Вороже ставлення Росії до України розпочалось не у лютому 2022 року: поле інформаційної битви готувалось за роки до фізичної атаки

24 лютого 2022 року Росія почала неспровоковану повномасштабну агресивну війну проти свого мирного сусіда України. Протягом наступних тижнів і місяців Україна продемонструвала світові справжнє значення мужності та наполегливості, уповільнившми початкове вторгнення та зрештою навіть змінивши хід війни. Більшість світу побачили, як Росія скидає маску. Менш ніж через тиждень після вторгнення 141 із 193 країн-членів ООН проголосували за резолюцію, яка засуджує вторгнення та вимагає від Росії вивести всі свої війська з території України. Вороже ставлення Росії до України розпочалось не у лютому 2022 року. Росія підготувала поле інформаційної битви за роки до фізичної атаки.  EUvsDisinfo у своїй публікації підсумувало та дослідило деякі з головних моментів прокремлівської дезінформації, запропонуваши короткий огляд її наративів, незалежно від розвитку подій на полі бою. Foreign Ukraine пропонує з ними ознайомитись.

«Триденна війна»

Кінетичний етап поточної війни розпочався з великої брехні про «спеціальну військову операцію», причому сам Путін натякнув на обмежений характер свого військового авантюризму, а прокремлівські експерти готувалися святкувати перемогу Росії, яка мала відбутися за лічені дні. Тепер, після 9 місяців надзвичайного українського опору, загальної мобілізації в Росії та незаконних спроб анексії окупованих територій, стало абсолютно зрозуміло, що «триденна війна» Росії не обмежена ані масштабами, ані часом.

Коли стало зрозуміло, що російські війська, не будуть сприйняті як визволителі, прокремлівські торговці дезінформацією швидко спробували змінити наратив війни. Метою вторгнення була вже не якась абстрактна «денацифікація», а потреба звільнити східні частини України, щоб врятувати її народ від пригноблення Києва. Ця потреба була швидко виправдана заповненням прокремлівської інформаційної екосистеми брехливими звинуваченнями України в геноциді проти власного народу.

Прокремлівські пропагандисти дедалі частіше повертаються до геноцидної риторики, яка іноді містить мову ненависті. Поширення дезінформації з метою дегуманізації України та розпалювання насильства було підходом Кремля з першого дня війни, щоб сіяти терор і виправдовувати воєнні злочини Росії в Україні.

Дезінформація, яка приховує воєнні злочини

Коли хід війни почав змінюватися, Росія почала знищувати цивільну інфраструктуру по всій Україні. Тим часом, апарат дезінформації намагався заперечувати, відкидати та відволікати світ від злочинів, які чинив Кремль.

Коли Росія атакувала пологовий будинок у Маріуполі, прокремлівські ЗМІ називали жертв нацистами. Коли російські ракети вдарили по залізничній станції з мирним населенням у Краматорську, російські експерти брехливо звинуватили Україну у вбивстві невинних людей, які втікали від жахів війни. Коли російські пілоти запустили ракети по торговому центру в Кременчуці, Росія заперечила напад, стверджуючи, що завдає ударів лише по військових цілях.

Коли Україна звільняла нові території від російської окупації, світ дізнався ще одну шокуючу правду про дії російських «визволителів» в Україні. Мабуть, найяскравішим прикладом нерозбірливої ​​безглуздої жорстокості росіян стала Буча.

Докази звірств, які можна вважати воєнними злочинами, були неспростовними. Але для прокремлівських дезінформаційних ЗМІ докази нічого не означають. Кремль швидко спробував заповнити інформаційний простір суперечливими «поясненнями» подій у Бучі – начебто це українська провокація, звинувачуючи Захід і пов’язуючи це з теоріями змови. Однак, мета була зрозумілою – розгорнути дезінформацію, щоб приховати можливі військові злочини Росії.

Подібна історія розгорталася, коли українські війська звільнили Ізюм і виявили сотні могил, а також кілька жахливих місць з ознаками тортур. Початкова реакція була безпосередньо з підручника кремлівської дезінформації – категоричне заперечення та твердження, що будь-які виявлені докази є фейковими. Проте, порівняно з Бучею за кілька місяців до викриття воєнних злочинів в Ізюмі, стало зрозуміло, що прокремлівська екосистема дезінформації дедалі більше не соромиться поведінки російських військових. Натомість, намагається налякати та хизуватись їх могутністю.

