ЛГБТ+ люди воюють у лавах ЗСУ з початку російсько-української війни, тобто з 2014 року, а після повномасштабного вторгнення їх стало ще більше: до 10% повнолітніх представників цієї спільноти призвали до армії або вони пішли добровольцями на фронт

Вночі 31-річний Дмитро дізнався, що російський безпілотник влучив в автомобіль, в якому перебував його партнер Олексій. Його живим витягли товариші й одразу ж відвезли з передової до Дніпра. З Одеси за ним поїхав і Дмитро. Але його ніхто не пускав у лікарню швидкої допомоги. Вони були чужими з точку зору держави, хоча їхні стосунки тривали чотири роки. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання OKO.press, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

ЛГБТ+ люди воюють у лавах ЗСУ з початку російсько-української війни, тобто з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення їх стало ще більше. Ми не знаємо точної кількості, але за неофіційною статистикою правозахисної організації ZMINA, до 10% повнолітніх представників ЛГБТ+ спільноти призвали до армії або вони пішли добровольцями на фронт.

Вони поранені, взяті в полон і вбиті. Їхні партнери не мають доступу до закладів швидкої медичної допомоги, вони не можуть приймати рішення щодо лікування, поховання чи успадкування майна. Вони не отримують компенсації у разі смерті. Вони позбавлені тих прав, які в таких випадках мають «традиційні» сім’ї.

Юристка та координаторка лінії правової допомоги «ЮрФем: Підтримка» Марта Змисла пояснює на українському науково-популярному порталі «Генадер у деталях», що під час воєнного стану нерівність прав між гетеросексуальними та ЛГБТ+ парами стала ще більш відчутною, ніж у мирний час.

«У воєнний час, крім прав та обов’язків, передбачених сімейним законодавством, військовослужбовці та члени їх сімей користуються особливим соціальним захистом. Держава гарантує їм соціальні виплати, компенсації, медичне обслуговування тощо», – пише Змисла.

Партнери з ЛГБТ+ не мають таких гарантій.

«Довести, що одностатеві пари жили разом, як сім’я можна лише у суді», – додає юристка.

Через відсутність прав, якими володіють «офіційно близькі» партнери ЛГБТ+ людей, які служать в армії, вони не можуть оголосити про розшук зниклої близької людини. Вони не можуть взяти відпустку з роботи, якщо щось трапиться з їхнім партнером або, найгірше, якщо він/вона помруть.

Для ЛГБТ+ солдатів той факт, що їх ігнорує законодавство України, за майбутнє якої вони борються, є джерелом багатьох життєвих проблем. Однак, це може змінитися.

Усі люди вільні та рівні у своїй гідності та правах

У червні 2022 року на сайті Офісу президента України з’явилася петиція з вимогою легалізувати в Україні одностатеві шлюби. Петицію підписали понад 28 000 людей і таким чином, президент Володимир Зеленський був зобов’язаний відреагувати на неї.

«У сучасному світі рівень демократії вимірюється, зокрема, політикою держави, метою якої є забезпечення рівних прав усіх громадян. Кожен громадянин є невід’ємною частиною громадянського суспільства. Він має всі права і свободи, закріплені Конституцією України», – написав тоді Зеленський.

Проте, у відповідь він зазначив, що відповідно до ст. 51 Конституції України «шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка». А в умовах воєнного чи надзвичайного стану Конституція України не може бути змінена (ст. 157 Конституції України).

На цьому усе не закінчилося. Президент повідомив, що звернувся до прем’єр-міністра України з проханням розглянути порушене у петиції питання та доповісти про свої висновки.

На початку березня 2023 року народна депутатка Верховної Ради України від партії «Голос» Інна Совсун внесла законопроект №9103 про цивільні партнерства, над яким впродовж 9 місяців працювали громадські організації: «Українські військові ЛГБТ за рівні права» та «Точка опору UA – ГО «Точка опори» UA.

За задумом, «партнерство — це добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб однієї або різної статі, заснований на взаємній повазі, взаєморозумінні, підтримці, взаємних правах та обов’язках».

