Для України це означає, що успіх не залежатиме виключно від кількості людей, які повернуться з-за кордону після війни. Набагато важливішим може бути створення мережі співпраці, яка охоплює підприємців, науковців, ІТ-фахівців, лікарів, вчителів та лідерів громад, які працюють одночасно в Україні та за кордоном

З лютого 2022 року Європа переживає найбільший рух населення з часів закінчення Другої світової війни. Мільйони українців покинули свої домівки, міста та регіони. Однак масштаби цієї міграції – це лише частина історії. Набагато важливіше питання – її наслідки. Історія знає багато прикладів військової міграції. Однак набагато рідше діаспора, яка утворилася внаслідок війни, стає одним із головних рушійних сил цивілізаційних трансформацій у країні походження. Зараз Україна стає лабораторією соціальних змін ХХІ століття. На кону стоїть не лише повернення людей на батьківщину після закінчення бойових дій. На кону стоїть відповідь на питання: чи буде досвід мільйонів громадян, отриманий у Польщі, Німеччині, Чехії та скандинавських країнах, перетворений на модернізаційний капітал для України. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Onet, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Жінки на передовій трансформації

Українська міграція після 2022 року відрізняється від більшості історичних воєнних міграцій. Її найяскравішою рисою є фемінізація. Жінки складають більшість серед українських біженців за кордоном. Саме вони ухвалювали рішення про виїзд, організовували сімейне життя у новій країні, знаходили роботу, засновували власний бізнес, здобували нові навички та знайомили своїх дітей з новими освітніми системами. На практиці це виходить за рамки простого переїзду.

Для мільйонів українських жінок міграція стала досвідом життя в різних правових, політичних та соціальних культурах. Жінки, які раніше часто дотримувалися традиційного розподілу ролей, почали самостійно керувати домашніми бюджетами, будувати професійну кар’єру та брати участь у громадському житті та соціальних організаціях.

Історія показує, що такий досвід не зникає після повернення. Після воєн на Балканах чи трансформації Центральної та Східної Європи, зміна соціального становища жінок була одним із найтриваліших наслідків міграції.

Тому одне з найважливіших питань щодо майбутнього України — це не кількість повернень, а те, чи повернеться до країни нове покоління жінок, озброєних європейським професійним, громадянським та лідерським досвідом.

Діаспора як державний ресурс

Протягом десятиліть міграцію описували переважно як проблему. Держави боялися втратити своїх найосвіченіших громадян, так званий витік мізків.

Втім сучасні дослідження засвідчують, що ми дедалі частіше спостерігаємо інше явище — «циркуляцію мізків». Йдеться вже не про постійний відтік людей, а про потік знань, навичок, капіталу та контактів між країнами.

Найвідомішим прикладом залишається Ізраїль, розвиток якого десятиліттями підтримувався глобальною діаспорою. Подібні механізми спостерігалися в Ірландії, Південній Кореї та Індії.

Вирішальним виявилося не стільки саме повернення, скільки здатність підтримувати міцні стосунки між діаспорою та країною походження.

Для України це означає, що успіх не залежатиме виключно від кількості людей, які повернуться після війни. Набагато важливішим може бути створення мережі співпраці, яка охоплює підприємців, науковців, ІТ-фахівців, лікарів, вчителів та лідерів громад, які працюють одночасно в Україні та за кордоном.

Уроки з досвіду Польщі та Румунії

Найближчі паралелі для України лежать поза межами міграції часів війни. Польща та Румунія мають цікавий досвід з моменту вступу до Європейського Союзу.

В обох випадках мільйони громадян виїхали на роботу за кордон. Спочатку домінували побоювання щодо депопуляції, нестачі персоналу та постійної еміграції. Однак з часом виявилося, що міграція також принесла масове переміщення соціального та економічного капіталу.

Мігранти, які повернулися, принесли зі собою нові стандарти управління, організаційну культуру, професійні навички та фінансовий капітал.

Румунія є особливо цікавим прикладом. Лише 20 років тому вона була серед найбідніших країн ЄС. Сьогодні це одна з економік, яка найшвидше розвивається в регіоні. Цього було досягнуто не лише завдяки європейським фондам. Діаспора відіграла вирішальну роль, створивши місток між західноєвропейськими ринками та країною походження. Це цінний урок для України.

