Російського лідера іноді вважають майстерним стратегом, але він уже давно неправильно оцінює політику щодо України

Президент Росії Володимир Путін кинув виклик Заходу, який не робив жоден кремлівський лідер з того часу, як 60 років тому Микита Хрущов поставив світ на межу ядерної катастрофи. Це величезна стратегічна авантюра Кремля і тепер Путін повинен або відмовитися від своїх великих вимог, або розпочати військову операцію, яка може призвести до великомасштабної війни в Європі.

Про це йдеться в авторській колонці Карла Більдта, колишнього прем’єр-міністра Швеції на сторінках The Washington Post, повідомляє Foreign Ukraine.

Жоден із страхів, на яких грає кремлівська пропаганда, немає реального підгрунтя. Останнє послідовне розширення НАТО відбулось кілька десятиліть тому. Ніхто всерйоз не розглядав членство України чи Грузії в НАТО. Плани розміщення американських ракет на сході України, націлених на Росію, є чистою фантазією. Жодна поміркована людина не бачить ризику в тому, що Норвегія, Естонія, Україна чи будь-яка інша прикордонна держава планують вторгнення до Росії.

Насправді, політика НАТО була досить обережною. До вторгнення Путіна в Україну у 2014 році, війська США у Європі постійно скорочувалися. За рік до цього останній американський танк покинув Німеччину. НАТО навіть не мало планів оборони для країн Балтії. Там проводилась оборонна операція щодо «повітряної поліції», але вона виникла через занепокоєння після терактів 11 вересня з приводу неконтрольованого повітряного простору.

Навіть після 2014 року НАТО намагалось не провокувати Росію. Присутність альянсу у країнах Балтії було батальйонним, а не бригадним. Сполучені Штати здебільшого трималися осторонь держав, які межують з територією Росії, а у Норвегії та Польщі розміщували війська далеко від російського кордону.

Були окремі подразники, але не більше того. Система протиракетної оборони у зменшеному масштабі з установками в Румунії та запланованими установками в Польщі була призначена для відбиття гіпотетичної загрози з боку Ірану або Північної Кореї. І, можливо, Сполучені Штати, які запускають стратегічні бомбардувальники поблизу російського повітряного простору, вчинили не дуже мудро.

То чому ж тоді ця велика криза зараз виникла? У 2021 році Путін почав демонструвати більш наполегливу позицію щодо України. У травні він виступив із емоційним випадом проти країни на засіданні своєї Ради безпеки. А у липні опублікував сумнозвісне есе, в якому, по суті, виступав за відновлення Російської імперії, включаючи Україну.

Його червнева зустріч із президентом США Джо Байденом засвідчила, що Білий дім не хоче мати проблем на російському фронті, тому він може зосередитись на Китаї. Коли Байден безцеремонно залишив Афганістан, цей месидж був ще чіткішим; Відразу після цього секретар РНБО Росії Микола Патрушев висловив сподівання, що українці розуміють чому не варто покладатися на Сполучені Штати.

Крок за кроком здійснювались політичні та військові заходи, щоб навмисне створити кризу та посилити тиск, особливо на Сполучені Штати. Москва відклала переговори з Києвом, Берліном та Парижем щодо Донбасу і ставилася до Європейського союзу з відкритою зневагою. Формально Росія вимагала відкату всіх західних безпекових структур до першого розширення НАТО у 1997 році. Насправді, це означало б відкат до Паризької хартії 1990 року, в якій було викладено принципи устрою Європи після закінчення «холодної війни».

Путіна іноді вважають майстерним стратегом, але він уже давно неправильно оцінює політику щодо України. Емоції взяли гору над його раціональністю, внаслідок чого Росія глибоко відштовхнула Україну. Путін просто не може досягти цілей, які він поставив лише за допомогою дипломатії. Це вимагатиме масштабної капітуляції США в історії.

І домогтися зміни режиму, чого домагається Кремль, буде непросто. Президент Володимир Зеленський міг просто відступити на захід України; якби за ним пішли російські війська, то він сформував би уряд у вигнанні, визнаний і підтриманий Заходом. Багато тисяч людей буде вбито в ході конфлікту, і багато мільйонів людей будуть змушені втекти. В Україну почала б надходити зброя, і конфлікт, швидше за все, загострився б.

Прикметно, що в Москві немає ентузіазму щодо вторгнення в Україну, хоча це, мабуть, немає жодного значення для Кремля, де ухвалення рішень — це шоу однієї людини. Навіть у Радянському Союзі була більш інституціоналізована структура ухвалення рішень, ніж у сучасній Росії.

Але Путіну варто пам’ятати, що залізної завіси більше немає. Україна є близьким партнером Європейського Союзу, а захист демократії став ключовою частиною адміністрації Байдена. Реальність є такою, що російське вторгнення, швидше за все, призведе до тривалої конфронтації, війни та краху російського режиму.

Ставка Путіна на слабкість Заходу з метою згорнути основи європейського порядку безпеки — не що інше, як божевілля. Практично немає шляху, крім тотальної капітуляції Заходу, за умови чого б Росія може досягнути позитивного результату.

Але ми маємо визнати, що криза не закінчиться за тиждень і навіть за місяць чи два. Путін усе розрахував і відступати йому буде важко. Захід має бути готовим до гіршого. Лише так ми зможемо перемогти.