В умовах воєнного часу така ініціатива є особливо важливою для ЛГБТ+ солдатів. Законопроект передбачає, що зареєстровані партнери будуть вважатися близькими родичами. Зрештою, закон має на меті допомогти парам визначити взаємні права та обов’язки, право власності на майно, успадкування, соціальний захист та права у разі смерті чи зникнення партнера.

«Нічого особливого. Все те, до чого завжди мали доступ різностатеві пари в Україні. Це ще одна річ, яка робить нас і росіян просто біологічно різними видами. В Україні людська гідність і свобода є справжніми цінностями», – підкреслює Совсун.

За її словами, зареєструвати партнерство можуть як одностатеві, так і різностатеві пари.

Проект нового закону передбачає таку можливість для всіх, хто не хоче або не може одружуватися – одностатевих і різностатевих пар, військових і цивільних. Реєстрація партнерства не виключає можливості одруження в майбутньому, якщо це можливо. Однак, після такого кроку партнерські відносини між особами припиняються.

Також законопроектом 9103 пропонується визнати цивільне партнерство між ЛГБТ+ парами, укладене за кордоном, як між іноземцями, так і громадянами України. Однак, чинна редакція законопроєкту не передбачає для цивільних партнерств – права на усиновлення та опіку над дітьми, а також права в адміністративній, кримінальній та податковій сферах.

Українці вкотре кажуть: ми не такі, як росіяни

Депутатка переконана, що українське суспільство дозріло до того, щоб «звільнитися від російських духовних затискачів і радянського світогляду».

Про це свідчать результати дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), який у травні 2022 року від імені організації «Наш світ», що займається правами ЛГБТ+, опитував українців про їхнє ставлення до представників сексуальних меншин. Результати опитування порівнювали з опитуванням 2016 року. Порівняння яскраво показує прогрес, якого було досягнуто в українському суспільстві. За останні шість років кількість людей, які негативно ставляться до ЛГБТ+, зменшилась у півтора рази – з 60,4% до 38,2%.

З іншого боку, кількість людей, які позитивно ставляться до ЛГБТ+, зросла вчетверо – з 3,3% до 12,8%, а кількість осіб, які байдуже ставляться, зросла у півтора рази – з 30,7% до 44,8%.

63,7% респондентів також погоджуються, що ЛГБТ+ повинні мати такі ж права, як і інші громадяни (33,4% у 2016 році). 26% не погоджуються з цим твердженням (у 2016 році відповідь «Ні, обмеження повинні бути» надали 45,2% респондентів).

На запитання «чи підтримуєте ви запровадження зареєстрованого партнерства для одностатевих пар на кшталт звичайного шлюбу, але без права усиновлення дітей?», 24% відповіли «так», а 42% – проти. Проте, залишилося 27% людей, яким байдуже. Разом людей, які відповіли «так» і «ні», налічується 51%, що перевищує кількість опонентів.

У 2016 році лише 4,8% респондентів висловилися за вступ у партнерство, а 69% – проти.

Як зазначив у коментарі DW директор КМІС Володимир Паніотто, дослідження не дає зрозуміти, чи відбулися ці зрушення до війни чи під час неї. Проте він припускає, що війна прискорила процеси, які поступово відбувалися в Україні.

«Зменшення впливу консервативних цінностей, відхід від пострадянського бачення світу та прийняття європейських цінностей. Процес дерусифікації, який зараз активно відбувається, включає підтримку того, проти чого Росія активно бореться [про це ми неодноразово писали в гомофобному наративі Кремля – ред.]», – пояснює соціолог.

Одразу два законопроекти, незважаючи на війну

Ухвалення законопроекту про цивільне партнерство є також зобов’язанням перед ЄС, членом якого Україна хоче стати. Однак Совсун наголошує, що, передусім, взялася за справу через звернення представників ЛГБТ+ з фронту.

Зауважимо, що законопроект Совсун не єдиний, який обговорюють у будівлі Верховної Ради. Над аналогічним законом працює Міністерство юстиції України (Мін’юст).

