Нейтралізація загроз, що виходять з Ірану, є європейським інтересом безпеки, і без американців неможливо врятувати Україну – чи зберегти спокій на континенті

Президент США Дональд Трамп розкритикував Організацію Північноатлантичного договору (НАТО) та європейських лідерів за те, що вони нібито покинули Америку у скрутну хвилину. Війна Сполучених Штатів та Ізраїлю проти Ірану не сприймається позитивно по всій Європі. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц називає цей військовий конфлікт причиною економічних негараздів. Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер заявив, що його країна не братиме участі у спробі блокувати Ормузьку протоку. Президент Франції Еммануель Макрон поставив під сумнів серйозність позиції Дональда Трампа щодо війни. Навіть італійська союзниця Трампа, прем’єр-міністр Джорджія Мелоні, неохоче відкрито підтримує війну. Про це йдеться в аналітичній публікації Юлії-Сабіни Йоя, старшої наукової співробітниці Інституту Близького Сходу у Вашингтоні, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Іранська проблема Європи

Іран — це не лише американська проблема, а критичне питання для Європи, яке пов’язане із торгівлею та географією. Стрімке зростання цін на енергоносії сильніше вдарило по європейцях, оскільки континент більше залежить від транзиту ключових товарів через Ормузьку протоку, ніж США. Саме тому Мелоні, хоча й нібито є однією із найбільш дружніх до Трампа європейських лідерів, почала рано бити на сполох через спричинене війною уповільнення імпорту нафти, природного газу та міндобрив, які живлять європейську економіку. Європа ще більше залежить від торгівлі через Червоне море та протоку Баб-ель-Мандеб, де підтримувані Іраном хусити протягом останнього десятиліття неодноразово демонстрували здатність порушувати морське сполучення.

Близькість до Ірану означає особливу вразливість. У перші дні війни іранські повітряні атаки були спрямовані на члена НАТО Туреччину та члена Європейського Союзу Кіпр. Система протиракетної оборони НАТО, побудована значною мірою на базі американських можливостей, розгорнутих у регіоні, поки що гарантувала безпеку європейців. У березні 2026 року Іран випустив ракети у бік спільної британсько-американської військової бази на острові Дієго-Гарсія в Індійському океані.

Окрім балістичних ракет — іранці, очевидно, ще мають їх вдосталь — акти тероризму залишаються варіантом для Ірану. З 1979 року режим Ісламської Республіки організував понад 100 терористичних актів у Європі, причому понад половина з них сталася з 2021 року. Після вбивства Верховного лідера Алі Хаменеї після авіаудару 28 лютого 2026 року Іран видав фетву, що закликала до священної війни проти Заходу, і це спонукало владу у Берліні попередити про пов’язані із Тегераном сплячі осередки по всій Німеччині.

Європейцям потрібно активізуватися та вирішити питання, які пов’язані із власною безпекою. Заспокоєння не спрацює, якщо Іран також є загрозою для Європи. Не можна дозволити, аби неприязнь до манер та методів президента США затьмарювала його власні інтереси.

Як Європа може допомогти в Ірані

Незважаючи на риторику, Європа фактично вже допомагає зусиллям США щодо Ірану. За винятком Іспанії, європейські уряди надали американським військовим права на прольоти для доступу до місцевих об’єктів швидкого розгортання, логістики, заправки, спостереження та супутникового обладнання. Авіабаза Рамштайн у Німеччині відігравала центральну роль у війні Америки проти іранського режиму. Як мінімум, Європа повинна забезпечити постійний доступ і розділити витрати у випадку відновлення США військових ударів; але пасивної участі недостатньо.

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус поставив під сумнів те, що «кілька» європейських фрегатів можуть принести до Ормузької протоки такого, чого не можуть принести потужні ВМС США. Звичайно, європейська військово-морська сила сама по собі не зможе знову відкрити цю стратегічну вузьку точку. Але європейці можуть зробити свій внесок тральщиками, яких дуже не вистачає в інвентарі США.

