Незважаючи на серйозні обмеження та позбавлення прав, Римо-Католицька церква завжди зберігала свою інституційну безперервність в Україні

Нещодавно виповнилось 35 років з дня відновлення структур Католицької Церкви латинського обряду в Україні. Основні ювілейні святкування відбулись у Санктуарії Матері Божої Скапулярної у Бердичеві за участю архієпископа Пола Річарда Галлахера, спеціального посланця Папи Римського Лева XIV. Про це повідомляє Foreign Ukraine із посиланням на Vatican News.

Отець Павло Хом’як, директор Інституту церковних студій та член місії архієпископа Галлахера в Україні, нагадує, що це не лише історичний ювілей, а й знак духовної стійкості та живої пам’яті церковної спільноти.

Він наголошує, що присутність Католицької Церкви на землях сучасної України сягає X століття. Він наводить історичні джерела, що свідчать про запрошення княгинею Ольгою католицького духовенства до Києва, як доказ багатовікового внеску Церкви у формування української державності.

«Католицька Церква ніколи не припиняла свого існування в Україні. Незважаючи на серйозні обмеження та позбавлення прав, вона завжди зберігала свою інституційну безперервність», – наголошує о. Павло Хом’як.

Він нагадує, що 16 січня 1991 року святий Іван Павло II відновив ієрархію Римсько-католицької Церкви в Україні, призначивши єпископів до Львівської архієпархії та Житомирської та Кам’янець-Подільської дієцезій.

Радянська влада прагнула знищити Католицьку Церкву

Отець Хом’як зазначає, що протягом тривалого часу землі сучасної України залишалися розділеними. На західних територіях, які належали Польщі до 1946 року, Католицька Церква могла функціонувати відносно вільно. Однак у Радянському Союзі духовенство систематично переслідувалося з 1920-х років.

Комуністична влада прагнула повністю знищити Католицьку Церкву. Після Другої світової війни та змін кордонів, схвалених на Ялтинській мирній конференції у 1945 році, майже вся територія Львівської архієпархії перейшла під радянський контроль. Лише невелика частина залишилася у Польщі, з осередком у Любачові, де було створено Апостольську адміністратуру, що забезпечило безперервність архієпархії.

Після вигнання архієпископа Євгенія Базяка зі Львова у 1946 році та посилення переслідувань духовенства, саме Любачівська архієпархія зберегла безперервність структур Церкви.

Переслідування вірних та духовенства

Отець Павло Хом’як згадує, що за радянських часів сповідування релігії могло призвести до кримінального переслідування. Кількість священників також була обмеженою. У 1957 році в усій Україні служило лише 80 священників латинського обряду.

Незважаючи на репресії, парафіяльні священники підтримували Церкву. Серед них отець Хом’як особливо згадує отця Рафала Керніцького, який понад 40 років служив парафіяльним настоятелем кафедрального собору Успіння Пресвятої Діви Марії у Львові, супроводжуючи вірних латинського та візантійського обрядів.

У травні 1984 року святий Іван Павло II призначив отця Мар’яна Яворського апостольським адміністратором Львівської архієпархії з осередком у Любачові. У 1991 році він став першим митрополитом Львівським після війни.

Вихід із підпілля

Отець Хом’як наголошує, що реконструкцію структур Римсько-католицької церкви варто розглядати паралельно з відродженням Української греко-католицької церкви.

Він згадує, що 4 серпня 1987 року представники духовенства та вірних Греко-католицької церкви публічно оголосили про свій намір вийти із підпілля та звернулися до радянської влади з проханням легалізувати їхню діяльність.

«Це був вирішальний крок на шляху повернення Церкви до суспільного життя», – оцінює він.

Вирішальна роль святого Івана Павла II

«35 років тому святий Іван Павло II, людина, яка глибоко знала природу тоталітарної системи, мав мужність взятися за роботу з відбудови Католицької Церкви в тодішній Радянській імперії», – наголошує отець Павло Хом’як.

Він згадує візит Михайла Горбачова до Ватикану в грудні 1989 року та наступні дипломатичні контакти між Святим Престолом та Радянським Союзом. Іван Павло II неодноразово наголошував тоді, що не може змиритися зі ситуацією, коли мільйони католиків залишилися без власної церковної ієрархії.

За словами отця Хом’яка, це був час особливої ​​благодаті.

«Церква, розпізнаючи знаки часу, також відіграла важливу роль у процесі розбудови Української держави», – зазначає він.

Відновлення латинської церковної ієрархії 16 січня 1991 року, лише за кілька місяців до проголошення незалежності України, відкрило новий розділ у житті Церкви.

«Відтоді багато храмів було відновлено та знову відкрито. Священники та богопосвячені особи активно брали участь у відбудові суспільного життя», – каже отець Хом’як.

Він додає, що відродження Церкви мало також міжнародний вимір.

«Церква почала репрезентувати Україну в усьому світі, і церковна дипломатія робить це з великою відданістю», – наголошує він.

Вселенський вимір Церкви

За словами отця Хом’яка, останні 35 років повною мірою продемонстрували вселенський характер Католицької Церкви в Україні.

«Це спільнота, в якій кожна людина, незалежно від походження чи переконань, може знайти своє місце. Все об’єднується навколо Ісуса Христа», – наголошує він.

Він додає, що, особливо після початку повномасштабної російської агресії, роль Церкви у наданні гуманітарної допомоги мільйонам людей стала ще більш помітною.

Церква завжди залишається близькою до народу

Розмірковуючи над 35-ю річницею відродження структур Латинської Церкви в Україні, отець Хом’як також нагадує про відповідальність зберігати та передавати майбутнім поколінням духовну спадщину, залишену його попередниками.

«Церква була, є і буде близькою до народу. Вона постійно супроводжує вірних у їхніх стражданнях, надаючи духовну та людську підтримку як жертвам особистих трагедій, так і всій нації, яка переживає наслідки війни», – підсумував він.