США хочуть запровадити жорсткі санкції проти Росії, але уряд Німеччини гальмує їх через побоювання щодо економічних наслідків і того, як каральні заходи вплинуть на постачання російського газу

Певною мірою  цей візит мав конспіративний характер. Ані фото, ані прес-релізу – і перша зустріч була нетрвиалою. Керівник ЦРУ Вільям Бернс нещодавно зустрівся з канцлером Німеччини Олафом Шольцем та начальником його штабу Вольфгангом Шмідтом. Пізніше до них приєдналися Бруно Каль, голова служби зовнішньої розвідки Німеччини, BND та співробітники канцелярії Шольца. Глава американської служби зовнішньої розвідки відверто їм сказав: якщо Росія нападе на Україну, тиск на Берлін щодо проголошення чіткої позиції стосовно Москви, посилиться. Про це йдеться в аналітичній публікації Der Spiegel, повідомляє Foreign Ukraine.

Незважаючи на приятельську тональність учасників, зустріч була непростою. Протягом останніх кількох тижнів Німеччина та Сполучені Штати дуже розходяться у питанні Росії. Бернс приніс із собою розвіддані про переміщення військ і диверсійних підрозділів, щоб переконати Берлін змінити погляди на російську загрозу.

Президент США Джо Байден також хотів поговорити з німцями – і запропонував Шольцу особисту зустріч у Вашингтоні. Це був би інавгураційний візит Шольца до США і можливість для двох лідерів тісно координувати спільні кроки в умовах гострої загрози війни.

Росія створює найбільшу загрозу з часів закінчення холодної війни, розгортаючи на кордоні з Україною близько 100 000 військових, розміщуючи танки, артилерію та ракетні установки, а канцлер Німеччини не може знайти вільний час у своєму графіку, щоб відвідати американського президента. Це досить важко зрозуміти.

Що ще має статися, аби викликати у Берліні відчуття невідкладності? Хіба мало того, що президент Росії Володимир Путін намагається шантажувати Захід, висуваючи ультиматуми та загрожуючи воєнними наслідками, якщо НАТО не виключить членство України в альянсі?

Начебто Путін уже не показав усім країнам на прикладі окупації Криму, що йому наплювати на міжнародне право. Наче безпідставні побоювання балтійських держав, що вони можуть зіткнутися із ситуацією, аналогічною до ситуації на сході України, де російські лідери за допомогою лояльних сепаратистів з 2014 року не визнають уряд у Києві.

Західні спецслужби та військові вважають можливість російського вторгнення реальною, але партії, об’єднані в коаліційний уряд у Берліні, останнім часом розповідають, які важелі тиску вони не зацікавлені використовувати проти Москви. Виключити Росію із міжнародної платіжної системи SWIFT? Вони кажуть, що це не найкраща ідея, тому що вона вплине на економіку Німеччини. Постачання зброї в Україну? Це начебто несумісно з німецькими правилами експорту зброї. Зупинити престижний проект Москви «Північний потік – 2», який може збільшити прямий експорт російського газу до Німеччини та Європи? Це не варто «змішувати» з політикою Росії щодо України, вважає Кевін Кюнерт, генеральний секретар лівоцентристської Соціал-демократичної партії Німеччини.

Щоправда, ніхто точно не знає, якою є зараз мета Путіна — чи намагається він досягти успіху дипломатично за допомогою військових погроз або планує військову операцію під приводом відсутності поступок із боку Заходу. У СДПН канцлера Шольца існує сильна тенденція зменшувати загрозу війни. Багато хто в СДПН, а також у Партії зелених поділяють думку Кремля про те, що Росію обманули під час розширення НАТО та Європейського союзу на схід.

Проте нечіткий курс Німеччини послаблює стратегію західних союзників Берліна, спрямовану на те, щоб ціна військового нападу була «максимально високою». І вікно можливостей для стримування Путіна незабаром може зачинитися. Як тільки Путін ухвалить рішення атакувати Україну, він навряд чи зможе відступити, не послабивши своїх внутрішньополітичних позицій. Ось чому дуже важливо, щоб ЄС, США та НАТО діяли максимально згуртовано та рішуче. Будь-яке вагання може бути витлумачене російським президентом як сигнал про те, що він може зробити наступний крок.

Тим часом, у Вашингтоні вважають, що стримування працює лише тоді, коли ви розглядаєте будь-які варіанти. На думку американців, ці варіанти включають постачання зброї в Україну та загрозу максимальних санкцій. Але уряд Німеччини натискає на гальма на обох фронтах.

