В Бабиному Яру націонал-соціалісти вбили щонайменше 100 тисяч українських євреїв і сьогодні ті, хто вижив та їхні нащадки застерігають від забуття цієї жахливої трагедії

У Бабиному Яру в центрі Києва сталося найбільше масове вбивство євреїв під час Другої світової війни: за дві доби на цьому місці розстріляли не менше 33 771 євреїв, а за весь період окупації німці розстріляли 100 000 євреїв. Сьогодні на згадку про цей час встановлено великий пам’ятник. Історії, що трапились тут, розповідають про безмежну жорстокість. Про це йдеться в аналітичній публікації Tagesshau, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Капер Юхим – лікар синагоги у Києві. Його батько народився у Любарі під Києвом у 1914 році. Він та його предки були теслями. З 1941 по 1943 роки він був військовополоненим у німців. Він багато разів розповідав синові про цей страшний час… Після масових розстрілів у Бабиному Яру євреїв лише поверхнево ховали на місці. Згодом німецькі окупанти змусили його та інших євреїв спалити бездихані тіла своїх єдиновірців, щоб приховати ці злочини.

Було вбито понад 1,5 мільйона українських євреїв

Один із тих, кого Гітлер планував вбити — історик Борис Сабарко. Йому було шість років, коли вермахт напав на його батьківщину. Він пережив Голокост у Шаргородському гетто на південному заході України: «Кожне місце було пеклом, — каже він. Було страшно, адже людей «вбивали, розстрілювали, топили, спалювали». Так було за часів німецької окупації по всій Україні. Під час Другої світової війни було вбито понад 1,5 мільйона українських євреїв. Про це Сабарко написав близько 200 книжок і нарисів.

Згадувати Голокост, щоб вижити в ув’язненні

Директор Українського центру вивчення Голокосту у Києві Анатолій Подільський погоджується з тим, що пам’ятати про звірства, здійснені націонал-соціалістами, важливо. Особливо зараз із початком російського вторгнення в Україну. Подільський розповідає про молодого єврейського вчителя історії, який перебував у російському полоні в Маріуполі. Те, що він дізнався про Голокост, допомогло йому вистояти.

Вчитель писав йому, розповідає Подільський: «Якщо в тебе немає хліба, ніде ночувати, якщо тебе можуть убити будь-якої миті — і я був у такому стані. Це допомогло мені згадати людей, їхнє щоденне життя перед лицем постійної смерті. Пам’ять про це допомогла мені пережити російський полон».

«Кого вони хочуть денацифікувати?»

Російська влада стверджує, що бореться з нацистами в Україні. У Подільського просто немає слів, щоб це прокоментувати. Йосеф Ассман цього також не розуміє. Він рабин Бродської синагоги. Це одна з небагатьох діючих синагог Києва. У 2000 році її знову відкрили.

«Коли вони кажуть, що збираються нас денацифікувати, я питаю: кого саме – єврейського президента? Єврейську громаду? Кого саме вони хочуть денацифікувати?», – запитує Ассман. На його думку, Україна – відкрита та багатоконфесійна країна.

Остання книга про Голокост

Після російського вторгнення багато українців-євреїв залишили країну. Бориса Сабарка також більше немає в Україні. Спершу він не хотів їхати, але донька зрештою переконала його поїхати до Німеччини.

Нині він живе з донькою та онукою у Штутгарті. «Це «жахлива трагедія», коли після злочинів Другої світової війни не було зроблено уроків. На той час багато хто вижив тільки через упевненість у тому, що гасло «Більше ніколи» не справдиться. Як виявилось, це не так», – підкреслює Сабарко..

Борису Сабарку сьогодні 87 років. Він сподівається, що війна проти України незабаром закінчиться. Потім він хотів би повернутися до Києва, на батьківщину, з донькою та онукою. На його столі лежить наполовину закінчений рукопис. Він хотів би видати останню книгу про Голокост в Україні – у вільній Україні.