Міський голова Львова розповів про допомогу вимушеним переселенцям, підготовку до зими та можливих ядерних ударів

Андрію Садовому 54 роки і він уже 16 років є мером Львова. Він вважається економічно ліберальним та ціннісно-консервативним. В інтерв’ю Die Zeit міський голова Львова розповів про допомогу вимушеним переселенцям, підготовку до зими та можливих ядерних ударів і Foreign Ukraine пропонує з ним ознайомитись.

ZEIT: Оскільки Львів є порівняно безпечним містом, багато людей втікали сюди з інших регіонів України на початку війни. Як ви впорались?

Садовий: Через місто пройшли 5 мільйонів людей, а тут залишилося трохи більше ніж 150 тисяч. Це величезний тягар. Першого місяця війни підтримки ззовні не було, країну залишили всі міжнародні організації. Але всі всім допомагали, дехто приймав вимушених переселенців, готував для них їжу та привозив теплі речі. Також ми прийняли сім’ю із Запоріжжя.

ZEIT: Чи достатньо місць зараз?

Садовий: Так. Ми припускаємо, що не менше 50 000 людей залишаться тут назавжди, у них немає альтернативи, їх квартири та будинки зруйновані. Але ми вже готуємось до наступних біженців. Все залежить від розвитку ситуації на фронті.

ZEIT: Зима поступово наступає. Влітку обіцяли, що у Львові ніхто не замерзне?

Садовий: У місті понад 6000 притулків. Намагаємося ставити там печі та котли, добувати дрова. Тут же в ратуші є піч, яка не використовувалася десятиліттями. Ми нагріли її вперше минулого тижня і вона працює.

ZEIT: Чи протримається електропостачання взимку? Запорізьку атомну електростанцію було зупинено, а нещодавно було обстріляно також іншу АЕС?

Садовий: Ми готуємось до всіх можливих подій. Існують різні бази централізованого теплопостачання та різні точки розподілу електроенергії. У багатьох будинках зараз встановлені теплові насоси, багато мешканців мають дров’яні печі. Важливе питання – питна вода: ми вчасно встановили альтернативне електропостачання для нашого водопроводу. Одна з останніх ракет, що вразила Львів, потрапила до розподільчої коробки. Ми вже мали резервну копію, і вона працювала добре.

ZEIT: У Львові лікуються багато поранених та ветеранів війни. Вони продовжують наголошувати, що їм потрібно набагато більше можливостей?

Садовий: На жаль, багатьом нашим героям потрібна підтримка. Ми закликали кожного громадянина жертвувати денну заробітну плату ветеранам війни. Наприклад, за ці гроші можна купити протези. Ми хочемо бути центром реабілітації всіх поранених чи травмованих українців у Львові.

ZEIT: Що для цього не вистачає?

Садовий: Грошей. Щодня нам доводиться витрачати величезну суму грошей на ці проекти. Нині ми плануємо лише короткострокові плани, але хочемо побудувати нові індустріальні парки, щоб у міську скарбницю надходило більше податків. Ми не завжди хочемо просити милостиню, ми хочемо досягти прогресу самостійно. Наразі уряд у Києві веде переговори з ООН, тому що ми хочемо знову запустити наш аеропорт. Без авіастикування потрапити до країни складно. Нам також потрібен наш аеропорт, щоб краще дбати про поранених.

ZEIT: Як ви вважаєте, чи можуть знову бути нові атаки на Львів? Бо Путін хоче тероризувати цивільне населення?

Садовий: Як ми можемо спрогнозувати плани хворої людини? Звісно, ​​Путін намагається використати страх як зброю. Він хоче налаштувати наших партнерів на Заході один проти одного, посіяти ворожнечу. Це гучні слова, але в Україні справді вирішується доля світу. Чи залишиться він демократичним чи переможе авторитаризм. Це війна цивілізацій.

ZEIT: Що означає російська мобілізація для України?

Садовий: Багато непередбачуваного, ми повинні бути готові до всіх можливих і неможливих подій. Ми навіть проводимо навчання на випадок ядерного удару. Це частина моєї роботи зараз. Ми робимо все, що знаходиться у сфері впливу міської адміністрації. Підсумую трьома словами: незламні, бо наші поранені потребують реабілітації; стійкі, ми доводили це щодня протягом останніх семи місяців; і вижити ми просто зобов’язані.

ZEIT: Війна лише за сотні кілометрів, але всюдисуща. Декілька ракет потрапили до Львова та його околиць, постійно надходять сигнали повітряної тривоги. Чи змінився характер міста?

Садовий: Щодня ми прощаємось з нашими загиблими солдатами, оплакуємо їх. Але кожен думає, як він може допомогти. Росія не розуміє, що Україна не сильна своїми 400 000 солдатами. Наша армія – це все населення, 40 мільйонів людей.

ZEIT: Чи ви очікували більшої підтримки з боку Німеччини?

Садовий: Перед війною Німеччина на 50 відсотків залежала від російської енергії. Як ви можете діяти як незалежна країна, якщо ви такі залежні від іноземної та авторитарної держави? Атаки на «Північний потік-1» і «Північний потік-2» чітко показують, що це означає. Багато країн тривалий час жили в ілюзії. Росія тримає в рабстві інші народи, нападає на території незалежних держав – у Грузії та Молдові, а також в Україні. Дехто, мабуть, вважав, що це цілком нормально. Але Росія – дракон. Чим більше ви йому подаєте, тим більше він хоче їсти.

ZEIT: З початком війни Німеччина зменшила свою залежність від газу?

Садовий: Німеччині довелося розгорнути свою зовнішньоторговельну політику на 180 градусів. Крім Німеччини, питання мають ставити собі й інші країни. Бо всі знали, що сталося у 2014 році (анексія Криму та початок війни на Донбасі, — прим. ред.). Якби тоді Захід зупинив Росію, ми не були б там, де ми є сьогодні. І якби ми отримали зброю, ми не зазнали б таких великих людських й територіальних втрат. Ми платимо високу ціну за себе та за вас. На жаль, не всі це розуміють. У нас немає іншої країни, і ми боротимемося за кожен метр рідної землі.