Yahad-In Unum з Меморіальним центром «Бабин Яр» збирають докази тортур, зґвалтувань і вбивств мирних жителів, щоб використовувати їх у судах проти російських солдатів

Напередодні вторгнення Росії в Україну 24 лютого дві організації – одна французька, інша українська – почали одну зі своїх регулярних зустрічей у Парижі, щоб обговорити плани меморіального комплексу Голокосту в Бабиному Яру у Києві. Про це розповідається у спеціальному репортажі Al-Jazeera, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Я попросив своїх колег не залишатися на зустрічі і повернутися в Україну», — розповідає Патрік Дебуа, французький католицький священик, який присвятив більшу частину свого життя дослідженням Голокосту і більш сучасним злочинам, зокрема у Гватемалі, Сирії та Іраку.

Невдовзі з’явилися новини про звірства, вчинені російськими солдатами, і паризька дослідницька організація Голокосту «Yahad-In Unum» під керівництвом Дебуа почала зосереджуватися на історії в режимі реального часу, використовуючи свої навики для розслідування можливих військових злочинів.

«Я працюю в Україні протягом 20 років і знаю тут більше людей, ніж у Франції, тому відновив зв’язок із цією мережею, і ми негайно залучили двох людей, щоб відстежувати свідків подій через соціальні мережі», — сказав Дебуа.

В інших країнах Східної Європи Yahad-In Unum продовжує свої історичні дослідження та зосереджується на «забутих жертвах» нацистів, таких як роми. Але в Україні все це було призупинено, щоб зібрати докази для майбутніх звинувачень на адресу Росії. Наразі група зібрала свідчення понад 100 осіб по всій Україні про можливі масові вбивства та знущання.

«Ідея полягає в тому, щоб виграти суд і довести, що наше гасло «ніколи знову» має бути гучнішим, ніж до війни», — зазначає Максим Рабінович, керівник Меморіального центру «Бабин Яр», партнера Yahad-In Unum в Україні.

Котельня

Для Марко Гонсалеса, директора Yahad-In Unum, впадає в очі один нещодавній випадок – група чоловіків у Новому Бикові, що за 100 км (62 милі) на схід від Києва, яких захопили російські війська та звинуватили у співпраці з українською армією. Одним із цих молодих людей був Максим Дідик, 21-річний автомеханік, який описав – іноді в деталях судової експертизи – свої два тижні в російському полоні. Буквально через кілька днів після початку вторгнення, російські війська прибули у село та сусідні населені пункти, захопивши будівлі та будинки, оскільки їх просування на Київ зупинилося.

19 березня Дідик потрапив у полон на російському блокпосту, коли повертався з пасовиська. Його звинуватили у передачі інформації українським збройним силам. Дідик описав, як його жорстоко побили кілька слідчих і зрештою відвезли до будівлі, відомої як Будинок культури, де базувалися російські війська. Його зачинили у похмурій котельні, куди згодом привезли ще 20 в’язнів – яким у різні періоди часу зав’язували очі. У крихітному підвалі внизу одночасно утримували до семи в’язнів.

Дідик розповів точні місця та подробиці побоїв, які йому нанесли.

«На голові, обличчі, ребрах, колінах, ногах, грудях, по всьому тілу», — згадував він.

За його словами, один солдат нагрівав залізний прут і погрожував спалити його ним.

В’язням лише зрідка дозволяли користуватися туалетом групами: «Вони не давали [багато] їжі, щоб нам не потрібно було ходити в туалет».

Іншого в’язня, 20-річного Івана із сусідньої Нової Басані, якого захопили разом із членами його родини, утримували п’ять днів. Обидва чоловіки говорили про вбивства безпосередньо перед тим, як росіяни відступили з міста.

За їхніми розповідями, 29 березня сильно побитого в’язня російський командир витягнув з котельні. Він так і не повернувся. Наступного ранку командир із пляшкою горілки в руках повернувся, аби вибрати ще людей, сказавши полоненим, що йому потрібні додаткові трупи. Після того, як росіяни залишили місто, Дідик та інші в’язні втекли.

«Голокост від куль»

Документуючи такий досвід, дослідники Yahad-In Unum спиралися на майже 20-річну роботу, збираючи разом історичні докази злочинів, скоєних нацистами у Східній Європі.

Yahad-In Unum (у перекладі з івриту та латинської мови означає «разом в одному») – була заснована у 2004 році після того, як Дебуа відвідав Україну, де колись проживали його родичі. Під час Другої світової війни його дід із групою інших французьких солдатів потрапив у полон до німецьких військ і був депортований до західноукраїнського міста Рава-Руська.

Під час особистого паломництва священика до міста мер познайомив його з тими, хто вижив, і вони розповідали історії про нацистську окупацію та вбивства у навколишніх лісах.