Це проблема, яка поділяє Партію зелених у Німеччині. З одного боку, Зелені виникли з рухів за мир – це частина їхнього основного міфу. З іншого боку, у них є політик Роберт Хабек, який закликав до постачання оборонної зброї в Україну ще в травні 2021 року.

«Я думаю, що важко відмовити Україні у зброї для самооборони», – сказав тоді співголова партії в ефірі німецької громадської радіостанції Deutschlandfunk.

Повідомляється, що він погоджував свої коментарі з іншими ключовими зовнішньополітичними політиками.

Але опір цьому був потужний. Юрген Тріттен, депутат-ветеран від зелених, зазначив, що ця пропозиція суперечить принципу Німеччини стосовно відмови від доставки зброї до зон бойових дій. З тих пір Тріттен став представником своєї парламентської групи з питань зовнішньої політики, але його погляди щодо категоричної відмови від постачання зброї не змінились. За його словами, «весь уряд Німеччини вважає постачання зброї в Україну помилкою». Більше того, за його словами, немає різниці між оборонним та наступальним озброєнням. «Ви не повинні обманювати себе чи інших із цього приводу».

Ханна Нойманн, член Європарламенту від зелених, з одного боку, стверджує, що постачання захисного спорядження безумовно може бути предметом переговорів у разі нападу Росії, але «перш ніж ми обговоримо оборонне озброєння, нам спочатку потрібно дізнатися, що саме Україна хоче», — сказала вона.

Сергій Лагондинський, також депутат Європарламенту від Партії зелених, налаштований більш рішуче.

«Ми не можемо бути нейтральним арбітром, коли одна країна в односторонньому порядку погрожує іншій», – говорить він. Єдиний спосіб уникнути військової ескалації – переконливо продемонструвати, що будуть наслідки. Ви можете це зробити за допомогою засобів самооборони, наприклад, за допомогою захисної зброї».

Загрози Росії також викликали дебати всередині іншого молодшого партнера урядової коаліції в Берліні – Вільної демократичної партії (ВДП). 11 січня 2022 року Марі-Агнес Штрак-Циммерманн, голова комітету з оборони в Бундестазі, спробувала оминути гостре питання, вказавши на коаліційну угоду попереднього уряду, очолюваного ХДС/ХСС. У цій угоді сторони коаліції погодилися виключити постачання зброї до кризових зон, і «Україна є однією з них». Однак тепер, через декілька днів, вона закликає до розгляду варіанту постачання «оборонної зброї» для України.

Проте, у ВДП поки що немає чіткої позиції. Александр Граф Ламбсдорф, експерт партії із зовнішньої політики у парламенті, каже, що постачання зброї заборонено Законом про контроль над військовим озброєнням. Якщо ви подивитеся на історію військових конфліктів, зазначає він, цю зброю можна використати і з іншою метою. Проте, він підтримує постачання бронежилетів, касок та приладів нічного бачення в Україну.

Але інший експерт із зовнішньої політики у ВДП Біжан Джір-Сараї, який нещодавно став генеральним секретарем партії, хоче хоча б обговорити можливість постачання зброї.

«Реалістична зовнішня політика передбачає розгляд усіх варіантів», – сказав він.

Найнаполегливіші заклики до постачання зброї надходять від консервативного ХДС. Однак це трохи дивно, зважаючи на те, що християнські демократи виявляли стриманість у цьому питанні коли були правлячою партією. Йохан Вадефуль, депутат від партії в парламенті, каже, що попередня позиція про відмову від постачання зброї до Києва більше неприйнятна з огляду на ситуацію. Експерт із зовнішньої політики ХДС Юрген Хардт вважає, що Німеччині потрібно надіслати в Україну «більше, ніж просто бинти». Навіть новий голова партії ХДС Фрідріх Мерц виступає за розгляд питання щодо постачання зброї в Україну.

Посол України в Німеччині Андрій Мельник, який уже давно передавав запити свого уряду на постачання зброї до Берліна, задоволений тим, у якому напрямку точаться дебати в німецькій столиці.

«Ми вітаємо зміну позиції ХДС/ХСС щодо цього життєво важливого для Києва питання, а також перші заклики порушити табу всередині (урядової коаліції), особливо у ВДП», — каже Мельник.