Затерта платівка

Зрештою, прокремлівська екосистема дезінформації не є особливо винахідливою. Вона процвітає завдяки повторенню та переробці тієї самої брехні знову і знову. Кремлівський цикл смерті та брехні щоразу обертається майже однаково. Відволіктися від проблеми, заперечувати докази, демонізувати ціль, перекласти провину та повторити все спочатку. Зрештою, звинувачувати супротивника в тому, в чому винні самі, – один із найстаріших прийомів у підручнику Кремля.

Дезінформація для порятунку іміджу після військових невдач

З 24 лютого ми стали свідками кількох важливих переломних моментів у загарбницькій війні Росії проти України. Більшість з них були явно невигідними для Росії. Проте, прокремлівська дезінформаційна екосистема намагалася врятувати імідж РФ після кількох військових невдач на передовій. Наприклад, коментатори регулярно повторюють твердження, що Росія навмисно сповільнює свої операції, щоб мінімізувати жертви серед цивільного населення.

Після успішного українського контрнаступу на сході на початку вересня керівництво в Кремлі намагалося відволікти увагу від втрат на фронті та перейшло до політичної ескалації, оголосивши мобілізацію в Росії та референдуми щодо анексії окупованих територій. Дезінформація на ці дві теми охоче поширювалася в прокремлівській екосистемі дезінформації, зокрема на російському державному телебаченні.

З одного боку, російські державні ЗМІ прагнули применшити успіх українського контрнаступу на Харківщині. З іншого боку – «продавати» мобілізацію російському населенню. Засоби дезінформації були досить підступними – пов’язати мобілізацію з анексією, нарощуючи приховані погрози та погрозливу риторику. Крок Кремля був очевидним. По-перше, провести нелегітимні референдуми, щоб проголосити окуповані території частиною Росії. А надалі зобразити український контрнаступ, як напад на Росію і використати це як заклик до мобілізації.

Спалені мости

Ще один серйозний удар по іміджу Росії було завдано вранці 8 жовтня, коли вибухнув надзвичайно символічний Керченський міст. У той час як деякі видання намагалися відволікти увагу від масштабів вибуху, більшість повторили звинувачення Путіна в тероризмі проти України за навмисну ​​атаку на критично важливу інфраструктуру Росії. Також прокремлівські ЗМІ наголосили на символічному значенні мосту, розпалюючи емоції та використовуючи вибух як заклик до невибіркової помсти проти всіх українців. І, звичайно, було чимало звинувачень на адресу Заходу.

Ймовірно, прокремлівські дезінформаційні ЗМІ готували інформаційне середовище для ракетних ударів по цивільних об’єктах по всій Україні. Дезінформаційна риторика намагалася зобразити ці жахливі атаки як справедливу відплату, хоча є ознаки того, що ракетні атаки готувались завчасно.

З тих пір прокремлівські експерти з дезінформації відмовилися від будь-яких припущень, що Росія завдає ударів лише по військових цілях, і тепер відкрито називають усіх українців терористами, які заслуговують на знищення. Вони публічно закликають до «деелектрифікації» України і вихваляють напади на українську інфраструктуру та енергетичні системи, радісно розповідаючи про біль і страждання, яких Росія завдала Україні.

У якийсь момент навіть заперечення та відволікання не могли затьмарити правду, тож прокремлівські пропагандисти почали шукати більш витончені виправдання військовим невдачам. Дотримуючись випробуваної кремлівської мантри – коли сумніваєшся, звинувачуй Захід – вони не заглядали надто далеко. Отже, нині основним дезінформаційним наративом для виправдання будь-яких втрат на передовій є те, що Росія бореться з НАТО та колективною могутністю Заходу в Україні.

Останніми тижнями прокремлівські ЗМІ також сигналізували про готовність Кремля для переговорів. Проте, це явно нагадує тактику «бийся і говори», яку часто використовують інші агресори, щоб зміцнити собі кращі позиції за столом переговорів. Важко серйозно сприймати будь-які заклики до миру, коли прокремлівські пропагандисти вимагають знищити Україну, а російські ракети та безпілотники-камікадзе падають на українські міста.