Історія пропонує більше, ніж просто історії успіху. Після падіння комунізму Албанія пережила одну із найбільших хвиль еміграції в Європі. Протягом 12 років приблизно 25% населення покинуло країну. Основними напрямками міграції були Італія та Греція.

Незважаючи на величезний міграційний потенціал, країна не була готова використати досвід своїх громадян. Відсутність відповідних інституцій, погане управління, корупція та обмежені економічні можливості призвели до втрати значної частини людського капіталу. Це сценарій, якого Україна повинна уникнути.

Міфи про повернення та реконструкцію

У дебатах про майбутнє України часто робиться припущення, що закінчення війни автоматично спровокує масове повернення громадян та ознаменує початок реконструкції країни. Однак історія міграції показує, що реальність може бути набагато складнішою.

Одним із найкраще задокументованих явищ у дослідженнях міграції є так званий міф про повернення.

Багато мігрантів, які залишають країну, заявляють про сильне бажання повернутися та взяти участь у відбудові своєї батьківщини. Повернення стає частиною ідентичності, надії та морального зобов’язання перед країною походження. Однак воно не завжди перетворюється на реальні рішення.

Албанія після падіння комунізму є яскравим прикладом. Незважаючи на масовий приплив грошових переказів та заявлену готовність деяких емігрантів повернутися, країна не була готова використати їхній потенціал. Багато мігрантів залишилися за кордоном або знову виїхали після короткочасного перебування.

Подібне явище спостерігалося після Балканських воєн. У Боснії та Герцеговині та Косово програми підтримки повернення біженців не дали очікуваних результатів. Біженці після повернення зіткнулися з обмеженими можливостями працевлаштування, адміністративною неефективністю та постійними соціальними розбіжностями. У підсумку, діаспора стала постійним елементом соціальної структури цих країн.

Історія показує, що успіх повернення визначається не лише закінченням війни. Важливою є здатність держави використовувати соціальну енергію, капітал та навички своїх громадян.

Мігранти повертаються не лише до своєї рідної країни, але й до установ, ринку праці, системи освіти, охорони здоров’я та адміністрації.

Якщо це не відповідає їхнім очікуванням, настає розчарування та чергова хвиля еміграції. І це варто обговорити на таких заходах, як Конференція з відновлення України.

Це особливо важливо у випадку України. Мільйони громадян зараз живуть у країнах Європейського Союзу. Вони відчувають різні стандарти державних послуг, адміністративної прозорості, культури праці та якості життя. Після війни їхні очікування від держави будуть значно вищими, ніж до 2022 року.

Отже, найбільшим викликом для України може бути не сама відбудова інфраструктури, а відновлення довіри громадян до держави.

Якщо держава не створить умов для використання навичок, набутих за кордоном, потенціал діаспори може бути втрачено. Однак, якщо вона використає досвід своїх громадян, то може досягти модернізаційного стрибка, порівнянного із найбільшими трансформаціями Європи після закінчення холодної війни.

Три сценарії для України

Оптимистичний сценарій

Україна використовує досвід міграції як поштовх модернізації

Формується мережеве суспільство, яке пов’язане з Європою через мільйони індивідуальних зв’язків. Діаспора стає партнером у відбудові країни. До України повертаються не лише люди, але й стандарти управління, технологічні інновації та громадянська культура. Міграція стає інструментом європеїзації.

Песимістичний сценарій

Війна закінчується, але держава не в змозі задовольнити суспільні очікування

Українці після повернення на батьківщину стикаються з адміністративними бар’єрами, корупцією, слабкими інституціями та обмеженими можливостями розвитку. Найактивніший сегмент суспільства залишається за кордоном. Діаспора поступово асимілюється в країнах перебування. Україна переживає постійну втрату людських ресурсів.

Реалістичний сценарій

Поява транснаціональної спільноти

Частина мігрантів повернеться Частина залишиться в країнах ЄС. Виникне транснаціональна спільнота, яка функціонуватиме одночасно в Україні та Європі. Ідентичність мільйонів громадян стане гібридною, тобто одночасно українською та європейською. Ця модель може виявитися найважливішим наслідком війни.