Лише постачання захисного спорядження було б «просто символічним жестом». За його словами, Україна терміново потребує «надійної оборонної зброї» для «ефективного захисту від великомасштабного військового нападу Росії та як єдиного серйозного стримуючого чинника для Путіна».

Незважаючи на полеміку між «Зеленими» та ВДП, уряд Німеччини поки що не виявляє готовності реагувати на вимоги Києва про зброю. Це в основному через СДПН.

«Постачання зброї можна розглядати як внесок у ескалацію, – каже Нільс Шмідт, представник із зовнішньої політики парламентської в СДПН, «не кажучи вже про історичні наслідки, адже німецька зброя буде використана проти Росії вперше з часів Другої світової війни».

Втім, союзники Німеччини не дозволять Берліну так легко викрутитись. Оскільки канцлер виключив швидку поїздку до Вашингтона, Байден відправив держсекретаря Ентоні Блінкена до Берліна. Як і директор ЦРУ, він приїхав із відвертим месиджем: якщо Берлін збирається піти особливим шляхом і не постачати зброю, то німці мають, принаймні, брати участь у жорстких фінансових та економічних санкціях, якщо Путін завдасть удару.

Росія має вибір між «двома шляхами», сказав Блінкен. Один із них — це шлях до дипломатії, який може призвести до миру та безпеки. Інший — шлях «агресії, яка призведе лише до конфлікту, тяжких наслідків і міжнародного засудження».

Публічно уряд Німеччини наголошує на тісній координації зі Сполученими Штатами. Якщо Росія вдасться до військових дій проти України, вона заплатить високу ціну, каже міністр закордонних справ Бербок. Але серед союзників існують різні думки про те, якою має бути ця ціна. Фінансові санкції мають бути старанно вивчені, заявила Бербок під час візиту свого американського колеги. За її словами, йшлося не про те, щоб запровадити жорсткі санкції, а про санкції, «які справді будуть ефективними, і не проти себе, а проти Росії».

Наприклад, союзники обговорюють можливість виключення Росії із міжнародної платіжної системи SWIFT, що фактично відрізало б Москву від глобального ринку. «Це найвища економічна санкція», – сказав міністр економіки Німеччини Роберт Хабек. Це сильно вдарить по Росії, але також і по Німеччині — момент, на який не втомлюються вказувати експерти у міністерстві.

Виключення Москви зі SWIFT зупинить усі платежі між російськими та німецькими компаніями. Сюди входять кредити, які обслуговують компанії в банках відповідних країн. Але найбільше Берлін непокоїть можлива зупинка постачань російського газу до Німеччини, платежі за які також здійснюються через SWIFT. Це призведе до подальшого зростання уже високих цін на паливо. Також сумнівно, як швидко можуть бути знайдені альтернативи. У 2020 році Росія покрила 55% потреб Німеччини у природному газі. Теоретично Німеччина також могла б отримувати зріджений газ зі США, Африки або Близького Сходу. Газ є, але немає портових терміналів у Німеччині, куди могли б пришвартуватися танкери.

Щодо санкцій, то Берлін перебуває в умовах економічних обмежень, і простір для маневру тут вузький. Ймовірно, це одна з причин, чому міністр економіки Хабек, чиє міністерство також відповідає за санкції, виступає проти виключення доступу Росії із SWIFT. Хабек також не хоче наполягати на конфронтації. Міністр економіки має на увазі економічне співробітництво, зокрема з Росією.

«Звичайно, Росія має потенціал для водню і вітроенергетики і їй є що втрачати, розпочинаючи війну. Але вона може і виграти, вивівши свої війська і зменшивши напругу», – зазначає він.

Такий підхід надасть Росії можливість надалі заробляти гроші на експорті енергоносіїв, навіть якщо Німеччина, припинить закупівлю природного газу в найближчі десятиліття. Проте є сумнівним, чи достатньо такого довгострокового економічного проекту, аби змусити Кремль відмовитися від своїх короткострокових планів щодо України.

Коаліційний уряд Німеччини також не досяг згоди щодо престижного проекту Путіна — газопроводу «Північний потік — 2. Зелені та ВДП вже давно виступають проти трубопроводу, але СДПН послідовно захищає проект, незважаючи на критику з боку США і багатьох країн Східної Європи. У коаліційній угоді сторони вирішили просто послатися на європейське енергетичне законодавство та залишити рішення за сертифікаційними органами. Але часу на цей варіант, найімовірніше, не вистачить. Ситуація на кордоні України з Росією змушує уряд Німеччини ухвалити конкретне рішення.