Є одна спільна риса прокремлівських наративів дезінформації про прогрес російської загарбницької війни. Від промови Путіна 24 лютого до коригування військових цілей, до оголошення мобілізації у Росії та спроби анексії окупованих територій України, світогляд Росії визначається в термінах майже діаметрально протилежних своєму початковому значенню. Окупація — це звільнення, а самооборона — це вторгнення. Ми назвали це кремлівською новомовою через її моторошну подібність до вигаданої мови в основоположному романі Орвелла «1984».

Порушення початкового значення слів є лише однією з форм маніпуляції. Іншим, не менш підступним інструментом, є цензура та знищення незалежних ЗМІ в Росії. І не лише відомі опозиційні видання, такі як «Новая газета», стали жертвами цензури та призупинили діяльність. Такі популярні соціальні медіа-платформи, як Facebook та Instagram, також були заблоковані у Росії, а влада визнала їх материнську компанію Meta екстремістською організацією.

Але придушити свободу думки важче, ніж навіть передбачав Кремль. Люди завжди знаходять способи обійти обмеження, граючись у кішки-мишки між цензорами та народом. І навіть деякі прокремлівські експерти, перестали брехати та вийти з екосистеми прокремлівської дезінформації, виявивши можливі тріщини у, здавалося б, монолітному фасаді пропагандистського апарату Кремля.

Погляд за межі України

Не вся прокремлівська дезінформація протягом війни була спрямована безпосередньо на Україну. Кремль, схоже, зрозумів, що за Україною стоїть більша частина світу, тому вони стали мішенню для російської «інформаційної зброї». Чотири теми були найактуальнішими: продовольча безпека, енергетика, біологічна зброя та ядерні загрози.

Коли стало зрозуміло, що війна триватиме довше, ніж спочатку планувалося, прокремлівські джерела дезінформації мобілізувалися, щоб відмовити міжнародну спільноту від підтримки України. Одним із особливо огидних інструментів було використання їжі як зброї та націлювання на найбільш уразливі групи населення, фактично утримуючи їх у заручниках.

Найпомітнішим є те, що прокремлівські джерела дезінформації намагаються переконати світ у тому, що Захід винен у погіршенні продовольчої безпеки в усьому світі та зростанні цін на основні товари, такі як пшениця чи соняшникова олія. Росія активно намагається переконати світову аудиторію, що в різкому зростанні цін на продукти харчування та паливо винні міжнародні санкції проти Росії. Однак, правда полягає в тому, що ці санкції мають винятки щодо експорту та операцій, пов’язаних з продовольством і сільськогосподарською продукцією, а війна, яку Росія розпочала в Україні, є справжньою причиною нестачі продовольства та зростання цін на енергоносії.

Експлуатація первинних страхів завжди була дуже улюбленою тактикою Кремля. І цей страх можна використовувати як відволікаючий засіб. Тож не дивно, що прокремлівські засоби масової інформації намагалися інструменталізувати постпандемічні страхи та глобальну сприйнятливість до теорій змови, знищуючи попередній неправдивий наратив про таємні лабораторії з виготовлення біологічної зброї в Україні, що фінансуються Заходом. Це була явна спроба як виправдати початок війни, так і відвернути від неї увагу. Той факт, що біологічні дослідження не заборонені, не мав значення для прокремлівських експертів з дезінформації.

Протягом усієї війни, кремлівська машина маніпуляцій і дезінформації використовувала глибоко вкорінений і цілком розумний страх ядерної катастрофи для досягнення своїх політичних і військових цілей в Україні. Вона поширювала звинувачення України у підготовці ядерних провокацій на Запорізькій АЕС, посилювала ледь приховані погрози Путіна застосувати ядерну зброю у відповідь на спроби України звільнити окуповані території, а останнім часом звинувачувала Україну у розробці «брудної бомби».

У Кремлі чітко розуміють, що російські енергоносії – це їх батіг та пряник. Будьте добрі до Росії, і вона продасть вам дешевий газ; якщо ні, то Росія заморозить вас, перекривши постачання палива. Тож прокремлівські дезінформаційні ЗМІ швидко перейшли до поширення страхів щодо замерзання Європи цієї зими. Маніпулятивний наратив є простим: припиніть допомагати Україні, і Росія постачатиме газ, що дозволить європейським державам утримувати ціни на енергоносії. А якщо ви подумаєте про альтернативні джерела викопного палива чи способи його доставки, знайте, що навіть підводні трубопроводи можуть вибухнути.