Що це означає для Польщі?

Польща перебуває у центрі найбільшої трансформації регіону, і вона була не просто транзитною країною. Вона стала найближчою безпечною гаванню для понад мільйона громадян України. Саме тут діти ходили до школи, жінки знаходили роботу, а тисячі підприємців розпочинали нове професійне життя. Саме тут формувались соціальні зв’язки, дружба та ділові партнерства.

Майбутнє України — це не лише справа українців. У певному сенсі воно також стало частиною майбутнього Польщі. Успіх трансформації України залежить не лише від безпеки нашого кордону. Від цього також залежить майбутнє економічне становище Польщі, розвиток Центральної та Східної Європи та потенціал усього регіону.

Трансформація України також відкриває величезні технологічні та промислові можливості для Польщі.

Війна створила в Україні компетенції, яких практично жодна європейська країна не має сьогодні. Це включає безпілотні технології, розвідку поля бою, інтеграцію даних у режимі реального часу, автономні бойові системи та надзвичайно швидке впровадження інновацій. Українські компанії та інженери лише за кілька років пройшли шлях, який у багатьох країнах зайняв би десятиліття.

Сьогодні Україна є однією з найважливіших лабораторій світу з розробки технологій дронів та сучасних бойових систем. Польща, у свою чергу, має добре розвинену промислову базу, виробничий досвід, технологічний сектор та доступ до ринку Європейського Союзу. Поєднання цих потенціалів може створити одну з найцікавіших технологічних екосистем Європи.

Спільні проекти у виробництві дронів, барражуючих боєприпасів, ракетних систем, супутникових технологій, кібербезпеки та штучного інтелекту можуть стати основою спільної безпеки регіону. Це не бачення далекого майбутнього. Це процес, який вже розпочався.

Роками Європа навчала Україну економічній та інституційній інтеграції. Сьогодні, в деяких сферах безпеки та сучасних технологій, Європа може навчитися так само багато в України.

Майбутнє польсько-українських відносин не варто розглядати виключно крізь призму допомоги чи минулої історії.

Дедалі частіше це будуть стосунки між партнерами, які спільно будують технології, безпеку та конкурентні переваги регіону. Однак повага до історії та її складних аспектів вимагає прагматизму.

Міграція як частина нової історії Європи

Роками Україна сприймалася переважно як країна, яка потребує підтримки, на периферії дебатів про європейську безпеку. Сьогодні ця перспектива вже не є актуальною. Україна більше не є виключно споживачем безпеки. Вона дедалі більше стає її співтворцем та гарантом.

Український досвід змінює мислення Заходу про стійкість держави, сучасну оборону, використання технологій, роль громадянського суспільства та здатність функціонувати в умовах тривалої кризи. У багатьох сферах Україна не вчиться у Європи. Європа починає вчитися у України.

Трансформація України — це не просто національний проект. Це процес європейського значення. Можливо, навіть глобального.

У ХХІ столітті мало які країни одночасно переживають таку глибоку соціальну, економічну, технологічну та геополітичну трансформацію. Ще менше роблять це під час війни. Україна стає однією із найважливіших світових лабораторій цивілізаційних змін нашого часу.

Польща знаходиться в самому центрі цього процесу і не є пасивним спостерігачем чи сусідньою країною, яка його підтримує.

Для Польщі це означає не лише економічні вигоди, які виникають завдяки присутності професійно активних мігрантів. Це також означає можливість зробити внесок у формування майбутніх еліт України — підприємців, менеджерів, експертів, посадовців місцевого самоврядування та лідерів громад, які отримали тут досвід.

Якщо Україні вдасться модернізуватися, то Польща буде одним з головних бенефіціарів стабільного сусіда. Однак, якщо процес реконструкції зазнає невдачі, наслідки відчуватимуться в усьому регіоні.

Через десяток років історики визнають, що реконструкція України почалася не з першої тонни залитого бетону чи програми першої допомоги. Вони визнають, що реконструкція почалася, коли мільйони людей почали будувати нові компетенції, стосунки та прагнення між Україною та Європою.