Дебуа заснував Yahad-In Unum, щоб задокументувати «Голокост від куль» у колишньому Радянському Союзі. Хоча найвідомішим символом Голокосту є концентраційний табір, де мільйони євреїв були вбиті нацистськими мобільними загонами та поховані у братських могилах по всій Східній Європі. За оцінками Yahad-In Unum, у західній Росії, Білорусі та Україні під час Другої світової війни було страчено близько 2,2 мільйона євреїв, з них близько 1,6 мільйона лише в Україні.

Організація складається з близько 15 осіб у Парижі та кількох інших містах у Східній Європі, які працюють із місцевими операторами та фотографами. Їхні дослідження Голокосту значною мірою спиралися на архівні матеріали, зокрема німецькі архіви та величезну кількість документів, отриманих від радянської комісії, яка вивчала звірства нацистів, скоєні проти радянських громадян.

Розлогу офіційну назву комісії – типову для радянської бюрократії своєю багатослівністю – часто скорочують до «Державна надзвичайна комісія з розслідування нацистських військових злочинів».

Гонсалес зазначив, що дослідники збирають архівні матеріали, перш ніж вирушити в поле. Тоді команда щонайменше з трьох осіб вирушає до села, оббиває двері, іноді відвідує місцевий ринок у пошуках старих людей, які були живі під час нацистської окупації. Зазвичай, інтерв’ю знімають відеооператор і фотограф.

Yahad-In Unum зібрав велику базу даних, зокрема архівні записи та відеоінтерв’ю, яку було оцифровано та перетворено на інтерактивну онлайн-карту, що вказує на місця сотень масових вбивств.

Понад 1000 червоних крапок вказують на місця задокументованих масових вбивств від Естонії на півночі до Кавказу на півдні. Майже 2000 блакитних крапок означають місця, де проводяться дослідження.

Бабин Яр

Одна з таких червоних крапок позначає мікрорайон на півночі Києва – місце одного з найганебніших епізодів «Голокосту від куль». Наприкінці вересня 1941 року, під час одного з найбільших масових розстрілів, протягом двох днів було вбито 33 771 євреїв, яких поховали у Бабиному Яру. Протягом решти періоду нацистської окупації, Бабин Яр продовжував залишатися полем убивств, де було вбито понад 100 000 євреїв, ромів, комуністів, українських націоналістів та інших осіб, яких нацисти вважали «недолюдьми».

Після розпаду Радянського Союзу, нова незалежна Україна почала переглядати насильство та авторитаризм свого минулого. Це розкриття прихованих історій після десятиліть радянської цензури поклало початок новому розрахунку з колективною пам’яттю країни через нові дебати, літературу та мистецтво.

Історія українських євреїв і Голокост були однією із сфер минулого, якій почали надавати таку увагу. Раніше офіційний радянський наратив Другої світової війни значною мірою викреслював з історичних записів етнорасовий характер нацистської агресії, заперечуючи справжні масштаби страждань євреїв. Радянська історіографія вважала, що жертвами фашизму однаково стали всі громадяни.

Сьогодні Бабин Яр вшановується зовсім не так, як тоді. У лісистому парку розташовано безліч пам’яток. Сюди входить оригінальна статуя радянської доби 1960-х років, яка представляє гігантський вузол спотворених фігур – чоловіків, жінок, дитини – деякі з них у вражаюче зухвалих позах. Пам’ятна дошка «киянам та військовополоненим». Це витвір холодного соціалістичного реалізму, якому не вистачає витонченої скорботності інших пам’ятників Голокосту.

Після розпаду Радянського Союзу такі пам’ятники, як скульптура менори, почали чіткіше відображати різні групи людей, убитих у Бабиному Яру. Останні споруди включають вагон із кованого заліза у натуральну величину для вшанування пам’яті жертв ромів, «стіну плачу» з вугілля з кристалами, що стирчать із неї, і 11-метровий (36 футів) дерев’яний брусок.

Еклектичне поєднання пам’яток надає цьому району вигляд тематичного парку, але крім суто меморіального аспекту Бабиного Яру, були спроби перетворити його на центр інформації про «Голокост від куль».

Дебуа працював головою наукового комітету Меморіального центру «Бабин Яр», який використовує науковий, раціональний підхід до розкриття минулого; він відшукав 159 ймовірних виконавців різанини за часів нацизму. Зараз ведуться роботи з оцифрування архівних матеріалів та створення поіменного списку загиблих у Бабиному Яру – такого собі «цифрового цвинтаря».

Рабінович, який був призначений виконавчим директором у лютому лише за кілька днів до початку російського вторгнення, сказав, що проект із розробки об’єкта мав прогнозований бюджет у 200 мільйонів доларів США на 10 років, і передбачав «найбільший і найсучасніший» центр Голокосту у Східній Європі, включно з музейним комплексом.

Проект не обійшовся без суперечок. Пропозицію художнього керівника, російського режисера Іллі Хржановського, включити функції віртуальної реальності, щоб занурити відвідувачів у захоплюючий досвід, розкритикували як вульгарну, голлівудську форму пам’яті про Голокост. Фінансування російських олігархів і вплив приватних інтересів на проект викликали ще більше занепокоєння.