З 2024 року ЄС розгорнув ресурси держав-членів у Червоному морі, аби забезпечити свободу судноплавства від нападів хуситів. Головний дипломат Євросоюзу Кая Каллас запропонувала розширити мандат місії з морської безпеки «Аспідес» у Червоному морі до Ормузької протоки. Серед 27 держав-членів ЄС бракувало одностайності, але відсутню політичну волю можна було б зібрати за допомогою правильних стимулів.

Окрім військових засобів, Європа володіє потужними дипломатичними та економічними інструментами, які могли б полегшити переговори щодо припинення війни або усунення її наслідків. Як один з найбільших світових імпортерів енергії, Європа повинна розглянути використання перспективи більшого доступу до ринку в майбутньому як пряника, щоб заохотити Іран погодитися на довгострокову мирну угоду.

Як протилежний аргумент, Брюссель може посилити тиск на Тегеран, запровадивши додаткові санкції або заморозивши іранські активи. Економічна вага Європи не обмежується лише впливом на дії Ірану. ЄС і США підтримують найбільші у світі двосторонні торгівельні та інвестиційні відносини, що становлять понад 40% світового валового внутрішнього продукту (ВВП), і це створює величезний важіль впливу на Вашингтон та вагомий аргумент на користь участі Європи у розробці дієвого дипломатичного рішення.

Трохи більше ніж за місяць Сполучені Штати та Ізраїль завдали ударів по 13 000 іранських цілей. Яким би не було остаточне врегулювання, воно вимагатиме як економічної, так і політичної реконструкції. Європейський Союз — найбільший у світі донор, що має унікальні інструменти для розбудови державного потенціалу, покращення управління та зміцнення верховенства права — відіграватиме неоціненну роль у формуванні Ірану, який більше не буде ворожим до Заходу та зможе служити своєму народу. Це стратегічна мета, що викликає переконливий трансатлантичний інтерес.

Американський інтерес у вільній Україні

Але якщо Європа хоче подолати своє небажання вплутуватися у війну на Близькому Сході, то США повинні підтвердити свою відданість допомозі європейцям з Україною. У цьому питанні Вашингтону потрібен чіткий погляд. Американська підтримка України ніколи не була благодійністю; стримування російської агресії на сході Європи є основним американським інтересом.

Навіть сьогодні США розуміють, що трансатлантичну безпеку можна підтримувати лише шляхом запобігання російському реваншизму та імперським завоюванням, які заполонили європейський континент. Слабка, розділена, залежна від Росії та відокремлена від Сполучених Штатів Європа – це давня мрія Кремля – президент Володимир Путін наполегливо прагне її досягти.

Америка допомогла виграти Холодну війну. Зараз не час втрачати мир. Без допомоги США Україна буде поглинена російською сферою впливу, але це не єдина загроза. Російський апетит до агресії буде підживлюватися політикою умиротворення, і інші країни Європи незабаром можуть опинитися на радарах Москви. Росія, розглядаючи Перську затоку як другий фронт для відволікання уваги від України та виснаження американських запасів, надає Ірану розвідувальні дані, які дозволяють йому атакувати американських солдатів. І, як зазначалося вище, війна з Іраном практично напевно породить нові акти тероризму — проблему як для Близького Сходу, так і для обох боків Атлантики.

Америка та Європа у жодному разі не повинні ігнорувати Китай, розглядаючи ці питання. Від Бахрейну до Брюсселя Пекін продовжує просувати наратив про те, що Китай — це стабільна, передбачувана, прагматична держава, яка готова вести бізнес. Європа ризикує потрапити в цю пастку. Дехто на континенті вже виступає за тісніші контакти із Пекіном, щоб захиститися від російської зухвалості та американської імпульсивності.

Китайський фактор тут є не менш чутливим з боку Вашингтона. Торгівельні відносини між двома провідними економіками світу сповнені труднощів. Більше того, китайці, очевидно, готові постачати нові системи протиракетної оборони з ручного кервання режиму в Ірані та продовжують імпортувати іранську нафту, що знаходиться під санкціями, через свій тіньовий флот.

Ще не пізно сформувати новий міжнародний порядок, який відродить ідею центральної ролі Заходу у конкуренції з авторитарними євразійськими державами. Це транзакційний момент. Він виходить за межі високодумних принципів. Іран, Росія – і Китай – кричать про цю можливість.