Національна стратегія у сфері прав людини на період до 2020 року, затверджена Указом Президента у 2015 році, та відповідний План заходів щодо її реалізації передбачали, що до 2017 року уряд має ухвалити закон про цивільні партнерства. Це не було реалізовано.

«У 2018 році Міністерство юстиції повідомляло, що цей пункт плану заходів не може бути реалізований через суспільний спротив представників сімейних цінностей та Української ради церков та релігійних організацій. Правове регулювання одностатевих пар українським парламентом є необхідним кроком для захисту прав ЛГБТ+ спільноти в Україні та відповідає принципам плюралізму й толерантності, які є цінностями демократичного суспільства», – пояснює Віталій Лебідь, адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини.

Зобов’язання перенесено до нової Стратегії на 2021-2023 роки, затвердженої Президентом України, а згодом Кабінетом Міністрів у 2021 році.

Організація Wonderzine Україна – одна з авторів тексту законопроекту №9103 «Про інститут зареєстрованого партнерства».

«Минали роки, але відчутного прогресу не було, а з початком повномасштабної війни надії на те, що Мін’юст почне розробляти цей проект, стало ще менше. Тож ми вирішили взятися за це самі, бо потреба справді нагальна», — пояснює Марія Клюс, помічниця Совсун.

Заступник міністра європейської інтеграції України Валерій Коломієць у коментарі BBC визнає, що міністерство знало про проект команди Совсун, але «не бачить в цьому проблеми і не має значення, який закон буде ухвалено, адже це це не перегони для них». Якщо депутати підтримають проект Совсун, міністерство просто внесе свої правки.

Партнерство, як альтернатива шлюбу

«Проект Совсун передбачає більш загальні положення. А законопроект, який готує Мін’юст, передбачає зміни до статей кожного закону, який стосується подружніх прав. Вони вважають, що потрібно, наприклад, право відвідувати хворого родича у медичному закладі, і вносять відповідні зміни до законодавства щодо цього питання», – пояснює Андрій Кравчук, експерт центру «Наш світ».

Проект Совсун безпосередньо стосується лише питань майна та спадщини, а в усіх інших аспектах заявляє, що одностатеві партнери повинні вважатися близькими родичами та членами сім’ї. Крім того, до одностатевих партнерів мають застосовуватися положення законодавства України щодо членів сім’ї.

Це може не спрацювати, оскільки українське законодавство рідко накладає якісь права та обов’язки лише на членів сім’ї чи близьких родичів. У кожному акті є перелік конкретних родичів: подружжя, діти, батьки, брат, сестра. Треба внести зміни до законопроекту.

Незважаючи на це, Кравчук вважає, що ухвалення кожного з проектів буде значним прогресом.

«Міжнародний досвід свідчить, що коли в країні ухвалюється закон про цивільні союзи чи зареєстроване партнерство для одностатевих пар, суспільство з часом до цього звикає, називає це шлюбом, і за кілька років, можливо, за 10 років суспільство дозріє визнати одностатеві шлюби», – підсумовує експерт.

Боротьба петицій

У день реєстрації законопроекту Совсун про цивільне партнерство у Верховній Раді, 13 березня 2023 року, на сайті Офісу президента України з’явилася нова петиція – проти реєстрації одностатевих партнерств. Станом на початок травня 2023 року, петицію підписали лише близько 13 000 людей.

В основному, це люди консервативних і ультраправих поглядів. Деякі з них – молоді люди, які знімають відео у соцмережах із проханням підписати петицію.

Одне з них записав військовий та член організації «Правий сектор». У підписі до відео, він зневажливо назвав Совсун «депутатом». Він вважає, що чергова спроба легалізації цивільного партнерства є «маніпуляцією темою війни». За його словами, майнові, спадкові та інші проблеми (наведені на початку статті) для ЛГБТ+ військових партнерів «вирішують компетентні юристи, тобто такої проблеми не існує».

