Музей визвольної боротьби України виник після масового виселення українців до Чехословаччини після вторгнення більшовиків в Україну у 1917-1921 роках

Музей у Празі, який колись зберігав майже мільйон артефактів, пов’язаних із прагненням України до незалежності, був закритий комуністичними правителями Чехословаччини у 1948 році. Експонати музею були розкидані по різних установах СРСР і значною мірою втрачені, але журналісти Радіо Свобода знайшли залишки музею, які збереглися у двох празьких архівах сьогодні. Foreign Ukraine пропонує з ними ознайомитись.

Музей визвольної боротьби України виник після масового виселення українців до Чехословаччини після вторгнення більшовиків в Україну у 1917-1921 роках. На початку 1920-х років десятки тисяч українців та росіян, втікаючи від більшовицького захоплення влади, шукали притулку у Чехословаччині.

Молода Чехословаччина була обрана багатьма як безпечний притулок завдяки тому, що Прага називала це «Акцією допомоги Російській імперії». Державна ініціатива була започаткована у 1921 році для фінансової підтримки близько 20 000 росіян, українців та білорусів, які втікали від комуністичного захоплення колишньої Російської імперії.

Ольга Зубко, українська історикиня, яка багато писала про масовий виїзд до Чехословаччини 1920-х років, розповіла, що ініціатива допомоги була спробою Праги сприяти майбутнім дипломатичним стосункам.

«Чехословацьке керівництво сподівалося, що українські емігранти будуть у вигнанні лише тимчасово, і що після повернення додому в [незалежну] Україну вони пам’ятатимуть, що було зроблено», – сказала вона.

Чехословацький уряд активно заохочував новоприбулих вигнанців створювати власні культурні організації.

Для українців, боротьба яких за незалежність була придушена більшовицькими військами у 1921 році, потреба у музеї, присвяченому прагненню України до суверенітету, вважалася пріоритетною.

У травні 1925 року у Празі було засновано Музей визвольної боротьби України. Дмитро Антонович, директор музею, який народився в Києві, закликав до пожертвувань «усього», що стосується боротьби України за незалежність.

«Те, що може здаватися абсолютно непотрібним і невигідним, іноді може мати велике значення та цінність», – наголосив Антонович.

Окрім артефактів, фінансові пожертви надходили від українців, які живуть у вигнанні з усього світу. Один лист до музею надіслав літній українець, який жив у будинку для бідних у Сполучених Штатах, який написав: «Іноді я допомагаю трунарю виносити мерця, а він кидає мені за це кілька центів. Тож я заощадив долар, який надсилаю до Музею визвольної боротьби України у Празі».

Багато артефактів походило із таборів для інтернованих українців у Чехословаччині, де роззброєні українські солдати, розбиті більшовиками в Україні, чекали на можливе повернення, щоб відвоювати свою батьківщину.

Після нацистського захоплення Чехословаччини у Другій світовій війні окупаційна німецька влада дозволила функціонувати антирадянському музею, але фінансова підтримка з боку західних країн була припинена.

За повідомленнями, до 1940-х років музей зберігав майже 1 мільйон документів, фотографій та артефактів, пов’язаних з українською державністю.

Початок кінця музею настав у лютому 1945 року, коли він був серйозно пошкоджений під час авіанальоту союзників на Прагу. Коли радянські війська наближалися до Праги, то багато українців, пов’язаних з антирадянським рухом за незалежність своєї батьківщини, втекли на захід.

Коли радянська влада зміцнила свій контроль над Центральною Європою, музей «визволення» змінив свою назву на політично нейтральний «Український музей». Але на тлі вторгнення Української повстанської армії до Чехословаччини, внаслідок якого загинули десятки мирних жителів, ставлення до українського націоналізму в Чехословаччині загострилося, і посилилися заклики до закриття музею.

У лютому 1948 року комуністи, яких підтримував Радянський Союз, захопили владу в Чехословаччині, а через місяць Український музей було закрито, нібито через його діяльність за часів нацистського правління в Празі.

У наказі про його закриття його описували як «заснований правою групою українських емігрантів», які збирали «антирадянські політичні матеріали під виглядом наукової роботи».

Після закриття більшість артефактів музею було розкидано по різних установах СРСР.

Світлини у цьому фоторепортажі були отримані з Національного архіву Чеської Республіки та Слов’янської бібліотеки, які зберігають деякі з небагатьох документів, які залишилися у Празі.