Історики стверджують, що без Києво-Печерської лаври неможливо зрозуміти ані історію України, ані історію її культури

Києво-Печерська лавра — це не лише найстаріший монастир України, але й один із найважливіших символів її християнської історії та духовної ідентичності. Дмитро Гордієнко, науковий керівник Національного комплексу святилищ Святої Софії Київської в інтерв’ю Vatican News простежує походження Лаври, розповідає про її роль у формуванні монастирської традиції Київської Русі та пояснює її незмінне релігійне, культурне та національне значення, а також виклики, з якими монастир продовжує стикатися й сьогодні. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись із його думками.

Святі Антоній та Феодосій, засновники Лаври

За переказами, Києво-Печерська Лавра має двох засновників: святого Антонія Печерського та святого Феодосія Печерського («Печерський» означає «печерний»).

«Формально Антоній є першим засновником, але монастир, яким ми його знаємо сьогодні, сформувався за Феодосія», – пояснює Гордієнко.

Антоній, уродженець Любеча, що приблизно за 200 кілометрів на північ від Києва, отримав своє духовне формування на Афоні, де йому було благословення поширювати чернечий спосіб життя в Київській Русі. Після повернення до Києва він оселився у печерах Печерська, які тоді знаходилися за містом.

«Переказ стверджує, що він приніс сюди афонську чернечу традицію, але печери вже існували, і там також жив священик Іларіон, який пізніше став митрополитом Київським», – зазначає Гордієнко.

Перші ченці зібралися навколо Антонія, хоча святий, відданий відлюдницькому життю, пізніше переїхав поблизу Чернігова, де заснував ще одну чернечу громаду. Саме святий Феодосій надав монастирю стабільну структуру та спільні правила життя.

Гордієнко також згадує значний епізод: після початкового конфлікту з князем Святославом Ярославичем, Феодосій помирився із правителем, який пожертвував 100 гривень на будівництво Успенського собору.

«Сам Феодосій брав участь у роботах, особисто розпочавши розкопки фундаменту собору», – каже Гордієнко.

Саме під керівництвом святого, Києво-Печерський монастир виник як велика чернеча громада, яка пізніше отримала назву лаври, зарезервовану для найважливіших монастирів східнохристиянської традиції.

Під покровом Божої Матері

Давня традиція пов’язує Успенський собор з особливим покровом Діви Марії.

«За легендою, Божа Матір з’явилася грецьким майстрам-будівельникам у Влахернській святині у Константинополі, сказавши їм, що бажає заснувати свою оселю на київських пагорбах», – розповідає Гордієнко.

Кажуть, що сама Діва Марія визначила місце, де мав бути побудований монастир, зробивши його своїм святилищем, присвяченим Успінню. Віра в те, що Божа Матір особисто обрала це місце, посилила його духовне значення та допомогла утвердити Києво-Печерську лавру як один з головних релігійних центрів Київської митрополії.

«Саме завдяки монастирю, свято Успіння стало головним марійним святом Церкви Київської Русі», – зазначає Гордієнко.

Лавра крізь славу та випробування

З кінця XI століття багато єпископів Київської митрополії походили з Лаври, яка стала одним із провідних духовних центрів Київської Русі.

«На відміну від багатьох інших монастирів, вона не залежала безпосередньо від князівського заступництва», – зазначає Гордієнко.

Вже у Середньовіччі монастир приваблював паломників, а у подальші століття став одним із найважливіших центрів християнської релігії у Східній Європі.

Протягом своєї історії Києво-Печерська Лавра зазнавала неодноразових нападів та розграбування. Перший задокументований напад стався у 1096 році, коли половці підпалили монастир, пограбували його та взяли у полон кількох ченців.

«Однак теорія про те, що монастир був повністю зруйнований монголами, недостатньо підтверджується збереженими історичними джерелами», – зазначає Гордієнко.

Центр християнської культури

Окрім своєї ролі як чернечої громади, Києво-Печерська лавра стала однією із головних колисок християнської культури в Київській Русі.

«Серед середньовічних авторів Лаври найважливішою постаттю є Нестор, традиційно відомий як Літописець. Однак я не вірю, що він написав знамениту «Початок літопису», а також що вона була складена в монастирі, хоча її автор, ймовірно, спирався на тексти та документи чернечої громади», – підкреслює Гордієнко.

Однак, безперечно, що Нестор є автором «Життя святого Феодосія» та «Життя святих Бориса та Гліба».

Лавра також була місцем народження Києво-Печерського патерика, збірки житій та духовних оповідань святих, яка стала одним із найпопулярніших релігійних творів у Східній Європі, значно підвищивши репутацію монастиря.

Монастирська громада великого престижу

Точних записів щодо кількості ченців, які жили там у Середньовіччі, не існує.

«Спочатку громада, ймовірно, складалася не більше ніж з 20 ченців», – пояснює Гордієнко.

Її члени здебільшого походили з еліти Київської Русі: князів, бояр — аристократії, яка служила князю, — та представників найвпливовіших родин. Серед них був князь Микола Святоша, а сам святий Феодосій походив з боярської родини.