Військовий каже, що «військові ЗСУ борються за життя української нації на її Богом даній землі. Щоб тут створювалися міцні шлюби, в яких народжувалися діти, плекалися національні традиції та свідомість, бо тільки так може існувати українська нація, тільки тоді наша боротьба не даремна. Він наголошує, що українці мають «подолати демографічну кризу», а тому діти мають «виховуватися у повноцінних щасливих українських родинах».

У відповідь на петицію «проти» 28 березня 2023 року була запущена ще одна петиція «за», тобто за зареєстроване партнерство для одностатевих пар і для різностатевих пар. Петицію зареєстрував український військовий Петро Зируча, який також бореться за права ЛГБТ+.

До нього приєдналися понад 40 соціальних, правозахисних, освітніх, благодійних та інших організацій. Вони закликають підтримати внесення законопроекту та просять Верховну Раду розглянути його як невідкладний.

Про це свідчить і те, що з 27 лютого 2023 року у мобільному додатку Дія громадянам України доступна нова функція – подання онлайн-заявки на реєстрацію шлюбу – за перший тиждень через додаток було подано 1100 заявок, зокрема і 19 від одностатевих пар. Останнім відмовили, оскільки запити суперечать чинному законодавству.

Автори петиції «за» зазначають, що оскільки Україна є державою-учасницею Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), вона, а також практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо тлумачення положень Конвенції, є джерелами права в Україні.

17 січня 2023 року Велика палата ЄСПЛ (у справі «Федотов та інші проти Росії») підтвердила, що відсутність юридичного визнання одностатевих пар у державі є порушенням ст. 8 ЄКПЛ, яка встановлює право на повагу до приватного та сімейного життя.

Оскільки Україна є учасницею ЄСПЛ, вона має прямий обов’язок створити механізм реєстрації стосунків одностатевих пар. Інакше це порушує положення Конвенції.

Наразі ЄСПЛ також розглядає справу «Маймулахін і Марків проти України», яку заявники подали до ЄСПЛ ще у 2014 році. І ЄСПЛ у своєму рішенні може підтвердити таку ж позицію, зазначивши, що ми як держава не зробили достатніх кроків для вирішення цієї ситуації. Ба більше, ЄСПЛ, ймовірно, зверне увагу на те, що протягом багатьох років ми не вживали відповідних дій, хоча їх декларували.

Де тисячі ЛГБТ+ солдатів, про яких ви кажете?

Після першого читання законопроекту №9103 у міністерствах і державних структурах (станом на 4 травня 2023 року; не всі міністерства опублікували свої коментарі) законопроект підтримують лише Держприкордонслужба України та Мінекономіки України. З іншого боку, проект негативно оцінили Державна міграційна служба України та Міністерство оборони України. Інші суб’єкти надали зауваження та пропозиції.

Комітет Верховної Ради України з питань молоді та спорту, члени якого вважають створення нового інституту громадянських об’єднань «важливим кроком на шляху євроінтеграції України», і Комітет Верховної Ради України з питань євроінтеграції рекомендують ухвалити цей законопроект.

Православна церква України, виступає проти реєстрації одностатевих партнерств, оскільки це «становить загрозу для суспільства». На засіданні 28 березня 2023 року члени Священного Синоду виступили із заявою, в якій наголосили на неприйнятності законопроекту №9103 про інститут «зареєстрованого товариства».

Повернемося до Міністерства оборони України, яке парадоксальним чином опинилося на боці критиків закону № 9103. Міністерство наводить кілька аргументів, які ретельно аналізує правозахисний центр ZMINA.

У відповіді за підписом міністра оборони Олексія Резнікова читаємо, що «проект прирівнює зареєстроване партнерство до шлюбу». А це неправда: вже у ч. 2 ст. 1 проекту йдеться, що «зареєстроване партнерство не є шлюбом».

Міністерство оборони має претензії до ст. 14 законопроекту. Він пропонує надати командирам солдата/солдатки право складати та завіряти акт реєстрації зареєстрованого партнерства. За словами міністерства, це виходить за рамки загальних обов’язків начальницького складу, які визначені частиною 2 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України».

