Адрієн Вот’є продемонстрував 50 власних світлин на виставці під назвою «Якщо ви переживете зиму» в рамках фестивалю Rencontres d’Arles

У французькому місті Арлі на території церкви Сен-Жюльєн на вулиці 4 вересня в рамках фестивалю Rencontres d’Arles Off відбулась перша виставка фотожурналіста Адрієна Вот’є «Якщо ви переживете зиму» для видання Le Monde. Американське видання Blind Magazine поспілкувалось із Адрієном Вот’є і Foreign Ukraine пропонує ознайомитись із його думками.

Blind Magazine: Від Сирії до Палестини, від Афганістану до Нагірного Карабаху, ви охопили багато зон бойових дій. Що робить Україну унікальною, на вашу думку?

Адрієн Вот’є: Україна не обов’язково має щось більш унікальне, ніж інші країни, які я знімав раніше. Хоча кожна країна є унікальною. Однак злочини, скоєні під час воєн, скрізь однакові.

Blind Magazine: Скільки часу знадобилося на організацію цієї виставки, і які людські та матеріальні ресурси для цього потрібні?

Адрієн Вот’є: Я організував цю виставку самостійно. З самого початку я попросив художника-постановника Аріан Ковалевську приєднатися до мене в цьому проєкті. Знайомий раніше запропонував, щоб парафія Арля пропонувала фотографам церкви та парафіяльні зали, а вони відбирали заявки відповідно до запропонованої теми. Я вклав частину власних заощаджень і отримав допомогу від батьків. З цим початковим бюджетом я звернувся до своїх партнерів: Amnesty International, Prix Bayeux Calvados, Reporters Without Borders, щоб завершити необхідний мені бюджет. Лабораторія Dahinden також підтримувала мене з самого початку, і я дякую їм за це.

Blind Magazine: Ніколи не піддавайтеся безпідставній різанині, ніколи не відводьте погляду: між цими двома червоними лініями лежить лінія хребта. Як ви її проходите?

Адрієн Вот’є: Це складний баланс, для досягнення якого потрібен час. Вам доводиться багато редагувати свої зображення та перевіряти фотографічну розповідь на людях навколо вас, щоб досягти редакційної точності. Для мене важливо передати свідчення українців саме такими, якими вони їх живуть.

Blind Magazine: Ви виставляєте ці зображення під позолотою барокового вівтаря. Що це означає для вас?

Адрієн Вот’є: Я бачу в цьому важливий символізм для українців, які є глибоко побожним народом, та прямий зв’язок між цим місцем та їхньою культурою.

Blind Magazine: На виставці є фотографія Ігоря Дорошенка, схиленого над тілом свого сина Іллі, безсумнівно, один із найруйнівніших знімків на виставці. Що сталося того дня, і що саме у композиції зображення, на вашу думку, надає йому такої інтенсивності?

Адрієн Вот’є:  Того дня російський удар по житловому району стався ввечері. Балістична ракета зі суббоєприпасами влучила в серце будівлі. Іллі, на жаль, перерізано горло суббоєприпасом. Коли я прибув на місце удару, то вже знав, що двоє дітей загинули, і швидко натрапив на Ігоря, який плакав над безжиттєвим тілом сина. Це була одна із найважчих сцен, які мені довелося висвітлювати на цій війні. На мою думку, саме близькість на фотографії надає їй такої інтенсивності. І крім того, я дотримуюся суворого стандарту: люди, яких я фотографую, повинні залишатися гідними у тому, як я їх зображую.

Blind Magazine: У ваших роботах також є сцени очікування, менш видовищні, але вони свідчать про тривалість цієї війни: артилеристи, що ховаються у своєму підвалі, або мати, самотня у своєму будинку. Чи назва виставки, яка перекладається як «Якщо ви переживете зиму», виросла з такого часу: зими, яка тягнеться і здається, що ніколи не закінчиться?

Адрієн Вот’є:  Так, абсолютно. Назва «Якщо ви переживете зиму», я думаю, ідеально відображає випробування, які українці переживають з лютого 2022 року. Зима, особливо в Україні, – це сувора пора року. А ця війна – як нескінченна зима, бо вона тягнеться і тягнеться.

Blind Magazine: На початку війни можна було стояти за 100 метрів від російських позицій. Сьогодні «зона ураження», яка простягається майже на 50 кілометрів, тримає журналістів на відстані. Чи є ця виставка також історією лінії фронту, яка стала недоступною для фотожурналістів?

Адрієн Вот’є:  Дійсно, дрони повністю змінили фронт, а разом з ним і роботу журналістів. Я не обов’язково мав на меті показати це на виставці, тому що фронт досі є відкритим. Кожен журналіст може вільно туди їхати чи ні.

Blind Magazine: Ви попереджали, що увага ЗМІ до війни в Україні зменшується. Чому важливо, щоб Україна знайшла своє місце тут, на Rencontres d’Arles?

Адрієн Вот’є:  Мені здається важливим доносити свідчення українців скрізь, де це можливо. Ми схильні класифікувати той чи інший тип фотографії та зрештою обмежуємо воєнну фотографію лише кількома фестивалями. Але свідчення українців чи будь-яких людей, які стали жертвами загарбників, мають бути доступними для всіх. Сьогодні світ культури також повинен взяти на себе завдання поділитися такою історією: саме тут полягає справжня відданість.

Blind Magazine: Ви хотіли б щось додати?

Адрієн Вот’є:  Я хочу подякувати українському народу за гостинність, яку вони надають міжнародним журналістам. А також усій команді, яка була поруч зі мною на цій виставці: Аріан Ковалевська, Рейчел Ардіті, Янн Кудерк, Фредерік Жувенель, Гійом Гільпар, Ліза Мійо, агентство Limo. А також донорам: Катрін Бушерль, Патріку Вот’є та Борису Мабійярду. Ця виставка ніколи б не існувала без допомоги моїх партнерів: Amnesty International, Prix Bayeux Calvados, лабораторії Dahinden та «Репортерів без кордонів». Я хочу подякувати, зокрема, газеті Le Monde, яка підтримує мою роботу та дозволяє документувати війну в Україні протягом тривалого часу.