер назвала Тайвань «якорем мережі союзників та партнерів США, який має вирішальне значення для безпеки регіону та захисту життєво важливих інтересів США в Індо-Тихоокеанському регіоні»

Різними є стратегічні позиції США у Європі та Азії. Вибір Байдена щодо України може бути обмежений НАТО та Європейським Союзом. Його реакція на поведінку Путіна повинна враховувати європейські інтереси. Аналогів НАТО в Азії немає, тому це надасть Вашингтону більшу свободу дій. На Тайвані США можуть знайти велику підтримку з боку регіональних союзників за тверду позицію.

У липні 2021 року Таро Асо, заступник прем’єр-міністра Японії, припустив, що його уряд приєднається до США для захисту Тайваню, якщо острів зазнає нападу з боку Китаю.

«Не буде перебільшенням сказати, що це пов’язано із ситуацією, яка загрожує виживанню Японії», – сказав він.

Така позиція офіційного Токіо свідчить про істотну зміну політику щодо цієї проблеми. Японія – ще одна велика держава у Східній Азії, яка розглядає безпеку Тайваню як національний інтерес, і це теж може бути стримуючим фактором для Сі.

Для Сі удар через протоку є дуже ризикованим. Хоча російське вторгнення в Україну не гарантує успіху Путіну, але, ймовірно, він прорахував, що має хороші шанси захопити сусідню країну. Китайський військовий наступ через добре укріплену Тайванську протоку, навпаки, може виявитися кривавим, затяжним і, отже, незручним — і, таким чином, загрожуватиме репутації Сі і, комуністичному режиму.

Можливо, Сі та Путін могли б скоординувати свої атаки, або Пекін міг би скористатися відволіканням уваги на європейську війну, аби захопити Тайвань. Але Хаммонд Чемберс із Американо-тайванської ділової ради наводить переконливі аргументи проти такого сценарію.

«Китай – прогресуюча держава, і, на їхню думку, у них багато часу для вирішення тайванського питання. Я не вірю в те, що Китай узгоджуватиме свої терміни з Москвою для наступу на Тайвань. Не думаю, що китайці передадуть свої національні інтереси на аутсорсинг. Вони такого не практикують», – зазначив Чемберс.

Шеллі Ріггер також вважає, що китайські лідери ще не готові застосувати військову силу.

«Баланс фактів і логіки свідчить про те, що поточна мета Китаю, як і протягом останніх 70 років, – це більше стримувати незалежність Тайваню, аніж домогтися об’єднання», – зазначила вона.

Проте передбачати дії диктаторів – заняття невдячне. Можливо, Сі сподівається що спроба насильницького об’єднання Тайваню з материком слугуватиме його особистим політичним інтересам; у разі успіху він зміцнить свої позиції та впише власне ім’я до анналів китайської комуністичної історії.

Або він може помилитись і припустити, що США будуть дотримуватись нейтральної позиції щодо Тайваню, але це потенційно катастрофічна гіпотеза, яка формується в авторитарному політичному середовищі у Пекіні. Радники Сі можуть сказати йому те, що, на їхню думку, він хоче почути.

Україна і Тайвань демонструють, як легко слабкість США — або навіть звичайне відчуття їх слабкості — може зруйнувати тендітні союзи країн, які підтримують американський світовий порядок, і започаткувати нову еру глобального конфлікту та нестабільності.

«Чи є ситуація в Україні і на Тайвані аналогічною? Ні, звісно, але з точки зору готовності США, ми бачимо однакові сигнали. Авторитарні лідери в усьому світі досліджують ці слабкі місця, спостерігають за результатами та прораховують свій наступний крок», – вважає Плетка.