Протягом століть Києво-Печерська лавра перетворилася на один із провідних центрів церковного та культурного життя України.

У XVII столітті вона пережила новий розквіт за митрополита Петра Могили, а пізніше за підтримки гетьмана Івана Мазепи. Монастир накопичив великі земельні володіння та зберіг свої володіння навіть після того, як території Київської митрополичої кафедри були розділені між різними державами.

Лавра під впливом Москви

За словами Гордієнка, поворотним моментом в історії Києво-Печерської лаври став 1686 рік, коли Москва взяла під контроль Київську митрополію.

Історик стверджує, що документи Вселенського патріархату Константинопольського не свідчать про постійну передачу церковної юрисдикції, а лише про тимчасове делегування адміністративних повноважень Патріарху Московському на періоди війни або коли спілкування з Константинополем було неможливим. У наступні роки Москва поступово поширювала свій вплив на Київську церкву.

Однак Гордієнко зазначає, що протягом приблизно століття, до секуляризації монастирської власності, це не призводило до прямого втручання у внутрішнє життя Лаври.

Перші втручання стосувалися переважно видавничої діяльності монастиря. Його друкарня — найважливіша в Україні на той час — піддавалася цензурі з боку Святого Синоду, щоб узгодити як мову, так і богословський зміст з російською церковною традицією.

«Християнство Києва було глибоко вкорінене в європейській культурі та мало самобутні риси», — наголошує Гордієнко.

З кінця XVIII до початку XIX століття цей процес посилився. Митрополитів Київських дедалі частіше обирали з єпископів походженням з Росії, тоді як ченців, яких вважали лояльними до церковної політики Москви, призначали до Лаври.

«Таким чином, монастир поступово перетворився на один з головних оплотів Російської православної церкви», – підсумовує історик.

Мистецтво, святість та паломництво

Незважаючи на глибокі зміни, яких вона зазнала протягом століть, Києво-Печерська лавра залишалася одним із провідних центрів українського сакрального мистецтва.

«Її школа іконопису була однією з найважливіших у країні», – згадує Гордієнко.

Серед її найвидатніших майстрів був Аліпій Печерський, якого вважають найдавнішим відомим іконописцем Київської Русі.

У сучасну епоху Лавра також зробила значний внесок у розвиток українського бароко, хоча до ХІХ століття сакральне мистецтво поступово було приведено у відповідність до синодальних стандартів Російської Церкви.

«Святість Лаври, однак, залишалася незмінною», – наголошує Гордієнко.

Після того, як митрополит Петро Могила канонізував ченців, похованих у Печерах, монастир став ще важливішим місцем паломництва. Сучасні записи повідомляють, що не лише православні віряни, але й католики з Речі Посполитої приїжджали поклонятися мощам, демонструючи репутацію монастиря далеко за межами православного світу.

З приходом радянської влади чернече життя в Києво-Печерській лаврі було практично придушене.

У 1921-1923 роках радянська влада розпочала масову кампанію з конфіскації церковного майна по всій Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Сама Лавра була розграбована.

«Було конфісковано десятки кілограмів срібла, переважно літургійних предметів, що датуються періодом українського бароко», – повідомив Гордієнко.

Кампанію офіційно представили як допомогу населенню, постраждалому від голоду.

«Насправді, вона слугувала приводом для систематичного знищення та вилучення важливих елементів культурної спадщини України», – вважає Гордієнко.

Проте комплекс було врятовано від знесення завдяки зусиллям київських науковців та музейних фахівців, які перетворили його на великий музейний комплекс.

У 1943 році, після того, як Сталін відновив Російську православну церкву, частина Лаври відновила чернече життя, тоді як Верхня Лавра залишилася відданою музейним установам.

Одне із духовних сердець України

Для Дмитра Гордієнка Києво-Печерська лавра залишається одним із найважливіших символів духовної та культурної ідентичності України.

Він згадує слова кінорежисера Олександра Довженка, який після руйнування Успенського собору під час відступу Радянської армії з Києва перед обличчям німецького наступу в 1941 році написав, що це було так, ніби «вирвали серце» столиці.

«Лавра — це набагато більше, ніж монастир. Це один із великих центрів української духовності — не лише для Церкви, але й для всієї нації. Протягом століть, навіть коли українці не мали власної держави, саме тут зберігалися та передавалися віра, культура та історична пам’ять країни», – стверджує історик.

З цього монастиря виникли літературні твори, мистецькі школи та значна частина церковного життя Київської митрополії.

«Без Києво-Печерської лаври неможливо зрозуміти ані історію України, ані історію її культури», – переконаний Гордієнко.

З цієї причини, підсумовує історик, кожен акт пошкодження, завданий монастирю, ранить не лише пам’ятку, але й важливу частину історичної та духовної пам’яті українського народу.

«Я переконаний, що ми збережемо цю спадщину і для майбутніх поколінь», – запевняє Дмитро Гордієнко.