«Інформація про тисячі військовослужбовців, які не можуть офіційно оформити свої стосунки з одностатевими партнерами, потребує додаткового аналізу через відсутність відповідних даних у Міністерстві оборони України», – додали у відомстві.

Трохи історії

В Україні питання військових ЛГБТ+ вперше підняли у 2018 році. У той час у Києві проходила виставка Антона Шебетка «Ми були тут», під час якої митець розповів історії гомосексуалістів, які воюють на Донеччині.

У виставці взяли участь дев’ятеро ЛГБТ+ військових. Серед них – ветеран російсько-української війни Віктор Пилипенко, який у 2014-2016 роках воював у батальйоні «Донбас», куди пішов добровольцем. Він за фахом – перекладач з англійської та французької мов і на фронті отримав прізвисько «Француз».

«Як це не парадоксально, в Україні оголосити про те, що ти – гей чи лесбіянка, досі вважається сміливішим, ніж піти на війну», — сказав Пилипенко BBC у 2018 році.

Після виставки Віктор створив у Facebook сторінку «ЛГБТ-військові та їхні партнери» (зараз їх дві — приватна та державна — під тією ж назвою), з якої почалась історія громадської організації «Українські ЛГБТ-військові за рівні права».

Геї не можуть бути солдатами, бо геї теж вороги

Інна Ірискіна, трансгендерна експертка та правозахисниця Insight, детально пише в Gender, що «загалом військова атмосфера в Україні залишається досить гомофобною, тому люди часто уникають розголошувати свою сексуальну орієнтацію на місці служби» або просто роблять це перед хорошими друзями». Це, у свою чергу, «сприяє поширенню міфів про нібито відсутність ЛГБТ+ в армії».

Проте, як наголошує експертка, рівень системної гомофобії значно знизився.

«Ті, хто на цьому створив свій суспільно-політичний капітал, перейшли на інші справи або зовсім зникли з публічного простору. Також практично зникли з інформаційного простору праворадикальні організації, діяльність яких базувалася на протистоянні ЛГБТ+ рухам. Це може бути пов’язано з тим, що така діяльність «застаріла» і не фінансується, а також через те, що ЛГБТ+ організації, у свою чергу, наразі не можуть організовувати публічні заходи [через воєнний стан – ред.]», – пояснює Ірискіна.

(НЕ)вчасно

Критики законопроекту наголошують, що такі тенденції застаріли. Так само висловлювалися і критики переходу на українську мову та чиновники, яких звинувачують у корупції чи порушенні Конституції.

Ірискіна зазначає, що реформи у сфері прав людини також є на шляху України до членства в ЄС. Їх необхідно впроваджувати поступово.

«Проте, українське громадянське суспільство не має покладатися лише на допомогу Європи або чекати перемоги. Над цим треба працювати зараз. Тому що права людини завжди актуальні», – каже експертка.

За словами звільненого зі служби за станом здоров’я бійця Дмитра Павлова, будівництво сучасної країни не завершиться війною.

«Коли мене мобілізували у 2022 році, я знав, що Україна – це мій дім, я її захищаю, я хочу тут жити і працювати. І що частково я борюся за відхід від російських цінностей і вільну любов у цій країні. Цей законопроект є прогресивним кроком, який засвідчить, що ЛГБТ+ люди заслуговують на рівні права. Що ми такі ж, як гетеросексуальні пари. Я кажу не лише про матеріальні речі, а й про зміни у свідомості. Можливо, коли законопроект буде ухвалено, мені буде легше сказати, що мене у шпиталі, коли я був поранений, відвідав мій дорогий друг, а не близький друг, і що я був щасливий, коли він був поруч», – пояснює Дмитро Павлов.

Помітність ЛГБТ+ військових змінює ставлення до спільноти загалом, адже ЗСУ наразі мають найвищий рівень довіри в Україні.

Війна спричинила багато позитивних змін в українському суспільстві. Ми вже розповідали, як покращилося становище українських жінок в армії, внаслідок війни. Здається, боротьба за права людини в цій країні тільки починається. Дивлячись на революційність українців, можна сподіватися, що вони не зроблять жодного кроку назад.