США наполягають на тому, щоб трубопровід був частиною будь-якого пакету санкцій, при цьому Вашингтон посилається на угоду, укладену минулого літа між тодішнім канцлером Німеччини Ангелою Меркель та президентом США Джо Байденом.

«Газ по «Північному потоку – 2» поки не йде, а це означає, що трубопровід є важелем впливу на Німеччину, США та наших союзників, а не на Росію», – заявив держсекретар США Ентоні Блінкен за підсумками зустрічі зі своєю німецькою колегою Анналеною Бербок.

Але відомі соціал-демократи намагаються завадити цій угоді, і цю дискусію спровокував генеральний секретар СДПН Кевін Кюнерт, який наполягає на тому, щоб врешті-решт покласти край суперечкам з приводу газопроводу «Північний потік — 2». Це був момент, коли СДПН зіткнулася із серйозною комунікаційною проблемою паралельно із труднощами досягнення спільної позиції. Прагматики в СДПН були вражені наївністю Кюнерта, у той час як представники лівих сил в партії, такі як Ральф Штегнер, попереджали про «брязкання зброєю». Єдиними, хто не зробив коментарів – це співголови партії Ларс Клінгбейл і Саскія Ескен. У Берліні ходять чутки, що жоден з них не був особливо задоволений коментарями Кюнерта, але вони не говорили про це публічно.

Ці дебати особливо чутливі для Клінгбейла, оскільки стануть для нього чудовою можливістю підвищити свій авторитет. Але він не зовсім об’єктивний у цьому питанні. Він товаришує як із екс-канцлером Герхардом Шредером, який є головою правління компанії, що експлуатує вже готовий газопровід «Північний потік-1», так і з Кюнертом. Якби він підтримав Кюнерта, це було б образою канцлера Шольца, і навпаки. Так що він майже нічого не сказав, за винятком подкасту, який він записав з Кюнертом близько двох тижнів тому. – У мене просто немає бажання воювати, – легковажно сказав Клінгбейл.

Зараз партія планує внутрішнє обговорення цього питання, йдеться про робочі групи та координаційні комітети. Але часу на такий процес, швидше за все, не вистачить. По суті, соціал-демократам, які десятиліттями пишалися зближенням екс-канцлера Віллі Брандта з Радянським Союзом, доведеться вирішити, що важливіше: їх традиції чи усвідомлення того, що в нинішній кризі з Москвою, мабуть, потрібна набагато більша жорсткість.

Для канцлера дебати всередині його партії досить незручні. Він перебуває на своїй посаді менше двох місяців, а його вже чекає перше серйозне зовнішньополітичне випробування. Шольц має показати силу, не зірвавши переговори. І він повинен знайти свою роль у Європі, не ігноруючи дебати у Німеччині.

Досі Шольц послідовно натискав на гальма, коли виникали вимоги зупинити «Північний потік — 2». Нещодавно він відповів «так» на запитання, чи є російсько-німецький газопровід «приватним економічним проектом». Тим самим він підтримував позицію, яку його попередниця Меркель вважала неприйнятною.

Проте зовсім нещодавно Шольц змінив свою тональність і попередив Москву про жорстку реакцію Європи, якщо Путін вирішить розпочати наступ. Канцлер згадав домовленість Меркель і Байдена про те, що газопровід може бути введений в експлуатацію лише в тому випадку, якщо Україна продовжить залишатися транзитною країною для постачання російського газу до Європи.

Тиск із боку США, здавалося б, починає давати результат. Директор ЦРУ Вільям Бернс, мабуть, попросив Шольца припинити називати трубопровід «приватним економічним проектом» перед його зустріччю з президентом США.

Інші члени СДПН також істотно змінили свою попередню позицію.

«Якщо Росія нападе на Україну, мають бути розглянуті всі варіанти, включаючи «Північний потік – 2», – сказала Катаріна Барлі, віце-президент Європарламенту та представник СДПН у ЄС.

Бернд Ланге, член Європарламенту від СДПН та голова комітету з міжнародної торгівлі, погоджується з цим.

«Якщо санкції проти Росії мають ефект, вони мають бути націлені на енергетичний сектор. Якщо російська агресія стане реальністю, «Північний потік – 2» більше не захищатимуть», – резюмує він.