Поширення та використання страхів є однією з найпоширеніших тактик прокремлівського modus trolleradi. А у загарбницькій війні Росії проти України прокремлівські пропагандисти використовують будь-яку зброю. Після того, як війна спровокувала відтік біженців з України, прокремлівські експерти намагалися використати існуючі страхи щодо міграції та мігрантів, особливо проти Молдови чи Польщі, які гостинно приймали українських біженців.

Прокремлівські торговці страхом і ненавистю також прагнули зобразити загарбників як захисників «традиційних цінностей» від навислої загрози нечестивого альянсу між ЛГБТІК+ спільнотою та самим дияволом. Дезінформаційний наратив про захист традиційних цінностей просякнутий відкритою гомофобією, часто балансуючи на межі відвертої мови ворожнечі. У відповідності до звичайного розпливчасто-шизофренічного когнітивного дисонансу, який часто панує в прокремлівській інформаційній сфері, дезінформаційні ЗМІ намагалися використовувати ЛГБТІК+ спільноту одночасно як мішень та інструмент маніпуляції.

Одним із найвідвертіших методів, які використовує Кремль для інструменталізації цих страхів, незахищеності та схильності до теорій змови, є використання російських дипломатичних акаунтів у соціальних мережах, зокрема у Twitter та Facebook, для поширення прокремлівської дезінформації серед глобальної аудиторії. Акаунти російського уряду та дипломати у соціальних мережах є невід’ємною частиною російської екосистеми дезінформації та пропаганди.

Русофобський нацистський клей, який усе це скріплює

Прокремлівська дезінформаційна екосистема намагалася пристосуватися до мінливих реалій на передовій і політичних примх у Кремлі, але було також кілька фундаментальних загальних наративів дезінформації, які не змінилися протягом війни.

З першого дня війни, один дезінформаційний наратив стояв на голову вище за інших – хибне твердження про те, що режим у Києві та, відповідно, у всій Україні є нацистським. Постійне зображення України як нацистської держави не є випадковістю. Це ретельно розроблений і культивований наратив дезінформації, щоб викликати ненависть і скерувати її на підтримку злочинних дій Кремля, включаючи початок жорстокої агресивної війни.

Отже, цей жахливий наратив дезінформації переважно орієнтований на російську внутрішню аудиторію, намагаючись очорнити Україну в очах світу. Прокремлівська екосистема дезінформації постійно використовувала її протягом усієї війни, чи то для виправдання навмисних нападів на українських цивільних осіб, чи для спроби дискредитувати уряд Зеленського чи Збройні сили України в очах світу. Зокрема, необґрунтовані звинувачення у нацизмі та геноциді стрімко зросли  протягом місяців і тижнів, що передували війні.

Прокремлівський дезінформаційний наратив про «нацистську Україну» тісно пов’язаний із постійними звинуваченнями України та Заходу у «русофобії». Цей термін став дуже улюбленим ярликом для прокремлівських експертів, які охоче навішують його на будь-кого, хто критикує Росію чи її жорстоку агресивну війну в Україні. Незалежно від того, чи ЄС та його країни-члени перекривають доступ до російських каналів дезінформації, чи ЄС засуджує війну Росії та запроваджує санкції, на думку Кремля, всі ці дії керуються «русофобією».

Іншим елементом, який прокремлівська екосистема дезінформації поширювала роками та підтримувала протягом війни, є необґрунтовані твердження про те, що Україна не має легітимної державності, оскільки вона контролюється Заходом. Часто цей контроль втілює таємнича група тіньових ляльководів, відомих Кремлю як англосакси. Знову ж таки, це звинувачення абсолютно необґрунтоване, але дезінформаційний наратив про західний контроль добре спрацював, і часто використовувався для приниження суверенітету України.

Зрештою, прокремлівські засоби масової інформації та їхні розповсюджувачі також намагалися заперечити та спростувати вплив західних санкцій, справедливо накладених на Росію за початок неспровокованої та невиправданої війни проти України. Варто визнати, що цей наратив був чимось на кшталт канату для прокремлівських експертів, яким доводилося балансувати між сміливими заявами, що санкції не впливають на могутню російську економіку, і звинуваченням тих самих санкцій як інструменту незаконного тиску на Росію. Але загальний наратив дезінформації про санкції завжди був чітким: санкції завдають більше шкоди Заходу, ніж Росії. Кремль поширював цю підступну брехню, щоб переконати світ не підтримувати Україну у її праведній боротьбі за свободу та суверенітет.