Однак, вторгнення Росії зупинило ці грандіозні плани. На початку квітня російські війська відступили від околиць Києва, але скрізь видно, що війна підійшла впритул до Бабиного Яру. Телевізійна вежа неподалік має сліди від російського ракетного обстрілу, який стався 1 березня, а вздовж парку тягнуться окопи, мішки з піском і протитанкові перешкоди. Перший музей, запланований на місці, спроектований у формі стародавнього кургану, будувався, коли почалася війна, і досі не завершений.

Меморіальному центру довелося переорієнтувати свої зусилля. Лише 30 відсотків його початкового персоналу ще працюють, а двох основних російських спонсорів проекту – мільярдерів Михайла Фрідмана та Германа Хана – вилучили з ради Бабиного Яру.

Тепер у пріоритеті – сьогодення. Меморіальний центр тісно співпрацює з Yahad-In Unum, щоб знайти свідків сучасних російських звірств і записати їхні свідчення.

На відміну від літніх свідків Голокосту, які пригадують події десятилітньої давнини, цим новим історіям лише кілька днів, тижнів або місяців. Слідчі можуть отримати дуже детальну інформацію про злочинців.

Рабінович сказав, що Yahad-In Unum навчає команду меморіального центру з п’яти осіб методології дослідження, і вони вже провели десятки інтерв’ю.

Розслідування нещодавніх злочинів

Протягом багатьох років Yahad-In Unum розширявся, щоб розслідувати нещодавні злочини проти людяності у Гватемалі, звідки родом Гонсалес, а також звірства ІДІЛ (Ісламської Держави) проти єзидів в Іраку. Суть у тому, щоб дедалі частіше збирати свідчення для судових процесів.

Роки роботи над розслідуваннями ІДІЛ допомогли Yahad-In Unum удосконалити свій підхід і детальну лінію опитування. Перевірка та підтвердження є ключовими у цьому процесі.

«Це зображення, текст, деталі, і ми наголошуємо на топографії та підтверджуючих свідченнях. Наприклад, якщо ми опитуємо дівчину в Сирії, і вона каже, що була під землею без вікон, а потім ми опитуємо іншу дівчину, яка сиділа в тій же в’язниці, і вона каже, що це був другий поверх, тоді щось не працює. Тож ми повторно опитуємо, підтверджуємо точну топографію та іноді виявляємо, що вони були не в тому самому місці», – пояснює Дебуа.

У Бельгії та Німеччині копіткі спроби Yahad-In Unum зібрати воєдино нещодавнє минуле допомогли державі переслідувати членів ІДІЛ за знущання над етнічними єзидами в Іраку та Сирії, які спостерігались після 2014 року.

Тисячі єзидів були вбиті, змушені прийняти жорстку інтерпретацію ісламу ІДІЛ або примушені до сексуального рабства, що слідчі Організації Об’єднаних Націй кваліфікували як геноцид.

Андрій Уманський, уродженець Києва, юрист, історик і член правління Yahad-In Unum, представляв жінку-єзидку у двох окремих судових процесах у Німеччині.

«У Німеччині є універсальне поняття компетентності. Навіть якщо злочинець не є німцем і злочин не було скоєно в Німеччині, коли справа доходить до злочинів проти людяності, Німеччина має можливість переслідувати і дуже активно займається цією темою», – зазначає Уманський.

За його словами, багатьох підозрюваних бойовиків ІДІЛ з Європи, особливо жінок, повернули до Німеччини з таких таборів, як Аль-Хавль у Сирії, де міститься багато членів і симпатиків ІДІЛ.

Подібні судові процеси, обидва з яких призвели до тюремного ув’язнення обвинувачених, допомогли ООН визначити, що геноцид був скоєний проти єзидів.

Yahad-In Unum опитала сотні жертв ІДІЛ, і організація провела кілька розслідувань у Бельгії – місці вербування багатьох членів ІДІЛ.

Російські злочини

Yahad-In Unum має подібний результат в Україні, де співпрацює з Меморіальним центром «Бабин Яр», щоб зібрати докази тортур, зґвалтувань і вбивств мирних жителів, і використовувати їх у судах над російськими солдатами за можливі військові злочини.

Сьогодні чотири людини працюють повний робочий день в Україні, щоб розшукувати тих, хто вижив, і свідків, через соціальні мережі.

«Без соціальних медіа ми не могли б виконувати нашу роботу», — підкреслює Дебуа.

Дізнавшись про новий інцидент, команда працює швидко, відстежуючи свідків, яких опитує дистанційно, щоб уникнути перебування великої кількості людей у зоні конфлікту.

За словами співробітників Yahad-In Unum, під час цих розслідувань доводиться протистояти пропаганді путінського режиму. Хоча ІДІЛ відкрито розповідала про багато своїх зловживань, які намагалася виправдати релігійними мотивами, режим Путіна більше покладається на дезінформацію.