Що США повинні зробити для України

Вашингтонська сторона цієї трансатлантичної угоди «послуга за послугу» вимагає переорієнтації на підтримку здатності України відбити вторгнення Росії. Багато політичних змін за останній рік потрібно буде скасувати. США тимчасово скасували частину санкцій проти експорту російської нафти на тлі спричиненого війною стрибка цін – цей крок стривожив Європу, яка зробила болісні, але успішні кроки до енергетичної незалежності від Росії. Оскільки Росія фінансує свою військову машину майже повністю за рахунок експорту палива, відновлення та посилення цих санкцій, а також запровадження вторинних санкцій проти головних клієнтів РФ – Індії та Китаю, мало б величезне значення.

Американська зброя також повинна почати повертатися до України у більших обсягах, хоча значне виснаження арсеналів зброї США в рамках операції «Епічна лють» зробить це складним політичним питанням. Європейці збільшують витрати на оборону та оплачують практично весь рахунок за військову допомогу Україні у 2026 році. Але їм бракує виробничих потужностей, аби конкурувати з Росією, яка виділяє 50% державних витрат на свої військові потреби. Тому Вашингтон повинен заохочувати американську промисловість до прискорення виробництва ракет-перехоплювачів, систем протиповітряної оборони та артилерійських боєприпасів, щоб не лише задовольнити потреби США, але й нагальні потреби України.

На дипломатичному рівні адміністрація Трампа перепозиціонувала Сполучені Штати як нейтрального посередника між Росією, Україною та Європою, а не як однозначного договірного союзника Європи та стратегічного прихильника України. Цьому має бути покладено край. Американцям цілком вигідно допомагати європейським союзникам стримувати російську агресію. Весь континент зараз стикається із повним спектром російської гібридної війни, включаючи атаки безпілотників, диверсії та втручання у вибори. Тверде переорієнтування Вашингтона на Брюссель дасть чіткий сигнал Москві та зменшить ризик військового конфлікту на східному фланзі НАТО.

Додаткові кроки, які Вашингтон повинен розглянути – а Європа повинна домовитися – включають тиск на Москву, щоб вона прийняла та дотримувалася припинення вогню, постачання Україні ракет «Томагавк» та дозвіл Києву наносити удари великої дальності з використанням ракет американського виробництва, відновлення повного обміну розвідувальними даними з Україною та надання їй додаткових систем протиповітряної оборони. Єдиний — і стійкий — трансатлантичний тиск на Росію нарешті дасть Україні справедливий шанс на перемогу.

Чи щось із цього реалістично?

Було б применшенням сказати, що нічого з цього не буде легким. Зневага Трампа до європейських союзників, образи, звинувачення та напади на НАТО є токсичними. Нестабільне запровадження тарифів та погрози захопити Гренландію шокували навіть прихильників Трампа на всьому континенті. Падіння популярності президента США в Європі поставило тамтешніх лідерів у болісне політичне становище. Однак необхідно знайти підстави для дій та укласти угоди.

Нейтралізація загроз, що виходять з Ірану, є європейським інтересом безпеки, і без американців неможливо врятувати Україну – чи зберегти європейську безпеку. Європейські уряди висловили закономірні занепокоєння щодо американо-ізраїльського нападу на Іран, який порушує міжнародне право. Але тепер, коли війна триває і продовжує шкодити Європі, континент повинен діяти. Зрештою, інтервенція НАТО в Косово у 1990-х роках також була різко розкритикована за порушення Статуту Організації Об’єднаних Націй, враховуючи відсутність резолюції Ради Безпеки ООН, але європейські союзники все-таки підтримали її, оскільки вважали операцію критично важливою для безпеки та стабільності Європи.

Трамп ніколи не був прихильником безкорисливої ​​взаємності. Не варто очікувати, що імпульс до трансатлантичної угоди виходитиме із Вашингтона, але європейці мають свободу дій. Перед ними є можливість визначити спільні інтереси та вжити сміливих заходів. Європі необхідно визначити порядок денний, який збереже Північноатлантичний альянс. Вашингтон зараз схильний до безжального прагматизму і шукає допомоги щодо Ірану, Європа повинна мислити масштабно та брати ініціативу у свої руки. Ставки не можуть бути вищими.